Колись вже давно я робила ілюстрації для чогось на кшталт стикерів. А недавно Славік попросив зробити линейні іконки з подібних персонажів. Я вже забула про цих покемончиків, яких вигадала колись, а ось прийшлося згадати. Із ними також веселіше! :-)

Once upon a time, I made illustrations for something like stickers. And recently Slavik asked to make linear icons from similar characters. I had already forgotten about these pokemons that I invented once, but now I had to remember. It's also more fun with them! :-)

Читання довідника Adobe Illustrator призвело, швидше, до демотивації читання та готовності до практичних занять. Я або це знаю вже, або воно мені не потрібно, або це за швидкістю виконання рівноцінно тому, що я вже й так користуюся, просто інший варіант, альтернатива. Тому я мало-помалу закинула довідник. А після того як мені сказав мій Сергій, що знайома пенсіонерка його друга продає свій хендмейд на західних ринках, я вирішила зайти туди, де я пробувала раніше продавати інтер'єрні наклейки і поцікавитися як справи з мереживами, в тому числі, з ірландськими. І виявилося, що дуже добре і, судячи з кількості продажів у магазинах, що мені сподобалися, і тому, що майстрині з Житомира, сильніші ніж навіть тих, хто із самої Ірландії, не роблять нічого такого чого не змогла б я, то я вирішила відновити свої знання з користування даними сервісами для продажу та посередником Pay Pal та нашими банками.

Продаж інтер'єрних наклейок стався колись, після того, як мене знайшли менеджери поліграфічного підприємства з Омська. До війни, звісно. Я продавала свої малюнки, вставлені фотошопом у спеціальні інтер'єри, мокапи. Менеджер з Омська передавав замовлення кому потрібно в США, там друкували і відправляли замовнику, як правило, теж зі США. Я плачу суму замовлення зі своєї кишені, а різницю одержую із тієї суми що платить клієнт. Спілкуюся періодично з менеджером з Омська, кажу, що кількість продажів поки не те що мені підходить, а він відповідав, що все буде як потрібно, просто півроку має піти на розкрутку! І тоді я розумію, що мені так не цікаво і робити ті трудовитрати що роблю, в розрахунку отримувати тільки через півроку більше, ніж я зараз, просто малюючи ілюстрації, зовсім не про те я подумала, спочатку спілкування з цим росіянином. Так воно й скінчилося. Просто я тепер знаю, що там і як. Я тепер розумію, чому той менеджер, вічний оптиміст, нічого мені не сказав про півроку розкручування на початку нашого спілкування. Тому що йому пофіг, приділяю я тільки один день на тиждень, або весь свій час лістингу для його підприємства. У нього таких як я багато. Просто він товариський такий, йому не шкода надрукованих літер та консультацій. Принесу хоч лише 200 у.о. на місяць і добре :-)

Але там був один момент. Говорливий мій колишній імпресаріо все запевняв, щоб я не звертала увагу на фідбеки від клієнтів, американців. Адже ми ж з вами знаємо, які вони тупі! Ахаха! Ось тоді вже почало пованювати гнильцем і всі мої спроби пояснити, що люди завжди різні і що серед його співвітчизників теж тупих вистачає, не давали результату. Він зі мною погоджувався, але бажання обсірати, тих хто купує у них їхню ж продукцію, було сильніше за нього! Він міг писати у вайбері про це довго, навіть якщо я не відповідаю



Чтение справочника по Adobe Illustrator привело, скорее, к демотивации чтения и готовности к практическим занятиям. Я или знаю уже или не нужно или это по скорости исполнения равноценно тому чем я уже и так пользуюсь, просто другой вариант, альтернатива. Поэтому я мало по-малу забросила справочник. А после того как мне сказал мой Сережа, что знакомая пенсионерка его друга продает свой хендмейд на западных рынках, я решила зайти туда где я пробовала раньше продавать интерьерные наклейки и поинтересоваться как обстоят дела с кружевами, в том числе, с ирландскими. И оказалось что очень хорошо и, судя по количеству продаж в понравившихся магазинах и по тому что мастерицы из Житомира, более сильные чем даже из самой Ирландии не делают ничего такого чего не смогла бы я, то я решила возобновить свои знания по пользованию данными сервисами для продаж и посредником Pay Pal и нашими банками.

Продажа интерьерных наклеек случилась когда-то, после того как меня нашли менеджеры полиграфического предприятия из Омска. До войны, конечно. Я продавала свої рисунки, вставленные фотошопом в специальные интерьеры, мокапы. Менеджер из Омска передавал заказ кому нужно в США, там печатали и отправляли заказчику, как правило, тоже из США. Я плачу сумму заказа из своего кармана, а разницу получаю с той суммы, что платит клиент. Общаюсь периодически с менеджером из Омска, говорю, что количество продаж пока не то что мне подходит, а он отвечал, что все будет, нужно просто полгода должно уйти на раскрутку! И тогда я понимаю, что мне так не интересно и совершать те трудозатраты что совершаю, в расчете получать только через полгода больше чем я получаю сейчас, просто рисуя иллюстрации, вовсе не про это я подумала, вначале общения с этим россиянином. Так оно закончилось. Просто я теперь знаю что там и как. Я теперь понимаю почему тот менеджер, вечный оптимист, ничего мне не сказал про полгода раскрутки вначале нашего общения. Потому что ему пофиг, уделяю я только один день в неделю или все свое время листингам для его предприятия. У него таких как я ведь много. Просто он общительный такой, ему не жалко напечатанных букв и консультаций. Принесу хоть всего 200 у.е. в месяц и хорошо :-)

Но был там один момент. Говорливый мой бывший импресарио, все уверял, чтобы я не обращала внимание на фидбеки от клиентов, американцев. Ведь мы же с вами знаем, какие они все тупые! Ахаха! Вот тогда уже начало пованивать гнильцой и все мои попытки объяснить, что люди всегда разные и что среди его соотечественников ведь тоже тупых хватает, не давали результата. Он со мной соглашался, но желание обосрать, тех кто покупает у них их же продукцию, было сильнее его! Он мог писать по вайберу об этом долго, даже если я не отвечаю

Остання, відносно масована, ракетна атака по Україні закінчилася тим, що хоча й 7 крилатих ракет були збиті, більше 20-ти засобів ураження були просто звалені на землю засобами радіо електронної боротьби. А ще по нас запускають ракети все гіршої якості. Тому частина з них вибухає ще в повітрі. Все менша точність. І зараз є тенденцією те що: "Українські сили можуть розпізнати закономірності в повторюваних російських ударах і, відповідно, впроваджувати інновації та адаптуватися до них"

Наразі немає офіційного підтвердження від командування повітряних сил ЗСУ. У той же час, деякі ЗМІ публікують перехоплення розмови літака Іл-22М з диспетчером аеродрому в Анапі.
«Єтака фішка, називається "об'єктивний контроль“. Так ось як він ("контроль") закінчиться - ПС повідомить усі деталі та підтверджену інформацію. Поки визволителі не можуть зв'язатися з 1 бортом А-50 і 1 бортом ІЛ-22М (зник зі зв'язку буквально щойно).
СУ-30СМ, який із ними разом літав і все це спостерігав - живий і на зв'язок виходить. Очікуємо вертольоти, які намагатимуться знайти тих, хто вижив на дні моря», - повідомив наближений до голови Миколаївської ОВА Віталія Кіма Telegram-канал "Николаевский Ванёк".

Я пам'ятаю, як у 89-му році, в піонерському таборі в Туапсе, на ранкову лінійку виходили фіни. Весело, із плеєрами у вухах, ніхто з них не витягувався по команді "смиррна". А коли спускалися всі 22 загони на пляж, по сходах розрахованих на 555 кроків, можна була було детально роздивитися як вони всі добре вдягнені, і взагалі на своїй власній хвилі повноцінності. Контраст між ними і рештою піонерів відчувався дуже сильний. І хоча підлітків саме спортивної статури, серед фінів було не дуже багато, але конкурс краси, в піонерському таборі, виграла фінська дівчина і вона була спортсменка. Колір волосся в неї був скоріше темно-русявий, що взагалі, для фінських дітей було не надто характерно, але вона була просто вау! Я довго не могла зрозуміти чого від мене хочуть фінські хлопці, адже якщо я не спортсменка і в мене немає такого красивого купальника як у королеви краси, то чому я? Я просто сама висока серед наших і в мене волосся біле від сонця. Я думала вони просто сміються з мене, тому що весь час було соромно за наших піонерів. Наші піонери, з Сочі, Майкопа, Москви, Ленінграда, ох навіть больно згадувати, але й з Дніпропетровська, майже цілу добу чергували під вікнами фінських хлопців та дівчат, які жили в окремому корпусі (класа люкс). Радянські діти клянчили хоча б що-небудь в тих, кого і язик не повертався назвати піонерами. Цей табір наочно демонстрував де люди, а де піонери. Так от мені тоді здавалося, що фіни, коли кричали щось на ламаній російській, особисто мені, глузували з нас усіх. Але ж вони просили моїй уваги, а я в них нічого. Коли настав 91-й рік, я відчула полегшення, у тому числі, від того, що в мене більше немає таких співгромадян. Але в тому що з ними відбувається зараз винний чомусь саме Байден


Последняя относительно массированная ракетная атака по Украине закончилась тем, что хотя и 7 крылатых ракет были сбиты, более 20-ти средств поражения были просто свалены на землю средствами радио электронной борьбы. А еще по нам запускают ракеты все худшего качества. Потому часть из них взрывается еще в воздухе. Всё меньшая точность. И сейчас тенденциею является следующее: "Украинские силы могут распознать закономерности в повторяющихся российских ударах и, соответственно, внедрять инновации и адаптироваться к ним"

Пока нет официального подтверждения от командования воздушных сил ВСУ. В то же время, некоторые СМИ публикуют перехват разговора самолета Ил-22М с диспетчером аэродрома в Анапе.
"Такая фишка, называется "объективный контроль". Так вот как он ("контроль") закончится - ПС сообщит все детали и подтвержденную информацию. Пока освободители не могут связаться с 1 бортом А-50 и 1 бортом ИЛ-22М (исчез из связи буквально только что).
СУ-30СМ, который с ними вместе летал и все это наблюдал – живой и на связь выходит. Ожидаем вертолеты, которые будут пытаться найти выживших на дне моря», - сообщил приближенный к председателю Николаевской ОВА Виталия Кима Telegram-канал "Николаевский Ванёк".

Я помню, как в 89-м году, в пионерском лагере в Туапсе, на утреннюю линейку выходили финны. Весело, с плеерами в ушах, никто из них не вытягивался по команде "смиррна". А когда спускались все 22 отряда на пляж, по лестнице рассчитанной на 555 шагов, можно было подробно рассмотреть как они все хорошо одеты, и вообще на своей собственной волне полноценности. Контраст между ними и остальными пионерами ощущался очень сильный. И хотя подростков именно спортивного телосложения среди финнов было не очень много, но конкурс красоты, в пионерском лагере, выиграла финская девушка и она была спортсменка. Цвет волос у нее был скорее темно-русый, что для финских детей было вообще не очень характерно, но она была просто вау! Я долго не могла понять чего от меня хотят финские парни, ведь если я не спортсменка и у меня нет такого красивого купальника как у королевы красоты, то почему я? Я просто самая высокая среди наших и у меня волосы белые от солнца. Я думала они просто смеются надо мной, потому что все время было стыдно за наших пионеров. Наши пионеры, из Сочи, Майкопа, Москвы, Ленинграда, ох даже больно вспоминать, но и из Днепропетровска, почти целые сутки дежурили под окнами финских ребят, живших в отдельном корпусе (класса люкс). Советские дети клянчили хоть что-нибудь у тех, кого и язык не поворачивался назвать пионерами. Этот лагерь наглядно демонстрировал, где люди, а где пионеры. Так вот мне тогда казалось, что финны, когда кричали что-то на ломаном русском, лично мне, насмехались над нами всеми. Но ведь они просили моего внимания, а я у них ничего. Когда наступил 91-й год, я почувствовала облегчение, в том числе от того, что у меня больше нет таких сограждан. Но в том, что с ними происходит сейчас, виноват почему-то именно Байден.

Рівно 10 років тому почалася революція гідності, з початку як мирний протест проти відмови Януковича підписати асоціацію з ЄС. Але влада, замість піти на поступки, наказала тодішнім силовим структурам, жорстоко побити мітингувальників. Але це не тільки не припинило протести, а приходило все більше і більше людей. Одни люди гинули на очах інших, з тих хто не міг більше терпіти витівки президента, який вже майже став диктатором. У Верховній раді готували законопроєкт, який би обмежив права людей, які і так були вже утисненими і без того. Гідність - це коли тебе не влаштовує що хтось на тебе плює, або витирає об тебе ноги, але це не тільки коли буквально.

Людей на Майдан приходило все більше. Попри те, що частина людей гинула, ті хто залишалися у живих, не здавалися! І все закінчилося втечею Януковича, який чув про події у світі лише те що хтів чути від свого оточення. Як всі диктатори. Майдан це приклад втілення гасла: "Навіть краплі світла вистачить щоб розсіяти непроглядну темряву!"


Ровно 10 лет назад началась революция достоинства, сначала как мирный протест против отказа Януковича подписать ассоциацию с ЕС. Но власти вместо того, чтобы пойти на уступки, приказали тогдашним силовым структурам, жестоко избить митингующих. Но это не только не прекратило протесты, а приходило все больше и больше людей. Одни люди гибли на глазах других, из тех, кто не мог больше терпеть выходки президента, уже почти ставшего диктатором. В Верховной раде готовили законопроект, который ограничил бы права людей, которые и так были уже притеснены и без того. Достоинство – это когда тебя не устраивает что кто-то на тебя плюет или вытирает о тебя ноги, но это не только когда буквально.

Людей на Майдан приходило все больше. Несмотря на то, что часть людей погибала, те, кто оставались в живых, не сдавались! И все закончилось бегством Януковича, который слышал о событиях в мире только то, что хотел слышать от своего окружения. Как все диктаторы. Майдан это пример воплощения лозунга: "Даже капли света хватит чтобы рассеять кромешную тьму!"

Коли я здавала Славіку фони, я сказала що часу пішло більше ніж звичайно на подібні завдання. Багато деталей. А він сказав що все ок, правок не буде і що я розумничка! Найвища похвала, зазвичай, це "добре", "симпатично" або "миленько", а розумничка це взагалі щось захмарне! :-)

Колись давно я не розуміла чому головна людина "Музбанку" записує собі Джаміроквай, коли мій перший чоловік ходив до нього по Рейнхарда, Ола Ді Міолу, або Роберта Фріпа. Другими словами, ми не розуміли, що він знайшов в цій херні. А зараз я випадково почула Джаміроквай і я в захваті! Мабуть, раніше танцювальний формат означав неприйнятне, а тепер конформізм може бути або сміливий і яскравий, або в стриманих тонах. Іноді нудний.

Нон конформизм це більше ознака дитинства, як одяг, з якого можливо лише вирости



Когда я сдавала Славику фоны, я сказала что времени ушло больше чем обычно уходит на подобные задачи. Много деталей. А он сказал что все ок, правок не будет и что я умничка! Высочайшая похвала, как правило, это "хорошо", "симпатично" или "миленько", а умничка это вообще что-то заоблачное! :-)

Когда-то давно я не понимала, почему главный человек "Музбанка" записывает себе Джамироквай, когда мой первый муж ходил к нему за Рейнхардом, Олом Ди Миолой, или Робертом Фриппом. Другими словами, мы не понимали, что он нашел в этой херне. А теперь я случайно услышала Джамироквай и я в восторге! Пожалуй, раньше танцевальный формат означал неприемлемое, а теперь конформизм может быть либо смелым и ярким, либо в сдержанных тонах. Иногда унылый.

Нон конформизм это больше признак детства, как одежда, из которой можно только вырасти

Коли я повернулася у Київ, і навколо себе я бачила більше блокпостів ніж людей, я інколи відчувала себе плюшевим ведмедиком, якого невідомо за що, у будь-який момент можуть почати засипати з неба ракетами. Точніше небо здавалося мені джерелом погрози, небезпека ні за що. Кімнати із автоматами питної води тоді не працювали, тож замість просто спуститися в капцях на перший поверх і через дві хвилини повернутися у ліфт із пляшкою води, я була вимушена топати за квартал, до бювета. І вже звідти нести дві пляшки, по 5 літрів. Ну і біля кожного блокпоста відпочивала, читаючи ФБ, або Телеграм. Ставила пляшки і читала. І якось, одного разу, до мене підійшла жінка із парасолькою. Така висока білявка, із блакитними очима. Не скажеш, що тип зовнішності український. І мовою окупантів жіночка поцікавилася, що ж я тут знімаю. Коли я читаю на вулиці, телефон дивиться хіба що мені під ноги. Щоб жінка відчепилася, кажу: “Фейсбук читаю, не знімаю”. Пильна громадяночка не заспокоювалася, хотіла зазирнути мені в телефончик. Але тут я зрозуміла, що в неї є та сама аура, яку психіатри вважають ознакою того, що людина може бути їх пацієнт. Я спеціально вчилася цю ауру розпізнавати. Мені дали список фільмів на цю тему. На приклад, фільм “Рокове число 23” із Джимом Керрі, або “Чорний лебідь” Аранофскі. Моє життя складалося таким чином, що мені було необхідно навчитися бачити т. з. “ауру”, так вийшло ще до війни. І ось в обличчі жінки із парасолькою я її побачила. Вона хотіла, в цій ситуації, показати свій контроль наді мною, але моя реакція не була такою як вона очікувала, вочевидь, уявив собі продовження розвитку подій, після свого запитання, якось по-своєму. Вочевидь почуваючись невпевнено, вона пішла собі далі. Я їй пояснила що знімати в мене під ногами просто нема чого. А так би вона і далі наполягала на тому, що я щось таємно фотографую через стрічку новин у фейсбуці


Когда я вернулась в Киев, и вокруг себя я видела больше блокпостов, чем людей, я иногда чувствовала себя плюшевым мишкой, которого неизвестно за что, в любой момент могут начать засыпать с неба ракетами. Вернее небо казалось мне источником угрозы, опасность ни за что. Комнаты с автоматами питьевой воды тогда не работали, так что вместо просто спуститься в тапочках на первый этаж и через две минуты вернуться в лифт с бутылкой воды, я была вынуждена топать за квартал, в бювет. И уже оттуда нести две бутылки по 5 литров. Ну и у каждого блокпоста отдыхала, читая ФБ, или Телеграм. Ставила бутылки и читала. И однажды ко мне подошла женщина с зонтиком. Такая высокая блондинка с голубыми глазами. Не скажешь, что тип внешности украинский. И на языке оккупантов женщина поинтересовалась, что же я здесь снимаю. Когда я читаю на улице, телефон смотрит разве что мне под ноги. Чтобы женщина отцепилась, говорю: "Фейбук читаю, не снимаю". Бдительная гражданочка не успокаивалась, хотела заглянуть мне в телефончик. Но тут я поняла, что у нее есть та самая аура, которую психиатры считают признаком того, что человек может быть их пациентом. Я специально училась эту ауру распознавать. Мне дали список фильмов по этой теме. К примеру, фильм "Роковое число 23" с Джимом Керри, или "Черный лебедь" Аранофски. Моя жизнь складывалась таким образом, что мне необходимо было научиться видеть т. н. "ауру", так вышло еще до войны. И вот в лице женщины с зонтиком я ее увидела. Она хотела, в этой ситуации, показать свой контроль надо мной, но моя реакция не была такой как она ожидала, очевидно, представив себе продолжение развития событий, после своего вопроса, как-то по-своему. Очевидно чувствуя себя неуверенно, она пошла дальше. Я ей объяснила что снимать у меня под ногами просто нечего. А так бы она и дальше настаивала на том, что я что-то тайно фотографирую сквозь новостную ленту в фейсбуке

Я пам'ятаю як відвідувала Київський зоопарк і мене, як завжди у зоопарках, більше за все зацікавила зона клітин із мавпами. Самими кумедними і рухомими були капуцини! Там тваринка явно відчувала себе ніби на арені цирку :-))) Таких акробатичних номерів тоді не робив більше ніхто, навіть горіли. І раціон в тарілках у капуцинів був особливий. А тут, виявляється, вони вже тривалий час йдуть власним еволюційним шляхом. Я, звісно, не доживу до того як вони почнуть говорити і ходити на задних лапах, але капуцини, як циркові артисти, точно талановиті! :-)

Археологічні дані про використання людьми інструментів датуються приблизно 2,5 млн років, і археологи використовують зміни в технології створення кам’яних інструментів, щоб відстежувати зміни в людській еволюції, культурі і способі життя. Знаряддя мавп також змінюються, але в стислих часових масштабах.

Мавпи-капуцини більш універсальні при використанні знарядь, ніж шимпанзе. Вони вибирають каміння правильних розмірів і форм для різних завдань, від копання до злому різних горіхів і насіння (Кожен має свої власні розміри і вагові характеристики в якості ідеального інструменту для злому).

У бразильському національному парку Серра-де-Капівара група капуцинів зламує горіхи кеш’ю круглими кварцитовими камінням, які вони вибирають і несуть в гай кеш’ю з сухого русла, розташованого на відстані близько 25 м. Капуцини переробляли їжу в одному і тому ж місці протягом принаймні 3000 років - і залишали після себе свої явно стерті інструменти. Це близько 450 поколінь мавп, і за цей час археологи помітили деякі серйозні зміни в кам’яних молотках і способах їх використання.

На решті, ми завітали до вареничної "Катюша", улюбленого закладу моєї перукарки, яка пам'ятає цю вареничну ще за часів свого дитинства, Юля є коренною киянкою, без зауваження про покоління. Але, пори те що її освіта не тільки перукарська, але й дизайнерська, оцінка інтер'єру на відмінно не співпадає із моєю. Видно що старалися додати колориту минулих років, але на професійне рішення, я вважаю, взагалі не тягне. Можливо, картину псує обмін валют у середині залу. А може просто не продумали із усіх точок, з яких буде дивитися відвідувач. Композиції нема. Але окремі деталі, так, дуже милі. Особливо нам з Сережею сподобалися порцелянові розетки, з яких зовнішні шнури були аккуратно натягнути у низ, переплетені і, з певним ритмом, зачеплені за порцелянові ж цвяшочкі! Я ще в житті такого не бачила! А Сережа бачив, у Німеччині. Якось взагалі ми почали згадувати гарні приклади вінтажних інтер'єрів в закладах загального харчування. Я була лише в так званому колишньому соцтаборі, в Румунії, Болгарії, Угорщині, Грузії, в країнах Балтики. А Сережа був всюди у Європі і бачив вінтажні інтер'єри ще до того як це увійшло в моду в колишньому СНГ, але якщо б він зробив, у своєму барі, полиці, на стінах, із запиленними ковзанами, його б просто не зрозуміли.

Коли ми зайшли, людей не було взагалі. Після того як ми прогулялися по залу взад-вперед, нас окликнув офіціант. Молодий узбек, дуже приємний юнак. Взагалі, в Києві, узбеки дуже чемні і говорять без акцента, і російською і українською. Чи то в точках із сухофруктами, чи ось офіціант. Потім зайшло ще пару хлопців у воєнній формі, але вони хотіли сидіти на літньому майданчику.

Ми, із моїм чоловіком, обговорили чому так мало людей, попри те, що кухня ж дуже добра. Наша традиційна, але із креативним підходом. Ми замовляли вареники з м'ясом, деруни з форшмаком. Хоча ми самі готуємо деруни смачно, в вареничної "Катюша" взагалі винятково смачні деруни! І сполучення з форшмаком вийшло вдале! Зійшлися на думці, що вся справа у неактуальній назві. Кричуще неактуальній. Українською було б "Катруся", а Катюша це та що виходила на беріг на крутий. Коли грабували і гвалтували развеселі, завзяті червоноармійці, коли займалися вандалізмом, коли робили все те саме що зараз робить армія рф на захоплених тимчасово територіях. "Катюша" або зникне взагалі, закриється, або вони здогадаються провести ренеймінг.

Ще, час від часу, до обміну валют підходили різні іноземці, турки, можливо, араби. Брали гроші і тут же виходили.

Ще ми раптом стали ходити за руку. Сережа запитав лише, як на мій погляд, чи то підійде для нашого віку, адже мені 47 а йому 55. І ми зійшлися на думці про те що у Європі за руку можуть ходити люди в будь якому віці, а ми і є Європа

Девід Петріус каже, що контрнаступ набирає обертів.

Єнс Столтенберг виступив перед Європарламентом і рекомендував критикам дій української армії, тим самим що казали що Київ візьмуть за три дні, стулити пельку

Скабеєва ж каже що, бачачи як росія бомбить мирних українців, американське керівництво радісно потирає долоні...

А ще Вірменія, яка хоче тепер бути частиною європейського світу, стає другою Україною, виходячи з міркувань у голос М. Симоньян...

А тим часом ЗСУ пересувається по 1,5 км, повільно розміновуючи метри нашої території.

Чотириста тисяч примусового призову треба ще навчити, озброїти і вдягнути. Так, волонтерський рух в росії дещо зміцнився, і допомагають армії як можуть вже, але нам допомагає більшість країн світу і російський волонтерський рух не є гідним протиставленням. Так, тепер в Шахедах вже російські комплектуючи, але виробництво дронів в Україні набирає обертів теж. І все потроху набирає обертів.

Коли я уявляю відчутність повернення Криму, я згадую рядки Калугіна:

Минули годы, сбылися пророчества
Вновь я на волны гляжу с корабля.

Я багато бачила прекрасного після анексії Криму. І навіть більш прекрасне. Але є те що твоє, рідне. Воно має бути там де йому належить бути

Попередній допис нагадав мені як в дитинстві, ще за часів дитячого садочку, мені батьки зробили костюм принцеси, не той що був із фіжмами і стоячим мереживним коміром, а просто маленьке синє-червоне оксамитове платтячко, із рукавчиками-ліхтариками і жовта корона із оксамитового картону. Я давно це не згадувала, але зараз уявила як не хотіла знімати цю корону, а за одне й платтячко, навіть коли мене вкладали спати. Вочевидь, прийшлося задіяти репресивні методи проти мене, але моя пам'ять зберегла лише позитивні факти про цей випадок :-)

В переході, біля Либідської, побачила як продають мотузкових ляльок, зайчиків, котиків і інших персонажів. Поки йшла повз, згадала тих ляльок що були в моєму дитинстві. Це були ляльки-рукавички, а не мотузкові, але це той же сенс влаштування домашнього театру. Для того щоб бути ляльководом п'ять років ще замало, якщо думати про Левчика, а ставити Рому в незручне становище не хочеться. Якщо даруєш ляльку тому, в кого є молодший брат або сестра, то він стає заручником свого дитячого мистецтва. А молодший повз волі стає ябедою. Пошук ричагів впливу на ляльковода зводиться до доносу, причому неправдивого. Але наївна віра в продовження вистави, як ні в чому не бувало, властива лише для тих в кого причинно-наслідковий зв'язок ще не працює. Я була ляльководом і здібність моєї сестри до доносів тоді була розвинена в рази. Але починалося все надзвичайно добре! У мене був кайф від вигадки казки, в неї кайф, як я тепер можу визначити, від інтерактивності того що відбувається. Проект почав псуватися коли виявилося, що я не безперервно хочу показувати їй театр.

Але ж раптом, вже тут і зараз, виявилося, що найкращі іграшки це ті яких навпаки не було в твоєму дитинстві. І не тьмяний спогад, про те як пильні коробки зі старими песиками, мавпочками і левами вирушили за невидиму межу кінця існування, вочевидь, не встигаючи за своїм господарем йти по дорозі часу, а уявлення майбутнього моменту отримання ляльки, про яку мрієш, навпаки грає постійно чистими фарбами! Тут ідеться про Барбі. В мене ніколи її не було. Але раптом, спочатку під час прогулянки по блошиному ринку, я помітила таких барбі, які були сучасницями мого дитинства. І в мене з'явилася думка про те що в моїй колекції іграшок ще є місця. Мої батьки-інженери просто не заробляли тоді на Барбі і тоді це було реально не дешево. А зараз я сама можу собі купити! Мене зупиняє та ж причина, що й зупиняє придбання домашньої тварини. З'ємна хата. З хати поїдеш і треба буде перевозити все що в ній є нашого. Хоча котика або собачку просто не можна заводити. Хіба Ілля прийде як-небуть ще із Примом, довгошорстним, надзвичайно розумним і хитрим, той-тер'єрчиком.

А щодо Барбі, то я, коли шукала подарунки племінникам, у великих супермаркетах, то побачила що зараз набагато більше варіантів і вони саме сучасні, модно вдягнені для нашого часу. Я вже не хочу ляльку з блошиного ринку, я хочу нову, недавна зроблену, яка не пам'ятає нещастя існування у 90-ті. До того ж, вона вже не на підборах, а у зручному взутті. Сама красива, з тих що я бачила, була Барбі-мулатка, або латинська Барбі. А ще це образ більш незалежної жінки, яка в змозі все гарне, що в неї є, здобути сама. Я хочу ляльку, про яку мріяла в дитинстві, але мене не тягне назад в минуле

Ще недавна мені здавалося, що на читання книг нема часу, а вчора я зрозуміла, що почала читати у чотири рази швидше ніж два роки тому. Скоріш за все, за вхідні дочитаю "Тореадорів із Васюківки". Ось Ява з Павлушею риють підкоп під свинарником, намагаючися збудувати першу станцію метро у рідному селі, а ось вже вони бачать на власні очі Київ і "інтелигентно" кидають п'ять копійок в турнікет справжнього метро, бо розуміють, що там зайцем не прострибнеш!

Ось вже дзвонять у двері першого явиного кохання на нинішній Парковій, а ось намагаються зняти біль в накручених вухах, прикладаючи по морозиву, скоріш за все, в тому ресторані що був раніше над станцією Хрещатик! :-)

Так дивно відстежувати відповідність сучасним назвам всіх цих Калініна, Кірова... Але саме це відчуття першого знайомства з Києвом мені настільки близько, ніби я там теж гуляю із ними! І нехай трьошка це зараз вже гривень 200, але хиба ж питання у грошах! Ми купуємо зараз так само емоції! Київ так само найкраще місто на Землі! :-)

А техніка читання яку я якось озвучила знайомому театрознавцю і кінокритику, виявилася неправильною. Тобто неправильною для моїх потреб і кількості вільного часу. Пробувати опиратися лише на голосні було хибним кроком. Спочатку опираєшся поглядом на уявні скорочення як у конспектах, а потім на лише самі асоціації, уявні позначки, згадки для бокового зору. Йти по середині рядка, підхоплюючи бокові частини боковим зором, теж не найкраще по швидкості що може бути.

А "Тореадори з Васюківки" мені необхідні зараз, бо саме в моєму дитинстві не було геть української дитячої літератури. І по відчуттям світ у цій книзі надзвичайно щасливий і комфортний! Це, чесно кажучи, те що треба! :-)

Коли я ще тільки навчилася читати, мені батьки подарували, між "Алісою в країні чудес" і "Чародієм зі Смарагдового міста", не художню книгу, але цікаву. "Краса людини в мистецтві". Живопис і скульптура різних епох і напрямків. Але саме в тому віці одним з улюблених авторів був Леонардо да Вінчі. Красу Джоконди мені тоді зрозуміти було доволі важко, а ось портрет дами із горностаєм дуже подобався! Деякі картини саме епохи відродження давали взагалі відчуття комфорту і спокою. Темні стіни і, при цьому, такий врівноважений вираз обличчя людей не їх фоні, або фрагмент пейзажу за спиною, у віконечку, завжди такий приємний і ідилічний. Я тоді ще не знала що живопис того часу так чи інакше мав зв'язок із присутністю бога в житті людей того часу, або що таке ескапізм, але якось відчувала що там щось дуже хороше в тих картинах. Коли дивишся ніби ти там, ти є горностаєм на руках у дами :-)

“Дама з горностаєм” – один із чотирьох портретів Леонардо і перша картина епохи Відродження, на якій жінка втілює особистість та розум, а не лише красу.

На полотні зображено молоду кохану міланського герцога Лодовіко Сфорца Чечілія Галлерані. Горностай був тотемною твариною роду Сфорца і був зображений на їх гербі. Стрічка на лобі жінки називається фон'єрка.

Да Вінчі малював картину у три етапи. Спочатку лише жінку, потім домальовував горностая. Потім збільшив тварину, змінивши колорит картини.

Розмір картини: 54×40 см

Картина зберігається у Національному музеї Чарторийських у м. Краків (Польща).

“Даму з горностаєм” до Польщі привіз князь Адам Єжи Чарторийський: він придбав картину близько 1800 року – ймовірно, в Італії. Він подарував полотно своєї матері, княгині Ізабеллі Чарторійській, яка у 1801 році відкрила у Пулавах перший у Польщі публічний музей.

На сьогоднішній день справжньою залишилася лише частина картини, решта була неодноразово відретушована: весь фон був затемнений, сукня була змінена, а прозора вуаль, яку носила жінка, була перефарбована у поєднанні з кольором волосся.

З тих пір я встигла полюбити абстрактне мистецтво, зрозуміти його більшу прогресивність у порівнянні із фігуративним мистецтвом, зокрема майстрів з Баухаусу, але я досі відчуваю затишок темряви в засвоєних раніше просторах, тих що я повністю контролюю. У шістнадцять років я завжди слухала музику лежа на підлозі в темряві. Відчуття наче покладаєш себе у воду :-)

У 2019-му році, після всіх подорожей і зустрічей во всіх цих неймовірних містах, ми простилися з С. На цей раз остаточно, спокійно, без образ і скандалів, за взаємною згодою, як Улай і Марина Абрамович. Але зараз я дуже сподіваюся, що в тебе все добре. Якщо ти ще живий, просто маякни якось!

Просто словами не передати як болить в середині за Одесу! Це кохане місто, яке я відвідувала безліч разів, лише за тим щоб відчути радість, чи то від зустрічі, чи то від подорожі разом, чи просто щоб злитися з Одесою в одне на свій День народження, ще не здогадуючись що зустріну там ще й нове кохання. А зараз бачу лікування російських пропагандонів від того що зруйнували спадщину ЮНЕСКО, мовляв в Спасо-Преображенському соборі переховувалися іноземні найманці, а ще у Будинку вчених на Сабаніївському мості і в кількох ще пам'ятках архітектури...

Ще не було жодного разу щоб я не була в захваті від краси Одеси, і щоб не відчувала поцілунків, не чула компліментів, не переживала щось особливе. А зараз зграя ман'яків захуярили в прекрасне місто онікси і калібри, та ще намагаються видати ці ракети за українські, хоча вже всім відомо що причина цих влучань в неточності Х-22, росіяне цілили в портову інфраструктуру, але промазали, влучили в Грецьку, в Сабаніїв міст, в Єврейську, в Арнаутську вулиці.

Хочеться обійняти Одесу разом з одеситами і котами. Пам'ятаю як в останнє дивилася на неймовірний початок Малоразліївської, як звідти вийшла дівчина неймовірної краси, а я пішла в бік вокзалу, де мене чекали щоб проводити на поїзд.
Одеса, дивовижна Одеса... знов фашисти поранили твоє прекрасне обличчя і закликають ще раз бомбити Л'вів!

Натомість, в ночі, здетонував ще один склад боєприпасів у Криму, перекрили трасу Джанкой-Симферополь. А ще посадили Гіркіна, загребли Бородая, влучили безпілотниками по московській інфраструктурі. І свіжі мемчики не примусили себе чекати дуже довго.

Для покращення настрою є речі опціональні, а є базові, без яких опціональні можуть бути не дуже ефективними. Ф. Ніцше стверджував що фізична культура тіла, рухи, гімнастика впливають на духовний стан і допомагають розвитку інтелекту. Я б сказала, що турбота про власне тіло, вміння дарувати задоволення у вигляді корисних рухів своєму тілу, впливає на, в цілому, психічний стан. Ще, мабуть, варто зізнатися що коли я ходила до психолога на консультації, то вона сказала що в мене є дар, який в наш час не часте явище. Це абсолютно здорова психіка. Бо вміння обирати самотність замість товариства людей які не влаштовують, це дано далеко не всім. І при цьому почуватися комфортно. Є спадкові психічні проблеми, вади, а в мене робота опіоїдних рецепторів, краща ніж у решти людей, мабуть, теж спадкова. Думаю від покійного діда, від спілкування з яким я відмовилася через переконання. Я і далі не вибачаю людям ватних поглядів і українофобських переконань. А діду міг з комфортом проводити тижні один на дачі і я бачила це, як йому добре самому. Але коли я уїжджала жити у Київ, не з ким, крім племінників і сестри, не попрощавшися, я знала що він знає, що я роблю те, що в нього не вийшло. Кинути все к йобаній матері і уїхати жити в Київ, місто яке він теж любив і де жила жінка яку він кохав. Де він би був ще більш щасливий ніж коли живе сам.

Я про це думаю інколи. Якщо діду бачить мене звідкись, якщо ці казки про загробне життя правда, то він радіє за мене

:-)

Після мониторингу спортивних клубів в нашої місцевості ми вирішили що купувати абонемент заради тренажерів нам не підходить, а с басейном трохи задорого. Саме той вид занять щоб підходив нам обом ми не знайшли. Я шукала тільки для того щоб ходити у двох. Самій кудись іти на фітнес мені не потрібно. Всі вправи і асани я роблю вдома. До того ж, таки здійснила одну з порад з книги Софії Вендровски "100 хвилин краси і здоров'я" і почала ходити спеціально по сходам вниз і до гори. В нашому будинку сходи в достатньо доброму стані щоб мені це було візуально комфортно. Вісім поверхів у низ і назад. Для моїх колін, які залишаються злегка повнуватими при будь якій вазі, це справді добре рішення.

Якось ідея підтримання себе взагалі у формі передалася і друзям Сережи, тому вони разом, гуртом, ідуть вниз до Деміївській пішки, а потім до дому на гору. Але ми із ним ще ходимо разом в ліс. До ставків. А там ловлять рибу, в тому числі, закидують спінінги на хижака. Ми хочемо піти разом на рибалку. В лісі підйоми і спуски як раз підходять для кардионавантажень і це те що нам треба! :-)

Наш будинок не такий новий, як той в якому ми знімали квартиру до того, але старіший за попередній лише на 5-7 років. Побудований за часів Януковича. Десь починає бути видно вплив часу, десь все ще справляє враження абсолютного добробуту.

Книга "100 хвилин краси і здоров'я" мені потрапила у руки ще коли я була дитиною. І не всі поради на даний час в змозі тягатися із сучасною б'юті-індустрією, але ця книга є частиною мого виховання. Вивчення культури догляду за своїм тілом. Як вчила колись дуже давно жінок Таїс Афінська :-)

Коли ми у перше завітали разом з Сережей до дядька Богдана, він запитав від якого слова походить моє російське прізвище. Я сказала що від назви збору податків на Київській Русі. Йому відповідь сподобалася :-))) І колекція вин в нього відмінна!
Зараз дядя Богдан старший в родині. Може просто переїбати своїм авторитетом. Я бачила як він поводиться у випадках коли йому хтось новий не подобається. А я сподобалася. Ще він сказав, що я вродливіша за мою сестру. Ну деякі речі, як на мене, занадто. Але, в цілому, він прикольний, начитаний, завжди шукає що почитати нове :-)

ЧТО ТАКОЕ СССР

СССР - это не автоматы с газировкой, а ГУЛАГ и 4 миллиона доносов.
CССР - это маразматики у власти и бедность, как норма жизни.
СССР - это лицемерие. При показном антизападничестве поездка за границу - это поощрение, а вещь из-за границы - небывалая удача.
СССР - это одинаковость во всём. В одежде, в еде, в песнях, в мыслях.
СССР - это дефицит и отсутствие всякого прогресса.
СССР - это коммунальные квартиры, где одна кухня и один коридор на всех. Где слово "сосед" приобретает особый смысл.
СССР - это запрет на выезд за границу, это тюрьма за валютные операции, это запрет на любую политическую деятельность вне рамок компартии.
СССР - это запрет на частное предпринимательство. Запрет на частную собственность, как таковую. У человека нет и не должно быть ничего личного, своего. Человек принадлежит общественному, а не себе.
СССР - это всепроникающая цензура и никакой свободы мнения и распространения информации.
СССР - это постоянно враньё, серость и забитость.
читать подробнее