Події в Естонії - відображення мінливого самосприйняття російської політичної еліти, пише Віталій Сич у журналі Корреспондент. http://ua.korrespondent.net/main/73696/

[изображение]

На минулому тижні напруження в російсько-естонських відносинах досягла апогею. Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров пообіцяв покарати естонців за блюзнірство над пам’яттю полеглих радянських воїнів. Глава однієї з палат російського парламенту Сергій Миронов пригрозив узагалі розірвати дипломатичні відносини зі своїм північним сусідом.

Розігріті безперервною картинкою на ТВ, росіяни почали зізнаватися у своїй нелюбові до естонців ще більш масово і щиро, ніж зовсім нещодавно до грузинів, українців та молдаванів. Росіяни стали бойкотувати естонські товари і блокувати посольство Естонії в Москві.

І це тільки початок. Щирі прояви братерської нелюбові ще попереду. Можна бути упевненим, що Росія задіє всі економічні і геополітичні важелі, щоб поставити Естонію на місце, на якому, на думку Кремля, вона і повинна стояти.



Тут будь-яка твереза людина повинна зупинитися і задати собі кілька запитань:

Лавров та Миронов - вони хто? Представники Червоної армії чи російського МЗС і парламенту? Яке відношення має радянський пам’ятник в Естонії до Росії?

Насправді, ніякого. У мене під Берліном у 45-му загинув дідусь. У складі Радянської армії. Але мене не хвилює, де буде стояти естонський пам’ятник Радянському солдату.

Московським чиновникам пора давно перестати нацьковувати своїх громадян на жителів сусідніх держав.

Куди рухати якийсь монумент - внутрішньоестонська справа. Якщо український уряд раптом вирішить демонтувати пам’ятник Щорсу або генералу Ватутіну, невже Києву доведеться погоджувати це питання з Москвою?

Естонія ніколи не приховувала, що не хотіла бути частиною СРСР і хоче швидше забути, що колись узагалі була.

Для гнітючої більшості естонців пам’ятник Радянському солдату - символ окупації і багаторічного придушення національної ідентичності.

Навряд чи про це знають пересічні росіяни, які дивляться новини на каналі ГРТ. Як і те, що їхнє керівництво не турбують пам’ятники радянським солдатам на території своєї країни.

Той же міський голова Москви Юрій Лужков, який вимагає оголосити бойкот Естонії, виявився сліпим по відношенню до руйнівників у підмосковних Хімках. Тут на початку травня бульдозером були повалені та розкидані плити на пам’ятнику загиблим військовим льотчикам, до того ж Героям Радянського Союзу. Держдума без особливих дискусій дозволила цю ексгумацію тіл солдат Вітчизняної війни, мотивуючи необхідністю провести розширення Ленінградського шосе. Протестуючі проти цього розгрому були відразу побиті ОМОНом. І нікому в Кремлю не спала на думку ідея бойкотувати товари міста Хімок.

Зрозуміло, справа не в пам’ятниках. Російський політичний бомонд намагається відновити свою незаперечну гегемонію як на території колишнього СРСР, так і інших країн колишнього соцтабору. І робить це найпримітивнішим чином.

Володимир Путін та його оточення сплять і бачать ті часи, коли кожен більш-менш вагомий хід у цьому регіоні буде узгоджуватися з Москвою. Відтіля і така дика реакція на будь-який прояв самостійності постсоціалістичних республік.

А безперервні картинки на російському ТВ про паклюження пам’яті та прав росіян десь там -чудовий засіб створення зовнішньої загрози: ну ми вам, там десь, покажемо кузькіну матір.

В Естонії ж російське керівництво знайшло чергову нагоду створити подобу всесвітньої антиросійської змови, а заодно і вгамувати холопів із ближнього зарубіжжя. Улюблена російська забава часів Володимира Путіна.

Підходить усе, на що можна натягти ярлик захисту прав росіян або ж чогось російського взагалі. Навіть, якщо натягається через силу. Облитий фекаліями в Одесі невідомий чоловік став прапором боротьби російськомовних українців, а заодно і символом приниження всіх росіян в Україні. Це магічне дійство не привернуло увагу української громадськості, але пройшло яскравою новиною по всіх російських каналах.

Молдова робить незрозумілі рухи тілом - зазіхає на російську Наддністрянщину? От вам нова ціна на газ і заборона на імпорт вина. Отримайте і розпишіться.

Білоруси хочуть підняти тарифи на транзит російської нафти - у відповідь організовується загальнонаціональна антибілоруська кампанія на ТВ з елементами шоу. Бий своїх, щоб чужі боялися.

Хулігани напали на дітей російських дипломатів у Варшаві? Одержите побиття польських дипломатів у Москві. Незадоволені? Одержите ще.

Дійсно, у кожного великого геополітичного гравця є інтереси у своєму регіоні. Можуть бути вони й у Росії. Але для Москви грубе втручання в справи інших держав та нав’язування їм своєї точки зору за останні роки перетворилося в синонім відстоювання своїх національних інтересів.

У Кремлі не можуть зрозуміти, що Естонії, Латвії й Україні з Росією не по дорозі, навіть незважаючи на помітно зміцнілу економіку останньої. Адже принципи її розвитку можуть бути ефективні лише в комплекті з величезними запасами нафти та газу і високих світових цін на них.

В інших випадках, рушійними силами розвитку повинні ставати економічні реформи, політична конкуренція та становлення громадянського суспільства. У більшості сусідів Росії просто немає іншого шляху.

І останнє. Московським чиновникам пора давно перестати нацьковувати своїх громадян на жителів сусідніх держав і спрямувати свою нескінченну месіанську енергію не за межі, а всередину країни. Вульгарний, але доречний у даному випадку анекдот вустами двох радянських чоловіків стосовно цього говорить:

- Тебе Гондурас не турбує?

- Турбує.

- А ти його менше чухай.