Lud
16:32 30-03-2011 Місто жита і миру
Автор: Юрій Борисов http://brodiahy.org.ua
Лише у 130 кілометрах від столиці України Києва серед густих лісів, на мальовничих берегах річок Кам’янки та Тетерева розкинулось старовинне місто з дивовижною назвою Житомир.
Житомир – місто, що просто зіткане з протиріч. На фоні казкового Свято-Преображенського кафедрального собору, витриманому у візантійському стилі, гостей обласного центру зустрічає радянський танк, войовничо спрямовуючий гармату на вервечку кіосків з біляшами та шаурмою. Унікальні музеї та пам’ятки архітектури позаминулого століття потрібно шукати серед сірих бетонних коробок сталінської доби. А щоб помилуватися мальовничим водоспадом на річці Тетерів, необхідно продиратися крізь лабіринти в бур’янах, які рясно встелені пластиковими пляшками.
Тут, як мабуть ніде в Україні, намішано різних стилів. На перший погляд, місто жита й миру може видатися сірим і непривабливим, але придивившись до нього уважніше, розумієш, що це зовсім не так.

Житомирська специфіка
За словами місцевого мешканця Артема, у Житомирі найдешевша в Україні горілка.
-«9 гривень за пляшку «Березової на бруньках»! Та це ж «шара»! Ну а так, немає тут більше нічого особливого…», – випалив у слухавку мій приятель, запрошуючи мене у гості.
Місто дійсно не схоже на один з найдавніших обласних центрів нашої Батьківщини. Лише камінь на Замковій Горі нагадує про це.
Більшість будівель зведено в радянські часи і ця обставина навіює на мандрівника сум (втім, це біда майже усіх українських міст – в СРСР до архітектури підходили виключно з практичної точки зору). Раптом зауважуєш Кафедральний собор і у тебе просто відвисає щелепа. Навколо все сіре, а тут така краса! Храм виглядає немов космічний корабель, що приземлився серед ескімоських юрт. Ця найвища нетехнічна споруда в головному місті області (53 м) є символом Житомира і важливим осередком духовного життя. Важко уявити, але колись собор хотіли знести і побудувати на його місці Дім Червоної Армії. Реалізації варварських планів завадила ІІ Світова…
-«Кажеш, нічого особливого?», – звертаюсь до Артема.
-«Ну, місто доволі специфічне…»
Звертаємось до пенсіонерки, яка виявляється колишньою вчителькою історії та етнічною полячкою, пані Маґдалєною.
-«У нас є купа гарних церков. Тут Вам і Михайлівська церква, і Кафедральний собор Святої Софії, і костел Святого Йоана Дуклі! Та в нашому місті двісті років тому вже існували театри!», – проводить нам цілу екскурсію бабуня.
«А ще в Житомирі вже у ХІХ столітті було запущено трамвай», – не без гордості додає статечна пані.
Поляків у Житомирі дуже багато. В них навіть є власний культурний центр, а на місцевому телебаченні транслюються передачі польською.
Чимало тут і євреїв – Житомир місто інтернаціональне, що помітно відбивається на його обличчі.

Жито, мир, життя…
Назва Житомиру є дуже цікавою. Більшість житомирян стверджують, що вона пов’язана з житом і миром.
Втім, за легендою, яку в ХІХ столітті записав місцевий священик Микола Трипольський, поліське місто дістало свою назву від імені руського дружинника київських князів Аскольда та Діра – Житоми?ра, що нібито відмовився служити князеві Олегу, сховався в густому пралісі й оселився на високій скелі при злитті річок Кам’янки й Тетерева.
Невдовзі над глибоким тридцятиметровим урвищем над Кам’янкою збудували дерев’яний замок. Шкода, та його вже давно там немає. Зараз на мальовничому узвишші в гордій самотності знаходиться обласний архів.
А от чеський вчений-славіст Павел Йосиф Шафарик, стверджував, що Житомир виник як центр слов’янського племені житичів, що входило в племінний союз древлян. Назва міста – мир житичів, як і самого племені, основним заняттям якого було хліборобство, виникла від важливої в цьому краї культури – жита, що культивується тут з давніх часів. Є свідчення про те, що в давнину навіть у центрі міста сіяли жито й ячмінь. Про місто казали: «мир і жито», «мир житичів».
Існує також думка, що Житомир – це скорочена форма від слова «животомир», тобто символ мирного спокійного життя.
Важко визначити, яка з тез є правильною, але схоже найбільше відповідає дійсності остання – у місті панує розмірений неспішний плин життя, що створює напрочуд затишну атмосферу. І здається, ніщо не завадить житомирянам неспішно прогулюватись численними парками, абсолютно не переймаючись етимологією слова «Житомир».

Космічне місто
Більшість українців зі здивуванням сприймуть те, що Житомир залишив помітний слід в історії світової космонавтики. Саме тут народився видатний конструктор та академік Сергій Павлович Корольов.
Щоб потрапити до будинку, де майбутній вчений провів дитинство та до музею його імені, потрібно пройтися центральним парком, названим на честь … Юрія Гагаріна. А як ще може називатися головна зелена оаза міста, де народився перший космічний конструктор?!
В парку розташована так звана «ракушка» (щоправда, вона більше нагадує перевернуту черепаху, аніж мушлю) – культове місце для місцевих – фонтан, біля якого полюбляє збиратися житомирська молодь. Закохані молоді пари, галасливі дітлахи, студенти, що святкують зарахований залік, футбольні фани в шарфах житомирського «Полісся» – всі вони ще роками «забиватимуть стріли» та зустрічатимуться біля «ракушки», яка на своєму віку почула не одне зізнання у коханні чи не надто тверезе «брат, ти мене поважаєш».
В цьому місці хочеться мріяти. Воно розташовує на такий лад. Певно саме тут молодий Корольов виношував плани стосовно кораблів, що борознитимуть космічні простори, роблячи креслення гіллячкою на гравію.
Будинок майбутнього світила науки одразу за парком. У 1970 році в ньому було відкрито меморіальний будинок-музей. Тут, у чотирьох кімнатах мешкала родина Сергія. Особисті речі та зворушливі дитячі фотографії змушують ставитись з повагою до міста, яке зберігає перші мрії про небо та неосяжні космічні далі, а сам Житомир вважати Меккою космонавтики.
Через дорогу розташовано Житомирський музей космонавтики імені Сергія Павловича Корольова. Архітектурне вирішення приємно вражає. Будівлю густо обвито зеленим плющем, а біля входу, немов справжні, дві сліпучо-білі ракети націлились на небо. Здається, що вони зараз відірвуться від землі і полетять на інші планети.
Експозиція музею дуже цікава. Зразки космічної техніки, обладнання, спорядження, креслення, старі пожовклі фотографії з усміхненими обличчями космонавтів, тюбики з їжею, яку першопрохідці космосу їли шприцами, аби не розбризкати в умовах невагомості; копії місяцеходу та космічного корабля. А в центрі, у басейні з водою, яка є символом життя, розміщена Біблія.
Виходячи звідси, погоджуєшся, що Житомир – місто космічне..

Міст перед Монументом Слави
Коли стоїш на 40-метровому підвісному мості, перекинутому через неспокійний Тетерів, то затамовуєш подих.
Звідси видно півміста. 37-метровий Монумент слави гордо височіє над зеленим пагорбом. Дивишся в інший бік – зауважуєш мальовничі схили. Чудовий краєвид відкривається на старі райони міста – Мальованку й Корбутівку.
Справжній рай для фотографа! Тут тобі й довоєнні квартали, і природа, і радянський слід. Можна вивчати історію міста по цих схилах, які чули на своєму віку і лязкіт татарських шабель, і купецькі розмови, і директиви Центральної ради, і вибухи снарядів. Вони, немов губка, увібрали в себе віки. Здається, Житомир просто не може існувати без цих кам’янистих річкових берегів.
-«Мамо, а тут справді воювали козаки?», – смикає за рукав молоду жінку білобрисе хлоп’я. Я думаю, що так.
Звідси можна повернутись назад, щоб вийшовши у центр, потинятись пішохідною Михайлівською, неспішно маневруючи між затишних кав’ярень та магазинчиків, або рушити вперед до Монументу слави, щоб вшанувати загиблих під час ІІ Світової війни.
До речі, місце біля пам’ятника полеглим у жорстоких боях облюбували місцеві молодята. За якісь півгодини ми побачили з підвісного декілька весільних ескортів, що зупинялись для фотозйомки на кургані.
Краєвид з кручі не менш вражаючий. Як на мене, навіть, дещо кращий. Поряд неодмінний атрибут подібних меморіальних комплексів – вічний вогонь та квіти.
В двадцяти кроках дивна картина – веселий хлопчина напідпитку стукає по залізній брилі трансформатору і, під регіт знайомих, несамовитим голосом просить в того горілки.

Житомирська Ніаґара
-«У нас є своя Ніґара. Правда», – запевняє Артем.
Водоспад на річці Тетерів трохи менший за Ніаґарський, але від цього не менш гарний.
Водний потік з силою розбивається об скелі, здіймаючи море бризок. Неспокійній річці немов затісно у вузькому каньйоні, вона ніби намагається вирватись на свободу.
Видовище неймовірне. Воно варте того, щоб балансувати хвилин з десять на нестійких уламках граніту та дертися крізь хащі, заробляючи подряпини. Але було б незле, якби міська влада проклала сюди стежку і побудувала оглядовий майданчик. Поряд можна було б наставити біотуалетів, наліпити ресторанчиків, продавати яскраві вітальні листівки із зображенням житомирської «Ніаґари» та тематичні сувеніри. Напевно десь на Заході так і зробили б, але ми з Артемом вирішуємо, що може то й добре, що місце трохи здичавіле, адже тут можна відчути себе першопрохідцем, відкривачем незайманої природи.
-«Ці туристи б усе зіпсували», – міркує мій колега.

На перехресті тисячі доріг
-«Це місто особливе. Ми завжди зупиняємося тут, коли вертаємось додому з Києва», – говорять молоді львів’яни Тарас і Уляна.
Ми сидимо у затишному кафе поблизу Соборного майдану. Навколо нас переважно приїжджі. Публіка найрізноманітніша – студенти, клерки, автостопщики… Всі вони зосереджено пережовують баварські сосиски з капустою та п’ють своє пиво.
Житомир – великий транспортний вузол, розташований на перехресті шляхів. Свого часу саме ця обставина обумовила бурхливий розвиток поліського містечка.
Чимало людей, їдучи зі Сходу на Захід, з Півночі на Південь, по справах, подорожуючи чи взагалі від нічого робити, зупиняються тут. Та чи тільки в зручному географічному розташуванні справа? Можливо, всю цю різнокольорову публіку, так само як і мене, просто приваблює це по-домашньому спокійне і затишне місто, побачивши яке один раз, починаєш йому дуже симпатизувати і ніколи не відмовляєшся під будь-яким приводом зупинитись тут бодай на пару годин?