Неймовірні відчуття скажу я вам. Пролітаючи над межею замкненого ненависного кола, відчуваєш все що завгодно, крім самоповаги. Білі круки, сріблястий захід сонця і невгамовно тихий вітерець, що ніжно покусує все твоє тіло. Десь позаду залишаються руїни, приголомшливої величі палаців, і незліченна кількість комірок по яким розповзлись і притихли звичайні мешканці тих країв. Ось вже ти проминув нікому невідому крім тебе межу, і вже точно ніким до тебе ще не бачену. Блаженство? Спокій ? Захват? Все... Все крім самоповаги...
***
- Боїшся?
- Ні...
- Не знаю... Так не можна. Ти маєш щось робити. Я б не змогла...
- Це останнє, що мене турбує сьогодні. Завтра... Вчора. Чому тебе це бентежить?
- Хех... Дурень...
- Це не має тебе турбувати, адже ми житимемо вічно.
- Ти дійсно таки дурень, - посміхнулась дівчина.
- Головне вір мені. Якщо в цьому світі існує смерть, то я збудую новий... де смерті не буде. Принаймні для нас. Тебе і мене.
Дівчина продовжувала посміхатись. Вони відпили ще трохи вина і продовжили свою тиху і спокійну розмову. Вони говорили про дощ, що ширшав за вікном, про сонечко, що засяє наступного дня, про те як пахнуть дерева після дощу і як блищить трава. Ніщо в цьому світі не могло потурбувати їх.
***
- Подивись на це. Здається це справжній павук на папері.
- Ага, але надто схожий на кролика, з трохи більшою ніж потрібно, кількістю ніжок.
- Ніфіга ти не розумієш. Там де ми житимемо в недалекому майбутньому павуки будуть саме такі.
- Ха... А це хто? Вона?
- Так... Самому складно будувати новій світ, повір. Непомірно тяжко.
- А шо чекає мене? Там
- Ти мій друг. Тобі знайдеться багато місця під теплим і приємним сонцем. Всі хороші люди знайдуть його. Сонце, тепло і щастя.
- Як цікаво. А з іншими що?
- Ну а як ти думаєш. Всім місця під сонцем не знайдеться навіть там.
- Може це і до кращого.
- Годі вже гигикати, я і так знаю що серйозно до мене ніхто не сприймає.
- Заспокойся. Ми тебе любимо, хоч ти і рідкісний ідіот.
- Велике дякую...
***
Дощ і сонце. Як же прекрасно. Вже весь мокрий і ти підставляєш усміхнене обличчя під великі краплі. Навіщо палити, коли так гарно. Викинь цигарку, забудь про неї. Хоча... Це настільки класно, що неможливо не закурити. Почуття переповнюють.
"Так буде завжди. Приємно. Хіба це не щастя? Я зроблю це для тебе. Ти сама казала що немає нічого неможливого. Треба лише захотіти, прикласти зусиль і ти всемогутній!"
***
- На, випий. Життя - це тобі не їжачків з павучками і хробачками малювати.
- Та я вже... Дякую.
- Випий-випий. Я завжди так роблю... Не скажу що дуже допомагає, але хіба є інші варіанти.
- Ти теж дурень, такий як і я... Якщо не більший... Давай сюди
***
"Хіба ви маєте якесь значення? Чи маю я вас боятися? Я... Ненавиджу. Всіх вас... Вам не буде місця. Навіть жалюгідно малого. Вниз по течії - вірний шлях для сміття. Вас винесе в безмежність всеохоплюючого небуття", - свист у вухах, потім вбиваюче гучний хлопок. Тільки не падай. Так, піднімайся і біжи. Не озирайся, тільки вперед. Біжи, біжи і не зупиняйся. Збери усі сили, усю волю в одній точці. Вони за спиною. Вони близько. Рухайся в такт з биттям серця, адже воно калатає швидше за все на світі. Ти зможеш. Так, ти молодець, вони вже позад, ще трошечки.. Що? Покинь ці думки! Не зупиняйся, тобі це потрібно. Це потрібно новому світу... Твоєму світу...
***
Така маленька.. Така біла... Хіба вона може зробити це... Величезна сила прихована в цій пігулці. Один рух і вона змінює все. Хіба ще щось здатне настільки змінити всесвіт? Лише маленький рух. Хлопче, вона не створить нічого нового, але змінить все. Прислухайся...
***
- Ти знаєш хто я?
- Так.
- А хто ти?
- Ні...
- А хто ти для мене?
- Ні...
- Може не треба? Можливо можно ще щось змінити?
- Ні...
- Я знав... Я знав що треба поспішати... Але надто захопився. Вибач мене, люба. Та ми ще житимемо вічно. Цілу вічність... Разом.
- Перестань, прошу тебе...
***
Башта неймовірно великого палацу збудованого з білого мармуру відривається і відлітає кудись в височінь. Інші, руйнуючись, засипають камінням різнобарвні яскраві клумби на подвір'ї. Сонце заливає тебе помаранчем свого світла. Осліплює. Вибухи. Тихі і беззвучні. Все розсипається. Широкі дороги, що ведуть нас в світлу і очікувану далечінь.Зруйновані башти засипають їх камінням. Земля розривається десь праворуч і виростає висока скеля, що заливає все сріблом. Сріблом, перед яким тьмяніє навіть сонце. Люди... Метушня, крики. Від жаху вони просто розриваються. Не породжуючи жодного звуку.
Ти хотів цього. Давай, зроби крок, відірвись від землі. Що чекає попереду? Свобода. Ти вільний, давай, дій! Ти змінив цей світ, хлопче, але хіба це те чого ти хотів?...