A1ien
01:59 27-05-2011 Дванадцять обручів
...Ночами грала окарина,
співали басом ковалі.
Несмілий і палкий хлопчина
не вмів знайти кохання слів.
Співали ранком білі теслі,
крутився колом дім ткачів.
Кохання мапу хлопець креслив,
весни дванадцять обручів...

Богдан-Ігор Антонич, "Елегія про ключі від кохання"


Я рахував ті обручі і посміхався кожному з них, що поєднували нас разом, що були нашим. Спільним. На-че-б-то-сек-ре-том. І встиг дорахувати до дев’ятого, аж раптом зрозумів, що вже пізно. Що рахунок той вже марний, і що немає чогось спільного - є лише я-в-тобі і ти-в-мені і ми-один-в-одному.
І після цього я тебе загубив. Чи то сам розчинився, чи, пак, тебе розчинив - та, певно, вже не має значення що і як трапилось, бо важливою стала сама подія, факт від якого я тікав і не хотів вірити.
А далі ти вже знаєш.

...Отак сплелись життя і пісня,
переливаючись в одне.
Одчай натхнення й радість пізня.
куди ж ведуть слова мене?
Кохання й розпач так пізнало
жадібне серце юнака.
Устам лакомим завжди мало
палючих поцілунків. Так
перетремтіло, продрижало,
зажевріло, і відлунало,
і спалахнуло, і зів’яло,
в болючу пісню перейшло...