На касах самообслуговування, в Ашані, я пробивала доволі багато товару. Все не влізло в мій великий рюкзак. Прийшлося брати ще окремо пакет. Паперовий, з естетичних міркувань. Коли я зупинилася на скамійці для відпочинку, у загальному просторі ТЦ, за мною, задихаючись, побігла охоронниця. Я забула, на касі, пачку масла і вона дуже хотіла мені віддати. В мене навіть трохи виникло відчуття як колись у Китаїсі. Коли персонал аеропорта вишікувався півколом, щоб повернути мені сумочку із фотоапаратом і документами. Комфортне середовище із комфортними людьми, які заслуговують на шану і подяку

А ще я випила чудовий капучино із горішком дорблю :-)

Позавчора, під час чергового дронового обстрілу, росіяни вбили 5-річну дівчинку Ніколь, разом з її тато. Вони втекли у Київ від війни із Запоріжжя і мешкали в будиночку, який був розташований у дворі церкви. Мама дівчинки співала зазвичай в церковному хорі. Під час обстрілу росіянами Києва, вона знаходилася у лікарні. Будиночок у дворі церкви ніяк не міг бути військовим об'єктом. Це далеко не перший випадок вбивства дитини під час обстрілу України орками. Коли Сергій Стерненко каже, що росіяне заслуговують лише на смерть я не можу сказати що я сильно проти. Хоча я б не стала відрізати їм голови особисто. В мене дійсно немає садистських нахилів. Ба більше, я не знаю жодного підтвердженого випадку розстрілу українцями беззбройних росіян. А про підтверджені випадки розстрілу росіянами беззбройних українців знаю... Ці випадки доводять що орки не є людьми. В них власні звичаї і правила війни, які відрізняються від правил цивілізованого світу. Хоча чомусь брешуть, що стріляють лише по військових об'єктах. Видно санкції таки підтискають сраку

Десятинний провулок

Нехай я не в фокусі, але мати портрет на фоні Андріївської церкви і фундаменту Десятинної церкви, в любому випадку, чудовий варіант :-)

Перша кам'яна церква Київської Русі була зруйнована під час монголо-татарських навал, але той фундамент що лишився, з тих пір, завжди буде мати статус пам'ятки національного значення

Луки на Михайлівський і на Майдані :-)

Я мріяла про сумочку Presentville. Я хотіла, щоб принт був обов'язково із персонажем. Хоча в них багато прекрасних принтів з квітами і орнаментами. Моя мрія виглядала як кіт, сова або лисиця :-) І мій коханий чоловік замовив для мене шопер з принтом моєї мрії. Сумку виготовили на замовлення! І хоча я щось таке відчувала у повітрі, сюрприз вийшов дуже приємний :-) І кросівки NB стали знов актуальні. Пастельні відтінки з рожево-персиковим, але без циганського шику. А інтер'єри київських ресторанів так і взагалі максимально далекі від цього...

Історія особняка

Особняк Полякова, розташований на вулиці Грушевського, 22, є видатним пам’ятником архітектури початку XX століття в історичному районі Липки в Києві. Цей елегантний будинок, навпроти будівлі Верховної Ради, втілює багату та багатошарову історію Києва.

Початок історії

З 1799 року ця ділянка землі належала Дем’яну Оболонському, губернському ватажку дворянства. Тут був побудований одноповерховий будинок з дев’ятьма кімнатами, який став місцем перебування для імператора Олександра I та майбутнього імператора Миколи I, під час їхнього візиту до Києва в 1816 році. Пізніше, у 1833 році, вдова Оболонського вирішила продати будинок. Його новим власником став генерал-лейтенант Григорій Білоградський. Двадцять років по тому він облаштував в особняку домашній театр.

Віхи володіння

Особняк кілька разів змінював власників. У 1861 році його купили подружжя Івенсени, а в 1891 році будинок придбав відставний поручик Володимир Міклашевський, відомий староста церкви Олександра Невського. Міклашевський провів масштабну реконструкцію будівлі, збільшивши кількість кімнат до 21 і прикрасивши їх ліпниною та дорогими шпалерами.

Велич Полякова

Пізніше маєток перейшов до Якова Полякова, опікуна Київської єврейської лікарні та зятя відомого магната Льва Бродського. Поляков зніс старий будинок та побудував новий маєток, який зовні нагадує Маріїнський палац. Проєкт особняка створив одеський архітектор Федір Троупянський.

Радянська епоха і перетворення

У 1913-1917 роках Поляков продав особняк Миколі Попову, крупному домовласнику Києва. Після революції будівлю було націоналізовано, і в ній розмістилися різні установи: від Центрального комітету Комуністичної партії України до дитячої рентгенологічної станції «Охматдиту» та Торгової палати при Раді Міністрів УРСР. Нині особняк служить відомчою їдальнею та залом для урядових заходів.

Архітектурна спадщина

Архітектура особняка на Грушевського, 22, нагадує Маріїнський палац, завдяки чому його неофіційно називають «Малим Маріїнським палацом». Будівля виконана в бароковому стилі з елементами модерну, що надає їй витончений та елегантний вигляд. Головний фасад, пофарбований у блакитний колір, прикрашений пишною ліпниною, картушем та дахом зі шпилем. Особливий шарм дому надає асиметрія фасаду, викликана розташуванням парадного входу.

Інтер’єри: Велич і розкіш

Внутрішні приміщення особняка зберегли та відновили первісне оздоблення, надаючи їм палацової розкоші. Пілястри, ліпні карнизи та стелі з позолотою створюють атмосферу величі та витонченості, нагадуючи про славні дні історії та пишноту старовинного Києва.

Особняк Полякова – це не просто будівля, а жива історія, що відображає всі перипетії та велич пройдених століть

Раптом, серед снігу, виникає відчуття, що скоро вже весна і хочеться зняти капюшон. На вулиці -5, а сонечко таке лагідне! :-)
У Києві відсутній старий громадський транспорт, тому він є кращим за маршрутні богдани. З вікон, де інде, помітна саме весняна гра світла. Щось ніби говорить: "Незабаром". І навіть якщо цілі максимум не досягнуті, завжди знайдуться цілі мінімум. Модні тенденції замінюють одни кольорові палітри на інші. Лениве коливання, між вибором щось змінити, чи просто погрітися на сонечку, ще попереду, а зараз просто очікування нового

Місяць лютий порадував снігом! Я на фото не у фокусі, але краще бути не в фокусі, ніж не мати взагалі жодних фото. Тим більше, що день був чудовий :-)

Моя польська куртка бренду House скоріше зеленого кольору, але на фото виходить як хакі

і притоки Дніпра...

В неділю, зранку, ми разом налепили картопляних зраз, Сережа спік шоколадне печиво, я зварила суп з баликом і вершккми. Але на обід ми пішли в гості до Вадіка, де нас пригощали супом з пельменями, мене вином, а Сережу горілкою. Йоркширському тер'єру Мійці було все одно що їсти, хоча ми наполягали на тому що тварину краще годувати кормом з зоокрамничок. Собака-цілувака встигла і поїсти і облизати кожного з присутніх. Потім з'ясувалося, що 6-ти річний першокласник Діма вже вивчив букви. Почувши похвали, і відчувши багато уваги, він приніс всі фігурки з кіндер-сюрпризів, які назбирав за весь час споживання кіндер-сюрпризів :-)

До нашого приходу Вадік встиг посваритися з Анею. Ця жінка плюс сайз, з ангельським личком, чомусь вважає, що неважливо звідки і в якої кількості беруться гроши. Але вона обожнює їх витрачати на себе. Вона працює в салоні краси, але її зарплати не вистачає на манікюр, зачіску, прикраси, парфумерію еліт класу. До того ж вона обожнює замовляти до дому фаст фуд і суши. А готувати і прибирати не любить. Сережа завжди офігиває від того як вона кидає в кучу свої речи, хоча приходить до друга лише тоді коли Ані немає дома. В них із Сережею взаємна неприязнь. А я взагалі відвідую Вадіка дуже рідко. Знаю що такий срач побачиш не часто. Парфумерія, в перемішку з лаками для нігтів, бюстгальтерами і постільною білизною. І ще там щось накидано. Можливо, колготки чи навіть прокладки, я не хотіла дуже уважно придивлятися. На кухні, на столі, щітка для волосся і фен.

Я вважаю Аню красивою, хоч і плюс сайз, але й стервозною, вередливою дурепою :-) А Сережа не вважає її красивою, лише дурепою. Вадік терпить її примхи, мабуть, кохає, або боїться що не знайде краще. Хоча він ще майже дитина для нас із Сережею. Адже у 35 років ще все по переду. Можливо, він цього не знає. Але хай сам вирішує як керувати своїм життям. Чим далі тим більше він боїться Аню. Хоча вона розмовляє пісклявим ляльковим голосом ніби з мультика, завжди російською. Чим так залякала свого чоловіка невідомо, але влада над ним в неї вже безмежна. Я уявляю як вона виходить з захаращеної квартири, сідає в новий ліфт, вітається з конс'єржами, які мене всі знають. Сідає в нову хонду, їде в салон краси, або ще кудись. Завжди без Вадіка. Займатися з сином там нема кому, добре що хоч здогадалися відправити до вчительки, яка навчила дитину буквам за гроши. Зате Аня хизується тим що купує Дімі самі дорогі іграшки і модний одяг. От ми з Сережею і зраділи що Дімка вивчив букви, привітали малого! :-)

Недавно був скандал з мамою Вадіка. Рік тому вона купила квартиру, щоб син міг здавати, отримувати дохід крім того що він сам заробляє. Але Ані на манікюр, зачистки і фаст фуд все одне не вистачає, тож там виникли борги по комналці. Коли мама дізналася, був скандал. Бо це справа лише безвідповідальності.

Пограли трохи у відгадування мелодій. Послухали переможну пісню останнього Греммі. Поговорили про те, як вже дістала йобана русня своїми безпілотниками "шахедами".

Після того як Сережа домовився прийти до Вадіка грати в покер у вечорі, ми просто вийшли на вулицю на свіже морозне повітря. Йшли по проспекту. Зустріли Сашу, який гуляє з двома ши-тсу. Саша приємний і милий, хоча і плюс сайз. Коли зустрічає Сережу на одинці, каже, яка ж у нього красива жінка, тобто я:-) Тож Саша мій шанувальник, хоча нав'язливо і нагло ніколи не поводиться. Пропонував мені кілька разів забрати старшу собаку ші-тсу, хлопчика. Хлопчик дуже милий і привітний. Впізнає мене, підходить, віляє хвостиком. Але ми знімаємо хату і взяти його не можемо. Саша каже, вночі дві собаки носяться по квартирі мов навіжені, так весело їм гратися! Але і заснути хазяїнам інколи не дають.

В Саши є жінка, вона красива, з великими, синіми очима, але плюс сайз. Поговорили про те як це - жити в колишніх дохідних будинках у центрі, а ще як кацапи заїбали вже своїми довбаними безпілотниками, побажали один одному гарного вечора і пішли кожен в свій бік.

Ми з Сережею поїхали на Видубичі, прогулялися до притоків Дніпра. Мороз брався так, що без рукавичок пальці мерзли через пару хвилин, але я зробила кілька кадрів Київської природи. Дивно, що сонечко сховалося як раз коли були біля води. Коли йшли від зупинки до дому знов стало сонячно, закат над деревами був красивий!

Pinchuk-Art-Centre – це міжнародний центр сучасного мистецтва XXI століття
в м. Києві. Pinchuk-Art-Centre розташований в старовинному архітектурному
ансамблі Київського Бессарабського кварталу. Архітектурний проект та дизайн
внутрішнього простору арт-центру було розроблено французьким архітектором
Філіпом Кіамбаретта.

Ось і все що відомо про цю історичну будівлю. І це не є дохідним будинком Попова, як я думала раніше. Я із задоволенням фотографувала його, але "Пінчук арт-центр" так і не відвідала... Тепер війна, виставки проводяться в різних виставкових просторах, але тільки не там. Добре що хоча б відреставрували. І що ороч'ї потворні рила не дісталися туди, адже варварам байдуже який перед ними будинок...

Бессарабський квартал, як кажуть, бог милував. Дійсно якісно збережений ансамбль. Ніде не висовується страшненький новодел. Хоча, звісно, далеко не завжди новодел у Києві страшненький

Хоча ЗСУ майже кожну ніч б'ють, із відчутними результатами, по російських НПЗ, на жаль, дронові атаки російських фашистів не завжди без жертв серед мирного населення. А росіяни б'ють саме по мирним жителям. Як і у випадку з дитячою лікарнею "Охматдіт". Так сьогодні зруйновані звичайні житлові будиноки у Головасі і у Броварах. Загинуло три людини. Простим росіянам це, звичайно, радість, або похуй.

Але "Киевский вексель" вже встиг написати російської мовою, що сила Києва у тому, що він є вічним містом і додати фотоілюстрації

Якось я розповіла Сережи про людей, яким було важко визначиться на око з моєю національністю. Що вони казали: "І не росіянка і не українка, можливо, єврейка, можливо, француженка" Так, іноземці таке казали. А Сережа був здивований: "Та ти ж типова українка! Що тут думати! " :-) Мабуть, для Західної України і типова.

А ще, у Оушн плазі така ялинка, що вах! Ніби вистрибує з бризків шампанського. А ще риба-валіза мене впізнала і підплила до стінки акваріуму, там, де я стояла. Я кажу: "Валіза, привіт!" А вона лише ротиком совує, очки пуче :-))) Акула спала на дні акваріуму. Сподіваюся, вона жива! Взагалі, акваріум належить ресторану "Марлін", який названий на честь риб, ряду окунеподібних. А ще я хоч попила шампанського. У ресторані "Рукола". Брускет поїла.
А ще бріош із яблуком у "Ашані". Сережи не можна тортиків і тістечок, можна шарлотку, пиріги, бріоші. Також гарним надбанням є кольорові туші для вій у "Просторі" і ще одна пара сережок з "А-шоп". Ніби прикрас вистачає, а, все одно, не втрималася... Видно спрацював грамотний маркетинг.

Поки у мене була новорічна відпустка, сексу з коханим було стільки, що відчула, що більш не можу.
Сережина мама дзвонила, казала, щоб пили святу воду, що вона нам вислала. Учора попили. Гірше не стало

Путін вважає що війна почалася, бо йому (їм всім) було нудно, просто захотілося двіжухи...
Між тим "движуха" не вщухає не лише в Україні, але й в росії теж:

ГУР: у росії знищили склад із деталями до безпілотників Shahed на $16 млн.
Склад був розташований на території економічної зони «Алабуга» в Татарстані.
У приміщенні згоріли 65 фюзеляжів ударних дронів, а також двигуни, навігаційні системи та тепловізійні відеокамери для виготовлення 400 безпілотників.
ТГ Ґрунт

Раніше підарські уроди побили стекла в відомій на весь світ пам'ятці архітектури і діючому католицькому соборі, в центрі Києва, в якому у той момент йшла служба.

Собор Святого Миколая, побудований за проєктом Владислава Городецького, буде відновлено в автентичному вигляді. Він був пошкоджений за часів Другої світової німецькими фашистами, які потім не дивувалися коли бомбили Дрезден. Орки ж вересканять і істерять, коли їх б'ють по макитрі.




У МКСК розповіли, що заплановано виготовлення нових скляних елементів центральної вітражної композиції, яка була зруйнована під час обстрілу. Відновлення здійснюватиметься на основі автентичних креслень і записів у паспорті реставрації об’єкта. Вітражі будуть виготовлені із сучасних матеріалів, які відповідають викликам сьогодення, що максимально розкриватимуть задум авторів 1899–1909 років.

Факти, про які цікаво знати

вперше під час будівництва був використаний такий новий матеріал як залізобетон;
архітектор Городецький під час будівництва використовував деякі елементи собору Нотр-Дам, зокрема — грифони, змії та інші чудовиська;
у радянський період на даху костелу розташовувалося спеціальне обладнання, що заглушало радіостанції BBC і "Свобода". Пізніше антени зняли;
під час будівництва загинув один із робітників, а Владислав Городецький мало не потрапив до в'язниці, але був виправданий, бо загиблий не дотримувався правил безпеки.

Київ, на початку двадцятого сторіччя, складали дуже різні верстви населення. Їх перспективи в житті і можливості суттєво відрізнялися. Але цікавий той факт, що і у вищих колах були україномовні люди, з українськими іменами і прізвищами. Це і адвокат Яків Васильович Михайлюк і, викладач кількох дисциплін у вишах, Панас Павлович і майбутня оперна співачка Ганна Пилипівна Забережнв. Партнери Якова Васильовича по грі у карти, як ось, на приклад, Дмитро Сосніцький. Російська мова деколи проривається в людей з галузі обслуговування. Покоївки, чи двірники де-інколи копіювали імперський стиль розмови, підслухований десь на якихось дріжках, або лакаї, які приймають візитні картки, або капелюхи із рукавичками у передпокоях.

Романтичні мрії про революцію. А ще виклик суспільній моралі, зокрема інституту шлюбу, тій його формі, яка була тоді сталою традицією. Ця традиція часто псувала людям життя, але вони не могли по-іншому. І ось з'являється людина, весела і намішкувата, яка не злякалася носити маску циніка, але все робила по-своєму. Це Яків Михайлович. Від допомагав інколи друзям, переосмислити своє життя, вказував на причини їх нещастя, генерував ідеї для змін у житті.

Сам він був не з тих, звісно, людей, для яких відносини із жінкою є вже привідом одружитися. Взагалі Яків був менше за більшість людей підвладним маніпуляціям. Тож опинитися в такий ситуації як Панас Павлович, якого утримували в шлюбі виключно хитрощами, істериками і шантажем, не міг аж ніяк.

Яків Васильович Михайлюк був, при цьому, на справді, людиною дуже чуйною, і робив що міг для тих хто його любив, багато міг зробити, мотивуючись співчуттям, але тільки не принести в жертву власну свободу, емоційний комфорт і життя. Я думаю, що цей персонаж, головний в цій книзі, є прикладом втілення внутрішньої свободи, наслідком якої є усвідомлене прийняття рішень і також розуміння того, що за свої вчинки треба брати на себе відповідальність

Дом Икскюль-Гильденбанда — один из красивейших старинных зданий Печерска, но о котором знают не так много людей. Хотим восполнить этот пробел.

Это знаменитый доходный дом, который расположился неподалеку от Шоколадного домика; известный памятник архитектуры, представленный в готическом стиле, что можно с легкостью определить по его внешнему виду, по острым элементам сооружения. Поэтому местные жители называют еще этот дом готическим домиком Киева. Он принадлежал семье и непосредственно барону Владимиру Икскюль-Гильденбанду Августовичу из эстляндского рода (ветви древнего немецкого рода).

Строили этот доходный дом на Шелковичной на протяжении двух лет, с 1901-го по 1902 год, по проекту инженера Николая Вишневского. И если особняк Ковалевского называют Арабским домиком, то этот построен в стиле неоготики. Представьте – в своем первоначальном виде здание имело семь готических деревянных шпилей, которые, к сожалению, сгорели во время Второй мировой войны.

При Советском Союзе особняк сначала трансформировали в коммунальную квартиру, а затем в обычный многоквартирный дом – из известных людей тут жили Николай Бажан, поэт-футурист и переводчик, а также известный экономист аграрного сектора Павел Першин.

Но изначально дом Икскюль-Гильденбанда был рассчитан всего на шесть квартир, в каждой из которых было по пять-семь комнат. Они сдавались в аренду, а из инфраструктуры там были камины, конюшни и сараи для карет, погреба для дров и прачечная. В начале нулевых дом отреставрировали по авторским чертежам силами частной компании, однако здание по сей день находится за строительным забором и доступ в него закрыт.

Кстати, этот особняк засветился и в кино – на лестнице вестибюля дома снимался эпизод фильма «Адъютант его превосходительства», это было в 1969 году. Дом Икскюль-Гильденбанда еще называют розовым из-за цвета стен.

Уривок:

Закоханий у Київ, я блукаю по зелених кучерявих, шопотливих вулицях його.Милий, тихий, задумливий красунь! Каштани обсипають рудявим цвітом дахи вагонів трамваю. Нема ніде такого життя в лініях вулиць, як у його. Ніде нема такої ласкавої чепурности, природної охайности, грайливости! Він подібний до великого гарного звіря, який бо-зна коли слідкує за собою.

От заходить сонце за Кадетською Рощею, і ще горять хрести Андріївської церкви, Володимирського Собору і блискають червоним, металічним одблиском вікна високих кам'яниць на горах. Унизу, в подібних до коридорів алєях-вулицях, засаджених каштанами, тополями, акаціями, ніжна, тепла, наша південна тінь. За палісадниками з розчинених вікон якось особливо, хвилююче, закликаюче чується сміх і музика. Біля дверей бакалійних крамничок, які через щось у Київі люблять підвали, неодмінно що-вечора збірається клуб: дворянки, поліцаї, покоївки. З дверей крамничок потягає холодком підвалу, политою підлогою, таранею, свіжими овочами.

Ось і пройшло п'ять років з моменту мого переїзду у Київ. Кожен раз, коли я бачу моє кохане місто з вікон, в ранці чи на заході сонця, я милуюся цими видами і дякую долі за те що вона так склалася, що я тут :-) Дякую і коли я бачу квартали в центрі Києва. Далеко не тільки колишній Бібіковський бульвар, або Миколаївський сквер (парк Шевченко). В історичному центрі немає не улюблених вулиць, провулків, майданів, скверів, парків. І Липки і Поділ і Володимирська гірка, я все люблю! Тут я зустріла коханого чоловіка, тут я була щаслива п'ять років :-)

на початок Великої Васильківської