О, не журися за тiло!
Ясним вогнем засвiтилось воно,
чистим,палючим,як добре вино,
вiльними iскрами вгору злеТIЛО.

Легкий,пухкий попiлець
ляже, вернувшися, в рiдну землицю,
вкупi з водою там зростить вербицю, -
стане початком тодi мiй кiнець.

Будуть приходити люди,
вбогi й багатi, веселi й сумнi,
радощi й тугу нестимуть менi,
iм промовляти душа моя буде.

Я обiзвуся до них
шелестом тихим вербовоi гiлки,
голосом нiжним тонкоi сопiлки,
смутними росами з вiтiв моiх.

Я iм тодi проспiваю,
все що колись для мене спiвав,
ще як на провеснi тут вигравав,
мрii збираючи в гаю...
Грай же, коханий, благаю!