Кожної ночі я народжуюсь.
Кожного дня я старію та вмираю.
Кожна ніч для мене єдина.
Я — дитя прохолоди, сірої імли, роси, зів'ялого листя та тиші. Я не бачу себе у дзеркалі, я не відкидаю тіні і не бачу пари із рота. Я не дихаю прохолодою, я там живу. Там не бігають тварини, крім вовків; не літають пугачі — вони разом зі мноюподорожують дорогами страху для простої людини; біля мене не ростуть квіти, не відкривають услід мені жовті віки і не ведуть голівонькою за моїми рухами. Для них я не існую, як і для самої природи. Я як думка, яка все знає, все вміє, але не матеріальна. Я ніколи не сплю, не їм.
У мене немає ні тваринних, ні людських потреб.Навіть мінімуму.
Я просто живу.
У мене немає імені, хоча мене іноді кличуть.
Я не маю крил, хоча іноді літаю.
Я просто існую в імлі, біля тебе, такого теплого.
Я живу поруч, я завжди у тебе за спиною.
Я живу поруч.
Я просто живу…

і нічого більшого.