Сказати по правді, я "навпомацки" узяв в коротку і незаплановану поїздку додому новеньку японську котушку. Не було впевненості в тому, що зможу вискочити кудись порибалити.

Але на те ми й підорвані ультральотчики, щоб виплутуватися з найбезнадійніших ситуацій. Середа та четвер минули у клопотах, погляд потайки від рідних сиротливо малював пунктир у вікно - те, що виглядало у бік річки. До того ж, псувалася погода, що зароджувало додаткові сумніви стосовно перспективи щось впіймати. Але в п"ятницю я таки начхав на все, і на дві години вискочив на найближчу потенційно форелеву водойму. Чому потенційно? Бо від форелі там залишились поодинокі мальки, саме така рибка відповідає англійському визначенню trout minnow. Колись у цій водоймі благородну рибу розводили і доглядали. Але вже років 20 струмок залишається фактично безпритульний, тож місцеві браки швидко вичерпали його потенціал. Та деяка рибка залишилась - мереснички, сікавки, трохи головня та зовсім трошки карликової форелі.

Але я таки зібрався на цю, з погляду рибалки, безперспективну водойму, бо просто люблю це місце, особливо, якщо під рукою фотоапарат. Краєвиди тут приємно вражають, а повітря - кришталево чисте і смачне. Та й Саламандра мені таки знайома... І це все мало не в самому місті Хуст.
Спочатку уривчастий вітер та -5 за Цельсієм аж ніяк не форсували мій настрій у напрямку підвищення. Але я "проскакав" по каменюках кілометри два угору по течії, зігрівся, зробив пару кадрів, і біля містка, з стелі якого звисала таємнича шеренга чималих бурульок, зібрав свою снасть. Вирішив просуватися вниз по течії, крадькома оминаючи цікаві місцинки, та обловлюючи їх методом "апстрім". І перша ж калабанька принесла мені слабке клювання. На жаль, поляризаційні окуляри я успішно забув у Києві, тож не зміг розгледіти хто потривожив блешню виробництва майстра М. Певно, то була мересничка, але хотілося думати, що то був жаданий пструг. Такий початок окрилював, але наступні півгодини змусили мене охолонути - не клювало. Оскільки світловий день закінчувався, довелося форсовано спускатися додолу течією.

Фактично, я обловив два десятки локацій, заробив ще одне слабке і пусте клювання, і вирішив перебазуватися на Ріку, в яку і впадав цей симпатичний струмок. Саламандра, звичайно, на зиму десь сховалась, тому тільки заради статистики перевіривши її літнє сховище, я швидким кроком за 10 хв пройшов ще кілометр, і опинився на березі річки. І перше, що я побачив - це бій тайменя. Мені конче фартило на дебюти цієї морозної лютневої днини Звичайно, я навіть не намагався ловити цю величну рибину своїми тендітними цяцьками, та й навряд чи вони її б зацікавили. Хай собі пливе спокійно. Сфотографував місцину на згадку. Що цікаво - майже на цьому самому місці я спостерігав бій головатиці влітку, позаторік. Живий, капосник! І від цієї думки чомусь відразу стало тепліше.

Потім я трошки "поганяв" нові японські воблери. На клена навіть не сподівався, це не його погода. Цяцьки сподобались, особливо Waterland Sonicra та Smith lС-minnow. Вже стало смеркатись, я хвилин 15 пошукав харіуса на перекаті, але таки не зустрів цього власника гламурного спинного плавця. Наостанок "клацнув" захід сонця, і з задоволенням почимчикав додому.