помните? "мир жесток! подпись: Катя, 5 лет"
ну так вот вам
сказочка, утянутая с укроверсии Баша
*******************************************
Я реально в шоці, я реально боюся наших дітей!
Твір сестри одногрупниці (3-5 клас). Задали написати про хліб.
Поклали на столі буханець. Хліб пахучий, теплий, золотавий…
Була тиха і темна ніч. Хлібина лежала на столі і тремтіла від страху. Тіні наповзали з на неї наче щось страшне і не веселе… Їй здавалось, що ось-ось хтось схопить її за рум’яний бік і потягне в саму темряву, там де повно павутиння й пилюки…
Тим часом, з протилежного боку стола кралась неминуча погибель – маленька голодна дівчинка… Вона кралась неначе кішка, ледь ступаючи на скрипучу підлогу. Промінчики місяця виблискували на гострому лезі ножа, що вона прихопила із шухляди… дихання дівчина як могла стримувала, щоб жоден звук не злякав каравайчика…час наставав… Вона занесла ножа для останнього удару в м’якеньке, пухкеньке тільце.
По скоринці хлібини пробігли мурашки і виступив холодний піт. Він відчував, що має статися щось непоправиме…
Ніж з тихим свистом розрізав повітря і встряв в спину Хлібця. Дівчина з маніакальною насолодою встромляла в нього ножа… удар за ударом… ще і ще… Вона його пірнала ножем до тих пір, доки
вся скоринка не вкрилася рваними рубцями, а м’яка його частина не була вивернута немов лівер. Дівчинка схопила шматок масла, намастила їм хлібину, полила зверху варенням і жадібно встромила в Хлібину зуби… Так починається ранок кожного школяра, що любить хліб з варенням, а мама йому не дає…
*******************************************
Я реально в шоке, я реально боюсь наших детей!
Сочинение сестры одногруппницы (3-5 класс). Задали написатьо хлебе.
Положили на стол буханку. Хлеб пахучий, теплый, золотистый...
Была тихая и темная ночь. Буханка лежала на столе и дрожала от страха. Тени наползали на нее слово что-то страшное и невеселое... Ей казалось, что вот-вот кто-то схватит за румяный бок и потянет в самую темноту, туда где полно паутины и пылюки...
Тем временем с другой стороны стола кралась неминуемая гибель - маленькая голодная девчушка... Она кралась словно кошка, легко ступая по скрипучему полу. Лучики луны отблескивали на остром лезвии ножа, что она прихватила из ящика... дыхание девочка как могла сдерживала, чтобы ни один звук не спугнул каравайчик... время приближалось...
Она занесла нож для последнего удара по мягонькому, пухленькому тельцу.
По корочке буханки пробежали мурашки и выступил холодный пот. Он чувствовал, что должно случиться что-то непоправимое...
Нож с тихим свистом разрезал воздух и впився в спину Хлебушку. Девочка с маниакальным удовольствием тыкала его ножом... удар за ударом... еще и еще... Она его била ножом до тех пор, пока вся корочка не покрылась рваными рубцами, а мягкая его часть не была вывернута словно внутренност. Девочка схватила кусок масла, намазала им хлеб, полила сверху вареньем и жадно запустила в буханку зубы... так начинается утро каждого школьника, который любит хлеб с вареньем, а мама ему не дает...
[изображение]