Колись, гуляючи в лісі, треба було встигати вчасно увертатися від стрімких, тренованих людей на спортивних біциклах, а тепер дійти до початку ліса означає розпочати і шлях додому. Розвернувшись на 180 градусів. І не факт що тебе не наздожене якійсь маламут або хаскі, не лизне тебе в руку :-)

Рожеві каштани ніжно обіймають каріатид з будинку Іконнікова, що на вул. Володимирський №18 у Києві

Хто ж такі каріатиди? Це архітектурні опори у вигляді жінок.

Ось кілька цікавих фактів про каріатиди:

● Походження назви: слово "каріатида" походить від грецького Karyatides, що означає "жінки з Карії" — міста в грецькій Лаконії. За легендою, жінки цього міста були поневолені після зради, і їхні зображення стали символом покарання.

● Заміна колон: каріатиди виконують функцію колон або пілястр — вони «підтримують» карниз, балкон або інший архітектурний елемент, зберігаючи при цьому витончену форму.

● Парфенон: найвідоміші каріатиди знаходяться в Ерехтейоні на Афінському Акрополі. Шість статуй каріатид підтримують південний портик. Одну з них у XIX столітті вивіз лорд Елгін — вона зараз знаходиться в Британському музеї.

● Символ жіночої сили: хоч каріатиди зовні тендітні, вони зображають силу жінки, яка фізично тримає велике навантаження, що є потужним художнім символом.

● Не тільки в Греції: після давніх часів каріатиди відродилися в епоху Ренесансу й Бароко, а пізніше за стиль історизм.

6. Чоловічий аналог каріатид називається атлантами або теламонами.

У Києві не так багато є каріатид. Майже всі вони на будинках в стилі неоренесанс та необароко.

Парк Шевченко набуває пику своєї краси, на мою думку, у травні. Коли все квітне. І регулярна частина парку і звивисті алеї мають, в цю пору, свою окрему чарівність. Але саме красу алеї, яка йде вздовж Терещенківської, на яку я заходжу рідко, бо мені, як правило, здається що і так занадто очевидно те що там у травні побачиш, я відчула, у процесі ходи по парку, немов у перше :-) Просто йдеш, розкривається перспектива і раптом відбувається той приступ естетичного кайфу, який надає основний сенс численним прогулянкам в центрі Києва. Передати на фото не вийшло, але хоча б просто зробити селфі вже означає згадку про це диво через певний час

Прибутковий будинок Сніжка-Хлєбнікової

На Площі Українських героїв у Києві вже понад сто років стоїть цей красень. Будинок для родини цегляних королів Києва створив архітектор Михайло Артинов.

Вражає кількість деталей, візерунків та архітектурних форм. Найбільше впадає в око – витончена кутова башта. До речі, це вже в наш час наново створена разом з мансардним поверхом, бо під час Другої Світової війни будівля сильно постраждала. А потім її відновили без башти. І тільки у 2000-х рр. після реконструкції будівлю знову прикрасила башта, хоч і у спрощеній формі.

Що за стиль? Так званий псевдоруський. Течія в історизмі, де поєднали елементи давньоруської архітектури, російської допетровської та візантійської (ось такий вінегрет)

У Михайла Артинова є ще один проєкт в такому стилі – Лук'янівський народний будинок на вулиці Дегтярівській. Так-так, та рожево-біла будівля біля Метро Лук'янівська

Щоб побачити Дніпро достатньо зробити кілька кроків. В тій чи іншій ділянці. Особливо тішить вид з вікна, коли ледве починається схід. Але я люблю Київ, в тому числі, і за звичайний благоустрій прибудинкових територій. Мене, звісно, пригнічує стан війни в країні, але я не відчуваю гострий брак подорожей, як це було коли я ще жила в Дніпрі. Київ є таким живильним джерелом, що його одного вистачає дуже надовго. Може бути брак поїздок у центр Києва, але тут просто, береш і їдеш

в тій частині Антоновича, де бульвар

За те, що авіасполучення росії дещо обмежилося, через атаки українських БПЛА, кацапи помстилися мирним мешканцям Києва і інших міст. Я бачила інформацію, що навіть готують удар орешніком. Це вони так бояться сюрпризів від нас на 9-те травня, що намагаються посіяти паніку і хаос серед простих людей?

Я от паніки не відчуваю, відчуваю ненависть. Сум, через те що знов загинули мирні українці, так, а страху не відчуваю.
Мир в моїй Батьківщині можливий лише тоді, коли не буде потвор, які до нас лізуть четвертий рік. Це ж так очевидно...

На яскравому пасмурному світлі

Серед багатоманіття архітектурних споруд Лютеранської вулиці чи не найпомітнішим є ошатний будинок Ракіли Майкапар.

Будівля була збудована на початку XX ст. за проектом майстра київського модерну, відомого архітектора німецького походження Мартіна Клуга. Виконаний у стилі модерну, необароко та неоренесансу, будинок вражає своєю розкішністю та багатоманітнісю елементів декору.

Насправді, будинок будувався у комплексі з двома іншими спорудами. За кілька років до зведення головного будинку у дворі з’явився чотирьохповерховий флігель. У 1905 році було зведено головну садибу. А в 1911 році побудували останню комплексну будівлю – шестиповерховий флігель.

Будинки садиби використовувались для здачі квартир під оренду. Завдяки своїй красі та вдалому розташуванню у центрі Києва, він приносив чималий прибуток своїм господарям й користувався неабиякою популярністю навіть у відомих особистостей.

Так, за однією з версій у флігелі, розміщеному в глибині садиби Ракіли Майкапар, деякий час перебував Максим Горький. Подейкують, що відомий письменник підтримував романтичні стосунки з актрисою Марією Андрєєвою, яка орендувала у флігелі житло.

Під час Другої світової війни будівля сильно постраждала, і була відновлена у 1952 році.

На сьогоднішній день будинок Ракіли Майкапар – це житлова будівля, перший поверх якої займають магазини та офіси. Від колишніх інтер’єрів в споруді фактично нічого не залишилось, проте приміщення шостого будинку на Лютеранській вулиці залишається одним із найдорожчих у столиці

https://www.ukraine-is.com/uk/istor...kapar-v-kiyevi/

Звернення Трампа до путіна, після масованих ракетних обстрілів житлових будинків українських міст, звучить як "Шарік, фу!"
Трамп думав що Шарік договороспроможний і зробить те що хоче Трамп. Але за те, що на полі бою немає перемог, хуйло намагається страчувати цивільних. На жаль, інколи в нього виходить. Як вчора в Києві. Три ракети влучили в один і той же будинок. Самі звичайні кияни опинилися під завалами.

Пару днів раніше путін зізнався у військових злочинах. Мовляв, він ще подумає, бити по цивільній інфраструктурі чи не бити. Так ніби це дозволено законодавством, але його милість може бути так люб'язна що навіть не буде віддавати наказ бити по цивільних об'єктах, якщо захоче.
Німецькі фашисти за вбитого солдата спалювали села. Російські фашисти знищують те до чого дотягуються. Хоча б будинки з мирними людьми

В Києві давно не видно людей непростої долі, саме брудних і обірваних, зі шлейфом сморіду. Вони, як частина міської середи, час від часу, присутні, але якось не кричуще, не нав'язливо. З певними ознаками своєї неповторної естетики, але чистіше і охайніше ніж колись, коли подібне зіткнення викликало позиви нудоти. Здається, це так тут тому, що це є Київ. І скриньки добра, розставлені між будинками, ніби натякають на те, що в цьому місті є певний запас турботи і почуття прекрасного не може бути скривджено більше певній міри. Втім зустрічати бомжів все одно неприємно. Але завжди можна себе заспокоїти тим, що як би не соціальні служби, було б ще неприємніше.
Ознаки алкоголізму з позначкою "лайт".

Сережа колись розповідав, що біля околиць Києва є свалка, де певний клас людей шукає речі на продаж. Але там треба заплатити, сто євро чи близько того. І вони платять, і п'ють горілку і живуть в умовах, які від свалки не дуже відрізняються. Вони люблять так жити. Всім іншим приходиться миритися з тим що вони є. Або жаліти і намагатися підказати адреси центрів реабілітації

З позитивного, сьогодні в ночи, під час масованого обстрілу Києва. Було приємно читати в Телеграмі: "працює наша авіація". Шкода тільки, що авіація не врятувала тих дітей у Кривому розі :-( Адже кількість ракет туда летіла, в порівнянні з сьогоднішнім обстрілом Києва, відносно невелика

На касах самообслуговування, в Ашані, я пробивала доволі багато товару. Все не влізло в мій великий рюкзак. Прийшлося брати ще окремо пакет. Паперовий, з естетичних міркувань. Коли я зупинилася на скамійці для відпочинку, у загальному просторі ТЦ, за мною, задихаючись, побігла охоронниця. Я забула, на касі, пачку масла і вона дуже хотіла мені віддати. В мене навіть трохи виникло відчуття як колись у Китаїсі. Коли персонал аеропорта вишікувався півколом, щоб повернути мені сумочку із фотоапаратом і документами. Комфортне середовище із комфортними людьми, які заслуговують на шану і подяку

А ще я випила чудовий капучино із горішком дорблю :-)

Позавчора, під час чергового дронового обстрілу, росіяни вбили 5-річну дівчинку Ніколь, разом з її тато. Вони втекли у Київ від війни із Запоріжжя і мешкали в будиночку, який був розташований у дворі церкви. Мама дівчинки співала зазвичай в церковному хорі. Під час обстрілу росіянами Києва, вона знаходилася у лікарні. Будиночок у дворі церкви ніяк не міг бути військовим об'єктом. Це далеко не перший випадок вбивства дитини під час обстрілу України орками. Коли Сергій Стерненко каже, що росіяне заслуговують лише на смерть я не можу сказати що я сильно проти. Хоча я б не стала відрізати їм голови особисто. В мене дійсно немає садистських нахилів. Ба більше, я не знаю жодного підтвердженого випадку розстрілу українцями беззбройних росіян. А про підтверджені випадки розстрілу росіянами беззбройних українців знаю... Ці випадки доводять що орки не є людьми. В них власні звичаї і правила війни, які відрізняються від правил цивілізованого світу. Хоча чомусь брешуть, що стріляють лише по військових об'єктах. Видно санкції таки підтискають сраку

Десятинний провулок

Нехай я не в фокусі, але мати портрет на фоні Андріївської церкви і фундаменту Десятинної церкви, в любому випадку, чудовий варіант :-)

Перша кам'яна церква Київської Русі була зруйнована під час монголо-татарських навал, але той фундамент що лишився, з тих пір, завжди буде мати статус пам'ятки національного значення

Луки на Михайлівський і на Майдані :-)

Я мріяла про сумочку Presentville. Я хотіла, щоб принт був обов'язково із персонажем. Хоча в них багато прекрасних принтів з квітами і орнаментами. Моя мрія виглядала як кіт, сова або лисиця :-) І мій коханий чоловік замовив для мене шопер з принтом моєї мрії. Сумку виготовили на замовлення! І хоча я щось таке відчувала у повітрі, сюрприз вийшов дуже приємний :-) І кросівки NB стали знов актуальні. Пастельні відтінки з рожево-персиковим, але без циганського шику. А інтер'єри київських ресторанів так і взагалі максимально далекі від цього...

Історія особняка

Особняк Полякова, розташований на вулиці Грушевського, 22, є видатним пам’ятником архітектури початку XX століття в історичному районі Липки в Києві. Цей елегантний будинок, навпроти будівлі Верховної Ради, втілює багату та багатошарову історію Києва.

Початок історії

З 1799 року ця ділянка землі належала Дем’яну Оболонському, губернському ватажку дворянства. Тут був побудований одноповерховий будинок з дев’ятьма кімнатами, який став місцем перебування для імператора Олександра I та майбутнього імператора Миколи I, під час їхнього візиту до Києва в 1816 році. Пізніше, у 1833 році, вдова Оболонського вирішила продати будинок. Його новим власником став генерал-лейтенант Григорій Білоградський. Двадцять років по тому він облаштував в особняку домашній театр.

Віхи володіння

Особняк кілька разів змінював власників. У 1861 році його купили подружжя Івенсени, а в 1891 році будинок придбав відставний поручик Володимир Міклашевський, відомий староста церкви Олександра Невського. Міклашевський провів масштабну реконструкцію будівлі, збільшивши кількість кімнат до 21 і прикрасивши їх ліпниною та дорогими шпалерами.

Велич Полякова

Пізніше маєток перейшов до Якова Полякова, опікуна Київської єврейської лікарні та зятя відомого магната Льва Бродського. Поляков зніс старий будинок та побудував новий маєток, який зовні нагадує Маріїнський палац. Проєкт особняка створив одеський архітектор Федір Троупянський.

Радянська епоха і перетворення

У 1913-1917 роках Поляков продав особняк Миколі Попову, крупному домовласнику Києва. Після революції будівлю було націоналізовано, і в ній розмістилися різні установи: від Центрального комітету Комуністичної партії України до дитячої рентгенологічної станції «Охматдиту» та Торгової палати при Раді Міністрів УРСР. Нині особняк служить відомчою їдальнею та залом для урядових заходів.

Архітектурна спадщина

Архітектура особняка на Грушевського, 22, нагадує Маріїнський палац, завдяки чому його неофіційно називають «Малим Маріїнським палацом». Будівля виконана в бароковому стилі з елементами модерну, що надає їй витончений та елегантний вигляд. Головний фасад, пофарбований у блакитний колір, прикрашений пишною ліпниною, картушем та дахом зі шпилем. Особливий шарм дому надає асиметрія фасаду, викликана розташуванням парадного входу.

Інтер’єри: Велич і розкіш

Внутрішні приміщення особняка зберегли та відновили первісне оздоблення, надаючи їм палацової розкоші. Пілястри, ліпні карнизи та стелі з позолотою створюють атмосферу величі та витонченості, нагадуючи про славні дні історії та пишноту старовинного Києва.

Особняк Полякова – це не просто будівля, а жива історія, що відображає всі перипетії та велич пройдених століть

Раптом, серед снігу, виникає відчуття, що скоро вже весна і хочеться зняти капюшон. На вулиці -5, а сонечко таке лагідне! :-)
У Києві відсутній старий громадський транспорт, тому він є кращим за маршрутні богдани. З вікон, де інде, помітна саме весняна гра світла. Щось ніби говорить: "Незабаром". І навіть якщо цілі максимум не досягнуті, завжди знайдуться цілі мінімум. Модні тенденції замінюють одни кольорові палітри на інші. Лениве коливання, між вибором щось змінити, чи просто погрітися на сонечку, ще попереду, а зараз просто очікування нового