Та сама киянка
11:58 20-01-2015 Давід Гареджи та паломник Данил:-)
Ми якось майже випадково опинились разом, утрьох, на тій стежці, що вела на вершину гори, що розташована за Лаврой Давіда.

http://travelgeorgia.ru/234/

Тобто ми, з Пищкою ще не дуже усвідомлювали куди саме ми йдем, достатньо надивившись на дуже красиву архитектуру монастиру. Мені хотілось хоча б просто піднятись вище, щоб зверху робити знимки цих чудових башточок с червоними дахами.

Але вийшло все інакше. Незнайомий хлопець пійшов на рівні з нами, а потім далі. Ми щось спитали, він відповів, а потім з'ясувалось, що якщо піднятись на вершину гори, та трохи пошукати по інший бік, то можно знайти фрески у печерах, в яких раніше жили ченці цьго монастиру. Вони й зараз частково живуть у печерах, але то було інше, покинуте, давнє.

Він запропонував йти туди разом. Він там вже був раніше і краще знав шляхи. Ми погодились, та рушили далі.

Було чудово бачити з самого верху гори Азербайджанську низіну. А, як я дізналась вже потім, ще й гори аж з самої Арменії. Справжнє диво світоповітряних ефектів: гори начебто понад хмарками.
Йти далі було вже ризиковано. І не тільки тому, що ми йшли прямісенько по кордону з Азербайджаном, але й був дуже складний рельєф, і ще гори різко уходили униз на багато десятків метрів. В кінці дуже раділи, що не впали униз:-) Данил нам дуже допомогав не впасти. А в якусь мить тягнув спочатки мене, а потім Пищку по високий прямій каменюці к печері. Він дуже спритний та тренований, вже декилька разів тут був раніше. Доречи. Ця чудова людина з Москви. Але він багато вже де встиг побувати, навіть у Європі.

Було надзвичайно добре відпочивати на хребті гори, спостерігая за тим як сонце теплим кольором спокійно лискоче все навколо. Ми щось таке говорили про свободу та інше:-)
Фрески цікаві, ледве помітні, але й частково яскраві, бо деякі кольори збереглись.
Так іще над нами деякий час кружили орли, мабуть сподівались, що ми таки впадем, але дзюськи їм, як потім виявилось:-))

Щось ми трошки, коли поверталися назад, перетерли за Україну та Росію. Данил був налаштований дуже мирно, але коли говорив про те, що ми один народ, я, все ж, не стала мовчати. Він не со зла точно, я чудово разумію. Жодної спроби козліть, чи знущатись з нашої неньки. І тема сама собой перейшла на інше. За що йому велике спасибі!:-)

Взагалі дуже світла особистість. Може тому, що ще досить юна, але дай йому Бог, щоб він таким й залишався.

Я згадала як в моєму юнацтві було прийнято знимати з руки фєнєчку та дарувати тому, хто спонтанно виникнувши у твоєму житті, а потім, можливо, так же раптово зникнувши, дарував тобі якесь благо, швидше за все, нематеріальне. Тобто добро, напевне.
Обмінявшись номерами телефонів, попрощались. Хтозна чи зустрінемось ще, але отак от.
Коли вже темніло, та ми по складних дорогах їхали до Тбілісі. Сама собой згадалась давно забута пісня. Ось деяки рідки з неї:

"Я ранен светлой стрелой стрелой
Меня не излечат
Я ранен в сердце, чего мне желать еще.
И, может быть, я был слеп.
Может быть, это не так
Но я знаю что ждет перед самым концом пути...
Серебро Господа моего..."




[изображение]

upd: Я ще згадала, що напочатку нашого спілкування, він спитав, чи безпечно подорожувати в Україні з російским паспортом. Та ми пояснили, начебто переконливо, що якщо він не схожий на того, кто прагне бути військовим, тобто найманцем, то нихто не буде ані перешкоджати його пересуванням всередені нашої країни, ані, тим більш, намагатись його образити. Тобто саме для такого як він, цілком безпечно. Данил зрадів цьому, сказав, що спробує поїхати і туди теж:-)