Воскресенье, 25 Июня 2006 г.
08:15
Он умер.
Суббота, 24 Июня 2006 г.
04:58
gameover

З’їм таблетку – полечу у космос,
З’їм таблетку – полечу у космос,
З’їм таблетку – полечу у космос,
З’їм таблетку – полечу у космос я…



Знаєте як воно, коли стоїш на якомусь чужому сірому ґрунті, навкруги чорний простір і повнісінька тиша, а попереду – вражаюча своєю нереальністю картина: якесь біло-блакитне чудо світу, яке його мешканці ласкаво називають Землею. Ці враження важко описати словами. Ви або бачили це у снах, або ви просто не зрозумієте, що я маю на увазі. Звісно, якщо ви не космонавт, але чомусь мені слабко в це віриться.
А от коли перший шок проходить, одразу ж настає черга другого: відкритий від подиву рот намагається ковтнути кисню, щоб одразу ж пустити його по крові. Але кисню немає, бо на Місяці немає повітря. Очі розширюються від страху, що нахлинув вмить, серце починає скажено калатати, чи то від паніки, чи то в спробі використати той кисень, що ще залишився, по другому разу.
Може б колись я і злякався, та не тепер. Тепер вже не можна. Може той дурний клубок болю, що називається серцем й за панікував, але та річ, яку я завжди слухав, не зважаючи на волання серця, - мозок – панікувати й не думав, а просто стабільно робив свою справу. Хоча й тверезо оцінював, що без кисню йому було довго не протягнути. Рука якось сама собою потяглася в кишеню за пачкою цигарок.
Як немає кисню – будемо дихати димом.
Коли попіл від половини цигарки вже загадково покружляв у бік сузір’я Оріону, я остаточно заспокоївся і розслабився, про що свідчив факт появи дурнуватих думок. Типу «а кажуть у вакуумі звук не розповсюджується». І чому такі ідіотські питання постійно забивають голову, відволікаючи від більш важливих??
Так чи інакше, але затягнувши повні легені диму, я з усієї сили ЗАКРИЧАВ.
- ААААААААААААА!!! – через декілька секунд я усвідомив, що про вакуум то все брехня. Як у програмі про двох хлопців, що руйнують міфи.
А ще через мить з мене вийшов весь дим і різко запаморочилося в голові. Сурова реальність, бля.
Аж тільки тепер я помітив постать, що сиділа на кратері неподалік.
- Що, теж в брехню про вакуум не повірив? Правильно зробив, інакше якби ми з тобою розмовляли.
То був молодий чоловік у формі військового пілота. Чомусь із прапором України на одному передпліччі і гербом Другого військового флоту – на другому. Ще кажуть, що в космосі немає вітру. Можливо, але тоді його волосся тремтіло через дії якоїсь іншої сили.
Я не розгубився.
- Ти тут що робиш? І, власне кажучи, хто взагалі такий? – мій, чомусь злий, погляд вдарився об його очі.
Він засміявся.
- І дійсно, що ж я тут роблю, коли база знаходиться на Венері?.. Зрештою, це не так важливо, як те, що ТИ тут робиш, - він продовжував сміятися, - Але ти молодець. Не пропав.
Він кивнув головою на цигарку в моїй руці. Типу «а багато хто так і здох тут». Ха! Біс із ними, то природний добір. Не зміг пристосуватися – не засмічуй собою генофонд.
Я мовчки дивився на нього. Щось у ньому було таке до болю знайоме… Але, можу поклястися, мені з ним не по дорозі. Може вся справа в тій хитрій посмішці?
- Тут гарно, еге ж? І, головне, ніхто не заважає насолоджуватись цією красою.
Ось тут я чомусь не витримав. Чомусь – бо це дійсно трохи не моя поведінка. Але біс із ним.
- Не заважав. А ось тепер ти з’явився і негативно впливаєш на мою психіку.
Цей ... продовжував сміятися. А потім ткнув рукою десь вбік від себе. Я автоматично подивився в ту сторону. І, чесно кажучи, побачене мене вже не здивувало.
Біля ще одного кратера стояв акуратно припаркований БМВ темно-сріблястого кольору. Аж дивно, наскільки гармонійно він виглядав на фоні космічного ландшафту.
- Але це лише ілюзія. Самовпевненості, нахабства. Успіху, якщо хочеш.
Він дійсно мене дратував.
- Хоча… Якщо зумієш його завести – вважай розірвеш ланцюг і доведеш, що ти кращий, - він загадково примружив очі, чекаючи відповіді.
Я запалив ще одну сигарету. Повільно вдихнув дим, відчуваючи як кров розносить його до усіх куточків тіла.
- Я не збираюсь нічого нікому доводити. Це все одно нікому не потрібно. І ти це чудово знаєш.
Він зістрибнув з кратера, важко приземлившись на важкі армійські черевики. Підійшов до мене, так само повільно, як я вдихав дим.
- Та невже?.. Що ж ти тоді тут робиш, га? Ти забагато брешеш, особливо – собі. А мені можеш не брехати, я все одно бачу тебе наскрізь.
Я знизав плечима. І знову подивився прямо в ті єхидні фальшиві очі.
- Ось ти зараз розводиш демагогію, Капітан... А мені достатньо встромити ножа тобі нижче ребер і ти здохнеш, валяючись в цій космічній пилюці, наче свиня.
Він здригнувся і мої слова наче відштовхнули його на декілька кроків назад. Його закалатав озноб. А в наступну мить я побачив в його розширених очах те, що вже давно звик бачити в очах людей: страх.
- Де Шлях, собако?
Він відступив ще далі, закривши обличчя долонями.
- Б-будь-ласка… Н-не треба… Шлях… На тому боці… Але там ця темрява, вона тебе зжере! Будь-ласка… Тільки не у темряву… - він уперся спиною у стінку кратеру і знову здригнувся, відчувши, що відступати далі нікуди.

Я просто розвернувся й пішов. Не озираючись. Ні на те жалюгідне створіння, ні на акуратно припарковану ілюзію, ні на повільно пульсуючу в далечі Землю.
Озиратись погана прикмета. Я ніколи не озирався. Ні коли позаду шугали кровожерливі тіні, готові будь-якої миті розірвати твоє існування. Ні коли відчував серцем (отим, що волало) погляд, сповнений любові.
Моя справа не озиратися, моя доля йти вперед. Першим. Прийняти на себе і обов’язково витримати ті удари, що готує нам Шлях.
Навіть смерть – ніщо, в порівнянні із ним.
Чого боятися, вже після того, як те, чого ти завжди потай боявся, вже сталося? Ти іноді дивишся на неї і питаєш в себе: боже, невже ми з НЕЮ дійсно стали такими чужими?? Ти навіть не розумієш, як це сталося. І як ти живеш далі.
Чого боятися в темряві, коли ти абсолютно розумієш, що боятися має вона тебе?

Довгий міст, що пафосно називався «Зоряний Шлях», був так і не добудований. Погана звичка ще з совкових часів.
І за декілька кілометрів від поверхні Місяця він просто обрубувався. Що ж, тільки тепер я зрозумів, що мав на увазі мій дуже загадковий друг, коли марив Шляхом.
Невже я поглянув на світ очима Вовка? Брехня. Мене називають круком, а не вовком. Зловісний символ мудрості… Де правда? І чи є вона взагалі?
«Твоя доля за один крок від тебе, але він веде до дна прірви. Роби крок, якщо не боїшся.»
Курити більше не хотілося. Не було потреби. Тепер космос був моїм. І закони писав Я.
Ножем, на якому чомусь запеклася чиясь кров.
А Шлях був уже під моїми ногами.

- То що, Наталю, як тут у вас справи?
Чергова медсестра з якоюсь чи то провиною, чи то жалем подивилася на лікаря.
- Хлопець з четвертої помер… Вранці…
Лікар махнув рукою, тим жестом, що зазвичай виражає розпач від невдачі.
- Жаль його, довго тримався… Наталю… В нас залишився спирт? Ех, як не пощастило, - він дістав з кишені халату сигарету і одразу ж її запалив, прямо тут, у відділені.
- Угу… Не курив ніколи… І рак легенів…

24.06.2006
Пятница, 23 Июня 2006 г.
01:45
You can tell by the way, she walks that she's my girl
You can tell by the way, she talks that she rules the world.
You can see in her eyes that no one is her chain.
She's my girl, my supergirl.

And then she'd say, it's Ok, I got lost on the way
But I'm a supergirl, and supergirls don't cry.
And then she'd say, it's alright, I got home late last night,
But I'm a supergirl, and supergirls just fly.

And then she'd say that nothing can go wrong.
When you're in love, what can go wrong?
And then she'd laugh the nightime into day
Pushing her fear further long.

And then she'd say, it's Ok, I got lost on the way
But I'm a supergirl, and supergirls don't cry.
And then she'd say, it's alright, I got home, late last night
But I'm a supergirl, and supergirls just fly.

And then she'd shout down the line tell me she's got no more time
'cause she's a supergirl, and supergirls don't hide.
And then she'd scream in my face, tell me that leave, leave this place
'cause she's a supergirl, and supergirls just fly

Yes, she's a supergirl, a supergirl,
She's sewing seeds, she's burning trees
She's sewing seeds, she's burning trees,
Yes, she's a supergirl, a supergirl, a supergirl, my supergirl..
00:22
жру салат,
слушаю город 312
и качаю зверей.
хуясе.
Среда, 21 Июня 2006 г.
17:52
знаєте, яка пісня в мене міцно асоціюється з літом? offspring, starin' at the sun.

скачайте десь, зацініть

Maybe life is like a ride on a freeway
Dodging bullets while you‘re trying to find your way
Everyone‘s around, but no one does a damn thing
It brings me down, but I won‘t let them

If I seem bleak
Well you‘d be correct
And if I don‘t speak
It‘s cause I can‘t disconnect
But I won‘t be burned by the reflection
Of the fire in your eyes
As you‘re staring at the sun

When I ran I didn‘t feel like a runaway
When I escaped I didn‘t feel like I got away
There‘s more to living than only surviving
Maybe I‘m not there, but I‘m still trying

Though you hear me
I don‘t think that you relate
My will is something
That you can‘t confiscate
So forgive me, but I won‘t be frustrated
By destruction in your eyes
As you‘re staring at the sun


Состояние: сонячне
Вторник, 20 Июня 2006 г.
01:51
вчора в мене
відлетіла ліва кисть
кривуляла за мною
п'ятиногим павуком
і шамкотіла
я твоє щастя
я твоє щастя
тільки не треба пиздіти
сказав я
яке ти на хуй щастя
щастя — категорія
трансцендентна й непевна
а не анатомічна
блядь
та що ти знаєш про щастя
пробурмотіла кисть
і полізла вказівним пальцем
длубати
в моєму носі (c)
Понедельник, 19 Июня 2006 г.
14:41
бля, башня кружится
09:59
блин, что это меня сорвало о.О по всем прикидам должен был спать до трех-четырех, а блин в 9 утра подорвался... странно.
06:23
Such a lonely day
And it's mine
The most loneliest day of my life

Such a lonely day
Should be banned
It's a day that I can't stand

The most loneliest day of my life
The most loneliest day of my life

Such a lonely day
Shouldn't exist
It's a day that I'll never miss

Such a lonely day
And it's mine
The most loneliest day of my life

And if you go
I wanna go with you
And if you die
I wanna die with you

Take your hand
And walk away

The most loneliest day of my life
The most loneliest day of my life
The most loneliest day of my life

Such a lonely day
And it's mine
It's a day that I'm glad I survived

Current music: s.o.a.d | lonely_day
Воскресенье, 18 Июня 2006 г.
02:16
последние недели мне снятся сны, где всегда побеждает Свет. причём это Я побеждаю.
раз за разом я прикрываю спины, излечиваю раны, встаю у кого-то на пути, чтоб принять удар на себя. паладин.
я осознал, что для меня очень важно, чтоб дорогие мне люди были под защитой. чтоб им не приходилось терпеть боль. некоторым это слишком тяжело сделать.
я просто понял теперь, что выдержу любую боль. да, на глазах будут слёзы стоять, но сцеплю зубы и выдержу. за них.
Protector...
может быть, это и есть моё призвание? может именно свет, а не циничная темная сволочь?


а может надо быть циничной темной сволочью, чтоб выдерживать любую боль?
я не знаю.
Суббота, 17 Июня 2006 г.
02:27
© Evanescene

I'm so tired of being here
Suppressed by all my childish fears
And if you have to leave
I wish that you would just leave
'Cause your presence still lingers here

And it won't leave me alone


These wounds won't seem to heal
This pain is just too real
There's just too much that time
cannot erase

You cried I'd wipe away all
of your tears
You'd scream I'd fight away all of your
fears
I held your hand through all of these
years
You still have
All of me

You used to captivate me
By your resonating life
Now I'm bound by the life you
left behind
Your face it haunts
My once pleasant dreams
Your voice it chased away
All the sanity in me


I've tried so hard to tell myself that
I gone
But though I still with me
I've been alone all along

Состояние: void inside
Среда, 14 Июня 2006 г.
21:42
в Киеве весь день дождь, временами переходящий в ливень.

Когда идет дождь
Когда в глаза свет
Проходящих мимо машин
И никого нет...
На дорожных столбах венки
Как маяки
Прожитых лет
Что ты в пути.
Третью жизнь за рулем
Три века без сна
Заливает наши сердца серым дождем
И кажется все:
По нулям кислород и бензин
И с кем-то она
Но все-таки знай -
Ты не один...




Вторник, 13 Июня 2006 г.
02:53
осталось 11 дней. а потом всё это кончится...
Понедельник, 12 Июня 2006 г.
03:52
вы много знаете психов, которые в 3 часа ночи, в самое блядь глухое время идёт играть в Сайлент Хилл?
01:56
вечером сидел думал что скачать.

надумал Silent Hill 2.

страшно, блин решил скачать Venom. Прошел две миссии... и понял, что надо качать Сайлент.
На третьем проценте сервер упал. Думаете, знак?
Так или иначе, через полчаса он поднялся, качаю дальше. Вот только зачем я за эти полчаса начитался всяких подробностей, а?

ps: приблизительно через полтора часа игра докачается. Может раньше... Вот что мне не нравится - что играть я буду ночью и один дома. Блиа

Состояние: ух ёптваю!
Воскресенье, 11 Июня 2006 г.
18:36
а от эта просто красивая штука http://anub.ru/06.06.2006/fleshmasteram_posveshaetsya/
18:32
aaaaa.... тееема

(знающие меня люди - поймут.... )

http://anub.ru/07.06.2006/what_is_love/
16:59
весь широкий спектр проблем обычной жизни сейчас свелся к одной-единственной: экзаменам. хуле, не так уж и плохо.
крыша, конечно, едет. зато чудесно вытесняется т.н. "личная жизнь", на неё просто нет времени, а значит она и не ебет!

вобщем сейчас у меня история, история, история, пожрать, история, история, потом на меня объявляет охоту военный флот пеленгов, как на одного из известнейших корсаров сектора (сами ж, блин, доебались!), потом снова история, история... сон... история :\

ах, да. очевидный недостаток общения с лихвой восполняется на одном форуме, где меня уже объявили злейшим корсар... бля, то есть врагом народа.
Пятница, 9 Июня 2006 г.
02:54
стандартная история. у вашего покорного слуги.. хотя нет, с хуя ли мне быть вашим покорным слугой? нда...

короче, экзамен через 8 часов, а я, как водится, ниччерта не знаю лана, пофиг. сдам, куда денусь

Current music: пикник | вертолёт
Четверг, 8 Июня 2006 г.
20:13
а чёрт, как обычно) было что написать - так дневник лежал... а теперь пиши-не хочу, а сказать-то нечего)

ну... скачал всю мельницу) у меня встаёт от голоса Хелависы. коматоз.

Current music: мельница
Состояние: продержаться бы...
Закрыть