Може видатись, що я недолюблюю Київ. Одразу парирую - це моє рідне місто, і не любити його я не можу. Кожен раз, проїжджаючи повз пологового будинку на Севастопольскій площі, моє серце невимушено стискається. Хоча я, звичайно, не пам"ятаю цього визначного для себе моменту. Та й Київ є за що любити - це й архітектура, і древність, яку випадково можна зустріти зовсім несподівано, це - цікаві люди, це - річки і озера, які для завзятого рибалки є просто раєм. Це, в кінці кінців, просто безліч таємничих та цікавих місць, що приваблюють до себе, наче магніт. Щось дуже оптимістично, правда? На жаль, в столиці вистачає і негативу. І найперший - це те, що власне негативу з кожним роком стає все більше. Більше людей, машин, смогу, хамства та тупорилих розваг, які зомбують нормальну людину, перетворюючи її на маріонетку. Але найпоширеніший вид негативу, що здатен викликати стрес у кожного жителя Києва - це забудови. Я не дарма назвав цей допис "Місто зелених парканів...". Бо з того часу, як в 1999 приїхав сюди, то, мабуть, не було такого дня, щоб я не вийшов надвір, і не побачив смарагдового "шедевру".
Вони є усюди - у центрі, на околицях, на островах Дніпра. Навіть у метро, такому близькому і зручному ми з неприязню час від часу зустрічаємо огидний зелений паркан. Чому огидний? Та тому що заважає - і рух нормальний обмежує для людей і автівок, і звичні панорами псує так, що автоматично відключаєш "оглядовий" момент у мізках, і йдеш собі далі, сконцентрувавшись на власному его.
"Не все так погано" - скаже хтось. Звичайно, не все. Але паркани просто набридли. Будують у нас в місті все - і будинки, і торгові центри, і генделики (інакше їх назвати не можу), і автозаправки і ще багато чого. Здавалося б, радіти потрібно - скільки нового житла набудували! От тільки, коли їдеш з Піденного мосту, через Видубичі по Академіка Заболотного, десь у вечірній час, то чомусь у новеньких охайних висотках світяться тільки поодинокі вікна. Чому так? Чому ми не можему жити в тому місті, яке всі щиро любимо? Хтось більше, хтось менше, але любимо. Тому і копирсаємося тут, день у день, як мурашки, відчуваючи себе справжньою біомасою, харчами. Для кого? Певно для тих, хто і будує ці нові і жадані квартири.
Не подумайте, що я скаржусь на життя. Я давно забив на бажання мати квартиру в Києві. Надто вона вже дорога - не коштує тих грошей, що за неї просять. І якщо я колись їх зароблю - я найду куди їх вкласти вигідніше. Чого і всім щиро бажаю.

Current music Type Of Negative - Love you to death
Состояние плохое