Бізнес, біткоін і програми CAD

За три дні знищено 1177 українських безпілотників, - Міноборони РФ
В останні три дні російська влада регулярно звітує про знищення українських дронів. Через це в Орловській та Іванівській областях діють обмеження по мобільному інтернету.
На тлі атак московські аеропорти Жуковський, Домодєдово, Внуково та Шереметьєво неодноразово вводили обмеження на прийом та відправлення літаків. Загалом аеропорти припиняли роботу більш як на 40 годин. У столиці затримали кілька десятків рейсів - частину з них скасували, частину перенаправили на запасні аеродроми

Я ввела недавна в гугль "Говорил меламед маламуду я учить эту песню не буду"

Гугль більше не знаходить цього вірша. На жаль

На чорно-білих фото темно-блакитний виглядає як світлий, а жовтий як темніший за нього. Тому прапор перевертати не треба

Всі космічні тіла тяжіють одне до одного. Але сила тяжіння залежіть від маси. Маса - це не просто вага, а кількість матерії, яка залежіть від густини та об'єму. Простіше кажучи, маса це кількість речовини в об'єкті. Чим більша відстань, тим менше тіло залежіть від гравітації. На космічних станціях, насправді, немає повної невагомості, астронавти падають, але їх падіння безкінечно. До того ж, гравітація Н'ютона працює, у відповідності до його законів, не завжди.
Бо пізніше з'явилася теорія простору і часу Енштейна. І тому тепер відомо чому футбольний м'яч летить по кривій траєкторії. Тому що діє викривлення простору і часу. Так і проміні світла. Простір і час вказує матерії як викривлятися.

Останні два тижня я схудла і почала курити. Мій чоловік, схоже, почав помічати що зі мною щось не те. Він раптом сказав, що останні два тижня йому дуже хочеться сказати мені як сильно він мене кохає. Було таке, що я загдувала на наступний день, що вчора забула полити азалію. На допомогу прийшли пізнавальні канали. Я почала розуміти, що інформація у форматі відео може краще засвоюватися ніж текст. На приклад, якщо космічному об'єкту надати прискорення, почне діяти зворотня гравітація, відновиться контроль і рівновага. Майже як до польоту

Youtube останні тижні чомусь став подавати відео з домішкою пісень на російській мові. Ті що я любила слухати раніше. Я довго відмовлялася але, на решті, не втрималася

Хай життя небагате на різні події, але є щось особливе в тому щоб знайти собі перукарку в центрі Києва. Без цього б мені не прийшло у голову заходити в курдонери і дивитися на Велику Васильківську ніби із затишного куточка. Але варто зробити кілька кроків і ти поринаєш в людську течію, підсвіченою ранковим сонцем.

А потім, вже після салону, йти пити каву в мою улюблену "Арома-каву". Там дещо змінилося. На приклад, донести переповнену чашку капучіно, декоровану серцевидною пінкою, настільки ж легко як йти з шестом по канату. Або мені так здається. Адже я ніколи не виступала у цирку. Тільки дивилася як глядач. До того ж, ще й треба захопити трубочку з кремом. Я побачила нові десерти, треба пробувати.
На туалеті зачимось зробили кодовий замок, написавши код на папірці, приколотому до двірного косяку. Але зайти в середину було не просто, бо звідти не міг вийти відвідувач, який сидів там певний час. Це була дівчина, їй на допомогу прийшов її хлопець. Вони разом обговорювали різні комбінації кодів, але нічого не допомагало. Діодик засвічувався зеленим, але двер не відкривалася. За стійкою стояв дуже зайнятий персонал. Нічого не залишилося як піти в Олімпійський. А там Брокард і різнокольорові китайські рибки у басейні.

Сподобалася школа з поглибленим вивченням іноземних мов. Як би не перукарня в центрі, я б не звернула на неї увагу. Вона в затишній глибині, в кількох кроках від магістральної смуги. В моєму смаку.

Пізніше ми відкрили для себе нове вино Alexandre. А потім як гром серед безхмарного неба - Портнова шльопнули!

Наши конс'єржи потерпають, на мою думку, від того що іх примушують вітатися через двері. Всі хто живе у нашому під'їзді. Через скляні двері, які відгорожують комірку конс'єржа від парадного. В тому числі, Сережа. Я вітаюся лише тоді, коли зустрічаю людину обличчям до обличчя. І вважаю, що це і є дотримання етикету. Я одна на весь під'їзд. Мій чоловік неодноразово сварив мене за це. Казав, що так робити не чемно.
Для решти мій етикет, можливо, є проявом зарозумілості.

Але я якось запитала Галю, нашу улюбленицю, чи її ображає те, що я роблю ось так, не як усі. Вона відповіла що ні, і що їй зрозуміло чому так. І я можу розраховувати на її повну підтримку.
Мій чоловік, після її відповіді, наполягає, все одно, на тому, щоб я віталася через двері, хоча б коли виходжу з під'їзда разом із ним.

Він якось зайшов в кабіну конc'єржа, коли була зміна Наталки. Просто поговорити. Наталка сказала, що я, тобто його дружина, надзвичайно розумна :-)

Ще мій чоловік постійно жартує про те, що якщо до мене хтось прийде, у його відсутність, то йому все розкажуть. Але до мене ніхто не приходить, бо я чесна і порядна. Якщо вже так вийшло, що в мене офіційний шлюб, то це, безумовно, стосунки з обов'язками. Це свідомий конформізм. І я не люблю дотримуватися правил лише зовні. Ненавиджу лицемірство.

До того ж, ми завжди платимо за послуги

Незабаром з-за дерев показався якийсь юнак, підійшов, сів поруч і приязно, ніби знайомий, заговорив з нами. Однак ми не відповідали, бо він був не з нашого села, а ми до чужих не звикли й трималися від них осторонь. Незнайомець був у новій, ошатній одежі, та й собою гожий — гарне лице, приємний голос, рухи невимушені, легкі, розкуті — зовсім не схожий на наших вайлуватих, незграбних та сором’язливих сільських хлопців. Ми хотіли заприятелювати з ним, але не знали, з чого почати. Тут я згадав про люльку і подумав: а що як запропонувати йому покурити? Але відразу пригадав, що в нас немає вогню, і щиро пожалкував, що нічого з мого наміру не вийде. А незнайомець глянув на мене весело й задоволено і запитав:

— Нема вогню? Яка дрібничка! Зараз влаштую.

Я був такий ошелешений, що не зміг нічого відповісти: адже я й слова не промовив уголос! Він узяв люльку, дмухнув на неї, тютюн зажеврів, змійкою здійнявся в повітря блакитний димок. Ми посхоплювалися на ноги, наготувавшись тікати, що було цілком природно. Ми таки відбігли на кілька кроків, хоч він дуже просив нас залишитися, мовляв, він дає слово, що не заподіє нам нічого лихого, він усього-на-всього хоче подружитися з нами, знайти собі товариство. Ми зупинилися, здивовані й цікаві. Нам кортіло повернутися, проте ми не наважувались. Незнайомець і далі вмовляв нас лагідним, переконливим голосом, і ми, пересвідчившись, що наша люлька не вибухнула і взагалі нічого не сталося, помалу підбадьорилися. Врешті цікавість узяла гору над страхом, і ми обачливо й повільно пішли назад, ладні чкурнути при першому сигналі тривоги.

"Таємничий незнайомець"
Марк Твен

Колись, гуляючи в лісі, треба було встигати вчасно увертатися від стрімких, тренованих людей на спортивних біциклах, а тепер дійти до початку ліса означає розпочати і шлях додому. Розвернувшись на 180 градусів. І не факт що тебе не наздожене якійсь маламут або хаскі, не лизне тебе в руку :-)

От я вже вдруге бачу повідомлення про те, що сьогодні в ночи по нам збираються йобнути міжконтинентальною ракетою.

З приводу цього хочу сказати. Що пошуки романів К. Воннегута українською привели до читання "Галапагосів". Я дочитала до середини і кинула. Тому що зрозуміла, що сприймаю цей текст не так як у двадцять років не тому що він написаний іншою мовою, а тому що манера автора іронизувати, вдаючися до нібито відсутності емпатії там де відбувається смерть, людськи страждання, розлюднення, викликає відразу.
Якщо раніше я, перш за все, бачила там волю і спроможності до утворювання світу, незалежного від тих чинників, які керують світом і тридцять років тому і зараз, то тепер вид на апокаліптичні процеси мене попросту не пре. Тим більш коли абсолютно зрозуміло що там попереду. Постійні акценти на недосконалості світу, через ліві погляди автора, теж були скоріше неприємні. Коли мені було чи то двадцять, чи двадцять два, я їх не помічала

А знайти цікаве читання все одно хотілося. Пошуки інших авторів течії бітників по-перше, дали зрозуміти, що К. Воннегут ніколи до них не належав. Як і Чарльз Буковський. А взагалі треба починати читати цей напрямок з книги Д. Керуака "В дорозі".

Мені нібито вже здалося, що мені запізно читати таку літературу. Але раптом відносність наявності грошей в персонажів стала настільки переконливою, що я згадала, саме через відчуття, як подібна реальність сприймалася тоді коли до власноруч зароблених грошей було ще досить далеко.
Тоді певні особливості побуту персонажів Джека Керуака припинили заважати кайфувати від переміщень, яких в мене ніколи не було. Але я згадала ту мрію, яку колись передавали із вуст в уста ті, хто хотів змінити світ, подаючи іншим приклад власним життям. Хоча світ так і не змінився.

Хай він буде хоча б у книжках

Сергій Жадан

***

Стільки дощу не вмістить жодна весна.
Добре було б пам’ятати всі імена.
Добре було б вчасно піти й не шкодувати, йдучи.
Добре було б уміти.
Я не вмію.
Навчи.

Але тепер ночі розмоклі, як сірники.
І обпікає дотик до твоєї руки.
Обпікає вуличне листя й нічні вогні.
Поясни, як ти дихаєш на такій глибині.
Добре було б тішитись, що все є таким, яким є.
Добре було б відчувати життя, розуміючи, що воно твоє.
Відчувати його, прокидаючись зранку і засинаючи уночі.
Добре було б не думати про тебе.
Я не вмію.
Навчи.

Але це повітря в травні — різке, як скло.
Я знаю: тобі заважає те, що з тобою було.
Я знаю, як ти боїшся серця свого.
Я знаю: насправді ти хочеш саме цього.
Стільки дощу — а його несе і несе.
Я знаю все, що потрібно тому, хто знає все.
Дерева над головою. Темрява на плечі.
Я знаю все.
Я готовий вчитися далі.
Навчи.

**

Замість прийняти виклик президента України путін скерував до Стамбулу делегацію, яка не має політичної ваги взагалі. Д. Трамп не байдужий до коштовних подарунків настільки, що готовий кинути через хуй. Чи має демократичний світ важелі впливу, щоб стримати просування авторитаризму, ультраправі сили, змінити суспільний запит на ультраправу ідеалогію? Люди, які бажають, попри все, зберегти своє право бути вільними, мають консолідуватися і бути сильними. Щоб світ не забув що таке свобода вибору. Кількість ядерних боєголовок не має значення, має значення їх наявність

мемчики :-)

Рожеві каштани ніжно обіймають каріатид з будинку Іконнікова, що на вул. Володимирський №18 у Києві

Хто ж такі каріатиди? Це архітектурні опори у вигляді жінок.

Ось кілька цікавих фактів про каріатиди:

● Походження назви: слово "каріатида" походить від грецького Karyatides, що означає "жінки з Карії" — міста в грецькій Лаконії. За легендою, жінки цього міста були поневолені після зради, і їхні зображення стали символом покарання.

● Заміна колон: каріатиди виконують функцію колон або пілястр — вони «підтримують» карниз, балкон або інший архітектурний елемент, зберігаючи при цьому витончену форму.

● Парфенон: найвідоміші каріатиди знаходяться в Ерехтейоні на Афінському Акрополі. Шість статуй каріатид підтримують південний портик. Одну з них у XIX столітті вивіз лорд Елгін — вона зараз знаходиться в Британському музеї.

● Символ жіночої сили: хоч каріатиди зовні тендітні, вони зображають силу жінки, яка фізично тримає велике навантаження, що є потужним художнім символом.

● Не тільки в Греції: після давніх часів каріатиди відродилися в епоху Ренесансу й Бароко, а пізніше за стиль історизм.

6. Чоловічий аналог каріатид називається атлантами або теламонами.

У Києві не так багато є каріатид. Майже всі вони на будинках в стилі неоренесанс та необароко.

Парк Шевченко набуває пику своєї краси, на мою думку, у травні. Коли все квітне. І регулярна частина парку і звивисті алеї мають, в цю пору, свою окрему чарівність. Але саме красу алеї, яка йде вздовж Терещенківської, на яку я заходжу рідко, бо мені, як правило, здається що і так занадто очевидно те що там у травні побачиш, я відчула, у процесі ходи по парку, немов у перше :-) Просто йдеш, розкривається перспектива і раптом відбувається той приступ естетичного кайфу, який надає основний сенс численним прогулянкам в центрі Києва. Передати на фото не вийшло, але хоча б просто зробити селфі вже означає згадку про це диво через певний час

Прибутковий будинок Сніжка-Хлєбнікової

На Площі Українських героїв у Києві вже понад сто років стоїть цей красень. Будинок для родини цегляних королів Києва створив архітектор Михайло Артинов.

Вражає кількість деталей, візерунків та архітектурних форм. Найбільше впадає в око – витончена кутова башта. До речі, це вже в наш час наново створена разом з мансардним поверхом, бо під час Другої Світової війни будівля сильно постраждала. А потім її відновили без башти. І тільки у 2000-х рр. після реконструкції будівлю знову прикрасила башта, хоч і у спрощеній формі.

Що за стиль? Так званий псевдоруський. Течія в історизмі, де поєднали елементи давньоруської архітектури, російської допетровської та візантійської (ось такий вінегрет)

У Михайла Артинова є ще один проєкт в такому стилі – Лук'янівський народний будинок на вулиці Дегтярівській. Так-так, та рожево-біла будівля біля Метро Лук'янівська