Для демонстрації своєї сили кацапи знов обрали Дніпро. Влучили в чотири приватних будинки. Пошкоджені багатоповерхівки і в клуб "Бартоломео", який був популярним у 90-ті і нульові роки, серед багатих бізнесменів, просто гаражи. Також відомо про чотирьох загиблих і понад 20-ти постраждалих. Чого ж намагаються досягти орки, коли б'ють тупо по мирним мешканцям?

Реакція діпровчан у соцмережах:

"Ти диви,як ,,класно''домовляються з убивцею у Аравії...
Результати як то кажуть,,на ліцо''.

"Чорт біситься від безсилля"

"Росія - терорист і вбивця!
Смерть російським окупантам!"

"під@ри!"

"А ти звідки випливало г.."

Щось не дуже залякані.

Тим часом:

"27 березня 2025 року Повітряні Сили Збройних Сил України успішно завдали удару по прикордонному пункту пропуску "Погар", що в районі Случовська Брянської області рф.
У результаті ураження знищено військову інфраструктуру пункту пропуску разом із засобами зв’язку та радіоелектронної боротьби, систему відеоспостереження та інші технічні засоби. За попередньою інформацією ліквідовано від 15 до 40 окупантів.
Цей авіаудар став відповіддю на цинічні дії армії держави-агресора, яка продовжує терор проти України щоденними запусками десятків ударних дронів по населених пунктах, руйнує цивільну інфраструктуру і житлові будинки, вбиває мирних українських громадян.

Відомо, що з локації "Погар" неодноразово фіксувалися запуски російських БПЛА. Знищення зазначеного пункту пропуску знижує потенціал ворога щодо ведення бойових дій проти підрозділів Сил оборони України в Сумській області та на Курському напрямку.

Генштаб"

Трамп, путин і Сі думають геть різними категоріями. Трампу хибно здається що путіна можна зацікавити вигідними контрактами, простіше кажучи, грошима. Але пріоритетом російського царя є послаблення впливу США у європейському регіоні, перетворення на більш слабку країну ніж росія.

Так само і зацікавленість Сі у співпраці з США будується на тому, чи буде послаблений вплив США в Тихоазійському регіоні. Статус гегемона дорожчий за гроши. Дональд Трамп імітує зараз бурхливу діяльність. Перші сто днів після виборів. Але потяг почне гальмувати, незадоволення ситуацією в країні почне зростати. Почнуться виражені ознаки кризи. А ще Дональд Трамп неодмінно зрозуміє, що його ошукують. Завжди уважно стежу за випусками на каналі Віталія Портникова. Бо згодом завжди виявляється що правий саме він, а не якісь там буратіни з інтернету.

Станом на зараз, я, в загальному, бачу таку картину: люди з команди Трампа пропонують пуйлу те що дасть йому вигоду. Чи то послаблення санкцій, чи то співпраця в енергетичній галузі. Неважливо, що саме. У відповідь кацапи відкрито знущаються. Навіть називають тупих америкосів, на офіційному телебаченні, кастрюльками. Так, ніби ніхто крім них не здатен зрозуміти російську мову.

Замість демонструвати хоча б імітацію кроків на зустріч, тупо херачать по мірним людям в Харкові, Сумах, Одесі і Дніпрі. Мовляв, які ж ми сильні, коли америкоси принизливо йдуть на поступки, шукають компромісні рішення. Ну так, щоб і нашим і вашим. Це російські ватники так напрошуються на посилення санкцій чи впевнені що умовний Захід дає слабину, сиплеться як пісок, готовий на все заради комфорту? І тому можно в нього плювати і розтирати по ньому слину?

Безпосередньо контактуючи з американцями, росіяни висувають ряд вимог. Таких як припинення допомоги Україні, зняття ряда санкцій. Не всіх, але найбільш критичних. Для чого прохання зробити щось, якщо одразу же демонструють зневагу? Чи мавпи взагалі ірраціональні по своїй природі? І як вони сподіваються перетворити США на більш слабку країну, поводячи себе саме так? Спостерігаємо і готуємося сприймати непередбачуваність.
Можливо, все грунтується на тому, що хуйла бісить просто відсутність суттєвих успіхів на полі бою, от воно і козлить

Портрет січового стрільця

Взято в ukraine_retro

Думаю, що техніку РХБЗ росіяни пригнали, коли зрозуміли, що за 10 км від аеродрому вилітають шибки і вже не могли оцінити самі на власні очі ступінь ушкоджень через вторинні детонації.

Але біля Енгельса є підземні сховища спеціальних бойових частин, вони з ймовірністю 99,9% пережили детонацію. Так, що просто пропущений у бороду, ніякого Чорнобиля.

Незрозуміло, щоправда, навіщо росіянам Енгельс для операцій проти України, якщо у них є “Оленья”. Заправляти ракетоносії в повітрі вони вміють та й загалом до районів пуску їм цілком можна дотягнутися і з півночі.

Можливо надійшов наказ розосередитись і у противника є інформація, що ми маємо достатньо засобів доставки, здатних долетіти до “Оленьї”, щоб вже гарантовано прорвати ППО.

І вже теж немає сенсу ховатися за відстанню — у вересні 2024 року ми могли дотягнутися до “Оленьї” два дні поспіль.

З того часу кількість запеклих ударів з нашого боку зросла, номенклатура засобів доставки, список цілей (перевалка вуглеводнів, НПЗ, компресорні станції, виробництво порохів, ацетону, спирту, БПЛА) тільки зросли.

Важко навіть відшукати те, що ми не дістали — і стратегічного рівня арсенал, і комбінат “Росрезерву”, і найстаріший завод порохів, і два найбільші порти в Причорномор'ї, і станція “Кавказька” “Роснафти” зараз горить шосту добу.

Росіяни це розуміли та почали приблизно у грудні минулого року перекопувати стратегічний аеродром капонірами, рити траншеї, вкладали туди боєприпаси та обваловувати їх.

Тобто, якщо ми можемо таргетувати обидві злітно-посадкові смуги та склади авіабаз, то немає сенсу сидіти лише на дальньому аеродромі.

Є сенс розосередити кілька машин і запас ракет по кількох аеродромах, під час тривог рятуючи борти рулюванням (дрони не перенацілюються в повітрі), а втрати ракет мінімізувати розмазуванням їх по капонірах.

Ймовірно, саме аналіз супутникових знімків дозволив підловити ворога й визначити більшість майданчиків.

Але знайти запас ракет поблизу злітно-посадкових смуг, на ґрунті та у цеху, де їх споряджали (вішали бойові частини, здійснювали передпольотний контроль, вбивали дані польотного завдання) і синхронізувати момент удару зі знаходженням там максимальної кількості боєприпасів — це рівень.

Циліндрична зона серед складу з чотирма виходами — це, поза сумнівом, цех спорядження виробів. Туди підвозили 7+ метрові 2,5-тонні сигари, клали на ґрунт або на спеціальний візок, усередині на них підвішували краном-балкою бойові частини, вкручували підривники, завантажували польотне завдання.

А потім збоку підрулювала вантажна машина та відвозила ракету до місця підвісу її на стратегічний бомбардувальник.

А потім туди прилетіли наші дальні дрони.

Більшість — приблизно 60% — майданчиків знищено. У тих, що пережили удари, обвалування дуже сильно порване: і уламки бетону, і великі осколки двигунів, що вибухнули позаштатно, повинні пробивати навіть товщу землі.

Тому є непоганий шанс, що детонації не було, але рулі, електроніка та інша начинка ракет порвані і потребують ремонту різного ступеня, включаючи капітальний.

Навіть якщо росіяни втратили 20-30 ракет із кількома бойовими частинами в ангарі — кожна це 13 млн. доларів. Наліт окупився багаторазово і потребує негайного масштабування з нашого боку.

Плюс вийшла надовго з ладу інфраструктура, а цех спорядження ракет знищений. Навіть без чергової зміни та її можливої загибелі, без вибитих вікон за 12 км, вторинних детонацій та пошкоджень десятків будівель у селищах довкола, евакуації тисяч людей — дуже дорого.

Ну і символізм, звісно. У росіян — хаотичні удари “Шахедами” по Одесі чи Кропивницькому, у нас — вивірений напад на сили ядерної тріади.

Противник повинен зрозуміти, що агітки про ядерний попіл і удари по Лондону — це одне, але можливості зробити Росії боляче у Заходу значно більші, ніж в України.

І якщо зараз долітають до Енгельса два десятки поршневих дронів, то що станеться, коли хтось відвантажить туди півсотні 500-кілограмових бойових частин, навіть без усякого тактичного ядерного озброєння?

Чи залишиться ще чим загрожувати чи грозилка зламається?

Допоки предки нинішніх мешканців РФ не вбили свого царя, не вирізали мільйони людей и не заморили голодом ще мільйони, місто Енгельс називалося Покровськ. Так, як наше, яке вони зараз руйнують.

Шкода, що їх колишній Покровськ, не перетворився на наш. Але ми дуже швидко вчимося.

Позавчора, під час чергового дронового обстрілу, росіяни вбили 5-річну дівчинку Ніколь, разом з її тато. Вони втекли у Київ від війни із Запоріжжя і мешкали в будиночку, який був розташований у дворі церкви. Мама дівчинки співала зазвичай в церковному хорі. Під час обстрілу росіянами Києва, вона знаходилася у лікарні. Будиночок у дворі церкви ніяк не міг бути військовим об'єктом. Це далеко не перший випадок вбивства дитини під час обстрілу України орками. Коли Сергій Стерненко каже, що росіяне заслуговують лише на смерть я не можу сказати що я сильно проти. Хоча я б не стала відрізати їм голови особисто. В мене дійсно немає садистських нахилів. Ба більше, я не знаю жодного підтвердженого випадку розстрілу українцями беззбройних росіян. А про підтверджені випадки розстрілу росіянами беззбройних українців знаю... Ці випадки доводять що орки не є людьми. В них власні звичаї і правила війни, які відрізняються від правил цивілізованого світу. Хоча чомусь брешуть, що стріляють лише по військових об'єктах. Видно санкції таки підтискають сраку

Нехай я не в фокусі, але мати портрет на фоні Андріївської церкви і фундаменту Десятинної церкви, в любому випадку, чудовий варіант :-)

Перша кам'яна церква Київської Русі була зруйнована під час монголо-татарських навал, але той фундамент що лишився, з тих пір, завжди буде мати статус пам'ятки національного значення

У 1930-х роках у Сполучених Штатах був проведений один із найсуперечливіших експериментів в історії психології.
Його суть полягала в тому, щоб виховувати людську дитину та дитинча шимпанзе в однакових умовах, аби дослідити, наскільки вплив навколишнього середовища може змінити поведінку та розвиток особистості. Однак цей амбітний науковий проєкт завершився трагічно. Про це повідомляє "Дивогляд" із посиланням на LADbible.

Після цього вимушеного симбіозу немовлятко виявилося нездатним повноцінно жити у загальному людському просторі, коли подорослішало. А мавпенятко шимпанзе не змогло потім вижити в колонії приматів.

Келлог цікавився питанням розвитку дітей, яких вирощували в ізоляції або в нетипових умовах, зокрема відомими історіями про дітей, вихованих тваринами. Але, розуміючи, що залишити людське немовля в дикій природі було б неетично та небезпечно, він вирішив зробити навпаки: створити умови, в яких тварина виховувалася б як людина.

Зрештою, батьки дійшли висновку, що експеримент слід припинити, адже поведінка їхнього сина ставала дедалі більш схожою на тваринну. 28 березня 1932 року Гуа повернули в колонію приматів, де вона опинилася у незвичному середовищі. Втративши свою "людську сім’ю", шимпанзе не змогла адаптуватися до життя серед інших тварин і померла менш ніж через рік – офіційною причиною смерті було названо пневмонію, але дослідники припускають, що сильний стрес спричинив серцевий розрив.

Ситуація на Покровському напрямку стала помітно кращою для Сил оборони України.

Про це в ефірі телемарафону заявив речник ОСУВ "Хортиця" Віктор Трегубов, передає Цензор.НЕТ.

"На Покровському напрямку ситуація стала помітно кращою для нас і помітно гіршою для росіян. Попри те, що він залишається для них головним", - пояснив він.

За словами Трегубова, важкої техніки у росіян стало однозначно менше.

"Вони втратили за перші два місяці цього року тільки танкового парку більше, ніж у Бундесверу стоїть на озброєнні - це під 300 фактично, тому треба зрозуміти, що в них запаси небезмежні, і в них логістика небезмежна, тому в них все частіше відбуваються якісь нестандартні речі: то танк використовується замість БМП для транспортування десанту, бо БМП немає, то танк не використовується там, де мав би, бо танка немає. Себто, тут є ознаки виснаження і, в першу чергу, знову мова йде про Покровський напрямок, їх там так чи інакше намагалися застосовувати", - зазначив він.

Чи настане мир після останніх заяв президента США та його команди?

Ні. Це означає лише одне - що Трамп вперше сформулював свою позицію для перемовин у вигляді 30-денного перемирʼя на діючій лінії фронту.

Оскільки одночасно була розблокована військова допомога Україні від США, то впевненості, що Путін погодиться з пропозицією Трампа, у американців нема.
Тепер пропозиції Трампа має дати оцінку Путін.

Раніше Росія включила до складу своєї території пʼять регіонів України, і зупинка бойових дій буде означати, що Росія відмовляється від ідеї захоплення усіх цих регіонів.

Без такого рішення та відмови РФ від планів захоплення Донбасу, Запоріжжя та Херсонщини зупинка бойових дій неможлива.

На мій погляд, для того, щоб Путін погодився на перемирʼя, потрібно зупинити російську армію на фронті, тобто довести, що Путін не здатен знищити Україну військовими методами. А щоб зупинити фронт треба вбивати більше окупантів, ніж Путін здатен їх мобілізувати - тобто знищувати за місяць приблизно 40 тисяч. При таких втратах фронт зупиниться і будь-які наступи стануть невигідні для РФ. Це є єдина стратегія гарантованого примусу Путіна до миру.

Тому якщо Трамп хоче, щоб Путін ухвалив його мирний план, йому треба показати, що США готові надати Україні допомогу у значно більшому обсязі, ніж раніше, щоб не стримувати Росію, а щоб завдати їй серію військових поразок.
Якщо США та ЄС залишать військову допомогу на рівні 2024-го року, та збільшать фінансову допомогу для озброєння України сучасними дронами, РЕБ, РЕР та звʼязком, Україна створить протягом року справжній фронт дронів та антидронів, і російська піхота буде знищуватись у необхідній для перемоги кількості, а українські втрати будуть зменшені. У нас є для цього і навчені люди, і технології, і організаційні структури, не вистачає лише ресурсів для масштабування.

Тільки військові поразки та втрата можливомті наступати змусить Путіна погодитись на мир.

Зараз у політичному світі відбувається політичний землетрус і чим саме він завершиться ніхто не може зараз знати. Щодо призупинення військової допомоги, мені вчора дещо розповіла мій косметолог. Буває таке, що до неї приходять військові. І військові казали, що вони не бояться припинення американської допомоги, бо більшість допомоги, саме в них, не від Америки. Можна заперечувати цінність інформації з інтернету, казати що там десь є якісь неправильні телеграм канали, або упередженні медіа, або просто кожен шукає на великому просторі саме те що йому подобається і озирається на решту ЗМІ вже в міру власних розумових здібностей, але буває що і "одна баба казала" важить більше. Упевнено можна сказати ще те, що серед військових аналітиків і самих військових немає панічних настроїв. І у мене, серед моїх особистих знайомих, ще ніхто не загинув і не отримав важких поранень

Boris Nemirovski

А знаєте, в мене тут в голові вимальовується одна цікава картинка. Ось дивіться. З одного боку:
- Генштаб, військові аналітики - як українські, так і зарубіжні (в основному, британські та американські) доповідають про зниження інтенсивності пахомських атак: десь поступово, десь різко, але явне зниження, яке не можна вже не побачити, навіть, якщо хочеться.

- Ті ж аналітики та та ж розвідка доповідають відкрито про зменшення кількості підбитої роїської більш-менш сучасної техніки та заміну її на фронті або на щось старе, або на щось легке: замість мотолиг - жигулі, замість БТРів арті БК підвозять хіба не мотоциклами, всі ці камікадзе-нальоти хіба що не на одному колесі - ну, ви, гадаю, всі це бачили, нині така війна, що її купа народу з дивану спостерігає в "живому ефірі".
- По безпілотниках всі сходяться на думці, що наші наразі мають перевагу. Окрім того, все помітнішою стає робота F16. КАБами вони ще валять, але наші починають непогано так валити у відповідь.
- Про пахомську економіку не стану довго розпатякувати: відомо, що протягом минулого року вони вигребли половину свого золотого запасу, а курс фубля, який впав нижче 100 за доляр, коли до Білого дому прийшов величніший за Найвеличнішого говоряшший чуб, тепер знову чогось поліз догори. Ще не 100, але в той бік.

З іншого ж боку:
- Заяви русскіх про те, що вони будуть запускати по 500 шлюхедів на добу (не запускають, а БУДУТЬ ЗАПУСКАТИ, просто от-от і будуть).
- Заяви русскіх про те, що вони могилізують 400 тисяч солдатів (не могилізували вже, а могилізують, от просто вже завтра зранку, ага, і не які-небудь там каліч-полки, а чюда-багатирі, всє равни, как на подбор, с німі дядька Бєломор).
- Заяви русскіх про те, що ЗСУ ось-ось посипляться уже не за Дніпро, а десь за Збруч чи за Стрий або ж за саму Тису. Бо піднімає голову всенародне повстання проти укронацистів, сотнями палають ТЦК, бусифікація набула розмаху гітлерівських облав на євреїв, а нарІд готовий розірвати на клапті клептократичну нацистську владу ганьби єврейського народу Зе та облобизати ніженьки голомозому хуйлу.
І на цьому тлі - дует Трумпа з Діджеєм: "Вам нема чим воювати, вам нема ким воювати, ви слабкі, в вас нема козирів, зараз ми вас швиденько помиримо, навіть, якщо ви того не хочете, зараз ми в вас зброю заберемо, зараз ми вас бамажками закидаємо".

А наприкінці - тоненький тенор Трумпа: "Куда-куда ви удалііііліііісь?". "Мон шер зеблєт, ходім в Оральний кабінєт, угоду дам тобі я посмоктати"...
І місцевий нарІдний хор, який дружно співає відомий хіт: "Ой, наші герої голі-босі, автомати з кривими дулами, нічим відбиватися, матусі, забирайте хлопчиків з фронту, бо всіх переб'юююють!!!".
Так от, питання: чого це вони так поспішають?

А таки видихаються падли.

Російські телеграм-Z-канали почали поширювати відеоролик, де висміюються так звані «диванні захисники» і прихильники війни до «переможного кінця»: поки сімейна пара на кухні вимагає захопити всю Україну, військові на фронті чекають, коли війна закінчиться.
Іван Філіппов каже: за останні два місяці на Z-каналах, у тому числі у воюючих авторів, спостерігається дедалі більше текстів про те, що на фронті втома, і всі запитують, коли це нарешті вже закінчиться, коли можна буде йти додому.

«Є такий канал «Росгвардієць», його автор зараз на фронті, він пише, як його дістало те, що в будь-якому бліндажі, в якому він опиняється, розмови тільки про те, як усі втомилися і всі хочуть додому», - каже він.

Ми знайшли його за огорожею на одному з двориків біля чепурного маєткув Ірпіні. Його застрелили пострілом в око з близької відстані. Про це свідчило коло довкола ока в яке йому стріляли. Але вразило мене не це, а те, наскільки він був виснажений. Впалі щікі, зморщена шкіра, він явно довго голодав перед смертю.
Вижівші мешканці Ірпеня свідчили: окупанти не давали їм не те що виходиити на вулицю, а, іноді, навііть просто виходити з підвалу. Моя давня подруга більше тижня разом з донькою виживала виключно на воді, яку вони зливали з системи опалення.
Це був штучний голод влаштований в одному маленькому містечку в Україні. Влаштований просто так, тому що занадто гарно, з точки зору "асвабадітєлєй" ми тут жили.
Його звали Сашко, як і мене, перед смертю його довго катували голодом, а потім вбили.
У нас немає вибору, мої дорогенькі! Або ми виграємо, або нам влаштовують новий 1919-й, 1933-й, 1947-й.
Они Могут Повторить!!!
P.S. Вподобайки та розповсюдження вітаються. (с) Александр Заклецкий

24-го лютого 22-го року ми прокинулися о п'ятій ранку від звуків вибухів. Перехід мозку від сну до свідомості супроводжувався спробами поспішно зрозуміти що відбувається. Мов вирви вибухів відбивалися в серці нервові крики людей, які ще вчора жили спокійним, благополучним життям: "Війна!". Починаєш збирати до купи свіжі факти.

Невже можна бути мразотою аж настільки, щоб напасти на мирну державу у 21-му сторіччі?! Пулер-гітлер, авжеш. Треба тікати. Але спочатку зняти готівку. В нашому кварталі не було, в той день, працюючих банкоматів. Працюючих на видачу готівки, бо вона просто закінчилася. Велики черги. Вадік дозволяє нам взяти в нього машину, для того щоб ми дісталися, з речами, які ми швидко зібрали за півдня, до Сережиної сестри. Сам він, із сім'єю, на іншій машині, пізніше поїде у Закарпаттія. А через кілька днів його дядя, який теж є другом Сережи, поїде просто куди очі дивляться, із жінкою і дітьми, щоб, з рештою, опинитися у Нідерландах.

Біля будинку, на Теремках, нас чекають з бусом. Наталка, Стас, його тоді ще наречена і Бруно. Бруно - напівлабрадор, напів невідомо хто. Але рудий і дуже милий. Ми розуміємо, що часу обмаль. Сережа водить авто відмінно, Але в бусі всіх бажає везти, від початку і до кінцевої точки, саме Стас, племінник.
Якійсь час ми допомагаємо їм збирати речи, заносити в машину. Поки ми виїжджаємо на трасу, вже темніє.

Дорогою всі то читають стрімко виникаючі новини у смартфонах, то обмінюються жартівливими висловами на знак протесту, як спроби відсторонитися від огиди, яка виникла від того що відбувається.
Їбучі тварі вдерлися в наше життя і примушують нас робити те, що ми не збиралися. Ми не збиралися їхати добу у пробці. Так само як не збиралися чути звуки вибухів з боку Житомирської траси. Не збиралися почути, на підступах до Хмельницького, що там підірвали міст, але потім виявилося, що це деза, тому що було потрібно відкрити рух для важкого озброєння нашої армії, благослови її бог!

Перед Кам'янцем-Подільським колона авто стала намертво. Ми встигли поділитися кормом з пекінесом-дівчинкою, в зеленій собачій куртці. Ще в їх авто було дві маленькі дитини. Потім Сергій згадав дорогу у Тернопільської області, куди наш мікроавтобус хутко звернув і поїхав. Весь шлях Бруно стояв передніми лапами на панелі керування, між водієм і переднім пасажиром, і уважно дивився вперед. Так, ніби від нього залежав успіх нашої вимушеної експедиції. Рудий напівлабрадор всю ніч не заплючивав очей, розумів що відбувається щось винятково-небезпечне. Хоча ми і обрали таємний, скорочений шлях, їхали ми все одно дуже повільно. Весь шлях ми чекали, що на нас можуть скинути бомби. Тоді ще не було такої потужної системи ППО як зараз. Тоді, від бомбардування, вмирало набагато більше мирного населення. Небо здавалося величезним розбитим вікном, з якого в будь який момент могли посипатися уламки скла. Просто тобі на голову. Гопники зі сходу просто розбили вікно твого будинку і лізуть через нього. Уявить собі як це

Я, здається, притримувала іноді рукою сноуборд Стаса. На якійсь зупинці купили кон'як, а раніше каву. Йобані тварі змусили нас тягтися новою колоною авто з українцями, тікаючими від війни. Але, невже! Через добу після виїзду, просто взяли і виникли під колесами буса схили Прикарпаття. Те відчуття, коли у більшості присутніх виникають теплі емоції впізнавання рідної місцевості. Але всю подорож ми боялися опинитися під бомбежкою. Я бачила Франківськ, з такого ракурсу точно у перше, а ще провалююсь у ніч. Ніч обіймає руками Сережиної і Наталчиної родини. Ніч дає нам ночів'я і гостинність. Нас годують вечерею. Залишаємося у Надії, старшої сестри.
На ранок світлі емоції тих, хто давно не бачив Сергія, знайомства з тими, хто у перше бачить мене. Крихітка Маланка заповзає по внутрішніх сходах квартири, до нас, на другий поверх, бажаючи сказати нам із Сережею на дитячій мові: "Ранок почався!". Маючи на увазі, що з ранком є пов'язаним все лише саме добре. На дитячий мові завжди так.

Далі нас перевозять до Віталіка і Олі. Там розкішний будинок, але я тоді просто ще не була в дяді Богдана з тьотєю Людою. Відчуваємо, що їхати назад до Києва зможемо не скоро. Всі постійно читають смартфони. Проблема з готівкою, у банкоматах, щонайменше кілька днів.

Знайомлюся з містом. Воно чудове! Особливо історичний центр. Дуже незвично нічого не робити, бо комп'ютер залишився у Києві. Надя пропонує ходити у монастир, плести маскувальні сітки. З новин починаємо дізнаватися про звірства росіян. Бачимо на відео як вони пробують вдертися до Києва через Оболонь. Якійсь підарський танк наїжджає на авто з мирною людиною в межах міста... Людина дивом залишається живою. Обурення і подив, всі все ще в шоці.

Кожний прагне бути корисним і щось робити для Батьківщини, хоча б і сітки плести. Оля і Віталік збирають і розподіляють гуманітарку, допомагають біженцям. Ми ходимо у монастир щоранку, разом з Надєю і Тінкою, нареченою Стаса. Стає легше кожен раз, коли готову сітку виносять з приміщення щоб віддати війську. Я плету стрімко і натхненно, інколи відчуття ніби я Арахна з давньогрецького міфу. Я працюю заради Перемоги. Ненависть до кацапів просто фантастична, але ми ще тоді не дізналися про Бучу. Про Ірпінь, про Бородянку, про інші міста Київської області. Ми ще не знали наскільки кацапи є мразотою, але вже аж настільки їх ненавиділи. Дуже допомагали колективні співи: "Батько наш Бандера, Батьківщина - мати".

З одного боку мирне життя у Франківську, з іншого постійно затягувало у читання новин. Була відчайдушна надія на те, що це скоро закінчиться. Не може ж така хуйня продовжуватися довго. Це якійсь збій в системі всесвіту, авжеж, це повинно бути виправлено якомога скоріше...

Я майже нічого не фотографувала. Під час тривоги ми сиділи бомбосховищі. Ми ще не знали, що проведемо у бомбосховищах ще близько трьох років

Thom Tillis, Jeanne Shaheen Eviscerate Putin For Overseeing Atrocities And Terror Attacks In Ukraine

Звільнено Піщане - огляд обстановки під Покровськом

Село Піщане, яке знаходиться у 5 км на південь від Покровська звільнено від ворога в результаті боїв 2-6 лютого, у ході боїв знищено понад 80 російських окупантів зі складу 74-ї мотострілецької бригади ЗС РФ. У нас також є втрати, але вони у багато разів менші за росіян.

Першими у село увірвались воїни 425-го штурмового полку "Скала". Після того, як бійці 425-го ошп знищили та захопили основні опорні пункти ворога, для підтримки у село зайшли воїни 210-го батальйону 120-ї бригади ТРО та 32-ї механізованої бригади, які добили ворога та закріпили успіх.

На околицях села все ще продовжують зачищати окремі групи противника, який намагається відновити становище.

425-й штурмовий полк - резерв головнокомандувача ЗСУ О.Сирського, контратака проведена за його наказом.

Загальне керівництво - командир ОТУ "Донецьк" О.Тарнавський, командир Тгр "Покровськ" О.Бакулін.

Але зараз потрібно з холодною головою, без зайвої ейфорії відзначити усіх гідних учасників операції, відмітити фактори, які забезпечили успіх, та проблеми, які існують на цій ділянці оборони.

Село Піщане 425-й штурмовий полк за останні два місяці звільнив не у перший, а... у четвертий (4) раз! Раніше туди заходили окремі російські штурмові групи, "Скала" заходила та їх зачищала, потім у село ставили в оборону інший підрозділ, і через очевидні проблеми в організації та управлінні ці підрозділи відходили, посилити їх не могли, і ворог знову займав село. Одну з посадок біля Піщаного бійці 425-го ошп зачищали 14 (чотирнадцять) разів.

Штурм Піщаного у четверте був складною операцією, оскільки росіяни розгорнули там оборону значними силами, закріпились і чинили сильний спротив.

Ключовим фактором операції стала не кількість, а якість організації, підготовка та воля українських піхотинців, штабу 425-го ошп. А також значні зміни напередодні проведення операції щодо планування, управління та взаємодії БПЛА, зроблені на рівні ОТУ та ТГР.

По-перше, командир 425-го ошп Ю. Гаркавий отримав розумну підтримку та певну свободу у плануванні від командирів ОТУ та ТГР, що дозволило якісно підготувати штурмові групи з числа звичайних мобілізованих бійців та швидко виконати план атаки.

По-друге, командир ОТУ Тарнавський залучив експертів для покращення організації та застосування БПЛА, та створив центр об'єднаної вогневої підтримки, на який призначив командира 55-ї артилерийської бригади С. Жука. А на управління БПЛА був призначений один з командирів ОЗСПН "Лазар" Нацгвардії К.Бондаренко, тобто командування надало повноваження по застосуванню основних засобів ураження реально компетентним та вмотивованим офіцерам.

По-третє, рішенням Сирського для підтримки військ на Піщаному були зосереджені якісні та вмотивовані підрозділи БПЛА з компетентними командирами та операторами зі складу:

414-та бригада "Птахи Мадяра" ЗСУ;
загін "Бродяги" 411-й полк «Яструби» ЗСУ;
412-й полк "Немезіс" ЗСУ;
ЦСО А СБУ;
підрозділ "Чарлі" 190 НЦ ЗСУ;
425-тий штурмовий полк "Скала";
32-га механізована бригада;
спецпідрозділ ГУР МО;
55-та артилерийська бригада;
ОЗСПН Нацгвардії "Лазар".

Якісні зміни у плануванні та застосуванні БПЛА ворог відчув на собі і це дуже важливий досвід, який необхідно масштабувати і на інших ділянках. Це не був випадковий успіх на характері, це була системна та злагоджена робота, яку варто відмітити.

На Піщаному був вибудований ешелонований фронт дронів, керована система, і це дозволило ефективно виконати завдання попри високу активність та масовані удари російських дронів та артилерії. І все це зроблено у короткі терміни, все це зроблено на ентузіазмі та мотивації командирів підрозділів БПЛА, які знайшли спільну мову, взаємодію і усіма силами, без сну та віпочинку підтримували нашу героїчну піхоту. І добре підготовлена та забезпечена піхота змогла блискуче виконати найважчу роботу.

Півроку операції в Курській області. Хоча кадировець алаутдінов пророкував швидке закінчення як операції в Курській області так і сво, щось пішло не так і позиції ЗСУ там в нормі. Рос пропаганда майже кожного дня хизується звільненням сел у Донецькій області, але, судячи з того що Донецька область ще не захоплена повністю, вона дуже велика і сел в ній як собак нерізаних. До того ж, в Курській народній республіці теж недавно звільнили пару сел, але це зробили ЗСУ. Російській полонений кається на камеру у військових злочинах. А омбудсмен москалькова навіть просить визнати людяність у вчинках ЗСУ, за що вже піддається цькуванню з боку свого керівництва і просто юрби. Міфи по типу розіп'ятого хлопчика в трусиках поширюють вже у вигляді цілих повішених сімей, але ж хто повірить тим, кого вже зловлено на брехні безліч разів? Хіба що пересічні росіяни

Одесит Роман Шварцман, який пережив Голокост виступив під час спецзасідання Бундестагу, присвяченого вшануванню жертв націонал-соціалізму та подякував Німеччині за допомогу в сьогоднішній боротьбі України проти російської агресії та попросив посилити цю допомогу.

"Путін намагається знищити нас як націю, так само як Гітлер намагався знищити євреїв під час Другої світової війни. Гітлер хотів убити мене тому, що я – єврей, зараз Путін намагається вбити мене за те, що я – українець", - наголосив Шварцман.

Шварцман розповів німецьким депутатам розповів історію свого життя, "історію людини, яка вижила, історію мільйонів тих, хто вже не може сам розповісти свою історію". Влітку 1941 року він був депортований дитиною до Бершадського німецько-румунського гетто, яке було звільнено в березні 1944 року. Хлопчиком він на власні очі бачив трупи сотень людей і те, як нацисти застрелили його рідного старшого брата, коли той упав під час примусових робіт. За словами Шварцмана, він багато разів стикався зі смертю, але моменти доброти, які також були в ті страшні роки, допомогли вижити, щоби люди, які це пережили, могли розповісти про звірства нацистів.

Він зазначив, що з 24 лютого 2022 року українські міста, енергосистему, цивільних бомбить Росія.

"Ми потребуємо ППО, Одеса потребує ППО, щоби захистити людей. Ми потребуємо літаки, щоби отримати перевагу в повітрі. Ми потребуємо далекобійні ракети, щоби нейтралізувати російські аеродроми, з яких нас летять бомбити. Ми потребуємо вашої підтримки для звільнення людей на окупованих територіях… Ми повинні докласти всіх зусиль, щоби поставити варварів на місце – це єдиний шлях до миру. Благаю вас озброїти нас, щоби Путін препинив цю війну на знищення", - закликав Шварцман.

Він сказав, що одного разу врятувався від знищення, але зараз йому доводиться жити зі страхом, що його діти та їх діти стануть жертвами війни на знищення.

"Україна не має бути поставлена на коліна російською державою. Той, хто вважає, що Путін задовольниться Україною, обманює себе… Світ має перестати боятися, Україна все зробить заради того, щоби війна не прийшла до вас", - звернувся чоловік до німецьких політиків.

Як голова Української асоціації врятованих єврейських концтаборів і гетто, Роман Шварцман підкреслив, що для нього важливо створити гідний меморіал в рідній Одесі, в місці, де в ніч на 23 жовтня 1941 року на території артилерійських складів румунські посіпаки нацистської Німеччини спалили живцем майже 25 тисяч євреїв. Шварцман упевнений, що проєкт вдасться реалізувати попри те, що російська війна зупинила його

Хоча ЗСУ майже кожну ніч б'ють, із відчутними результатами, по російських НПЗ, на жаль, дронові атаки російських фашистів не завжди без жертв серед мирного населення. А росіяни б'ють саме по мирним жителям. Як і у випадку з дитячою лікарнею "Охматдіт". Так сьогодні зруйновані звичайні житлові будиноки у Головасі і у Броварах. Загинуло три людини. Простим росіянам це, звичайно, радість, або похуй.

Але "Киевский вексель" вже встиг написати російської мовою, що сила Києва у тому, що він є вічним містом і додати фотоілюстрації

131 БпЛА запустила рф під час атаки цієї ночі: 72 з них — збила ППО, ще 59 БпЛА-імітаторів — локаційно втрачені

Одночасно У ніч проти 21 січня був атакований Смоленський авіаційний завод. У низу фото вибуху

Перед цим Ілон Маск зігував на інагурації Трампа, а українці глузують із капелюшка Меланії Трамп. Свіжі мемчики теж не примушують себе довго чекати :-)

Дональд Трамп і владимир путин бачать дуже по-різному результати перемовин. Очікування Д. Трампа на поступки від в. путіна є дещо наївними. Принаймні без доволі відчутного тиску на економіку росії. Бути лузером і слабаком дуже амбітний новий збирач нових територій для США навряд захоче. І йому важливо зрозуміти, що путин збирається дбати в Україні про лояльних до росії росіян і знищити, при цьому, українців, як націю, разом з історією і культурою

Пласт української культури написаний російською, але про українців, створювався не лише М. Гоголем, а ще низкою авторів. Вони мали освіту петербурзьких вишів, але мріяли про Українську республіку, товаришували із Шевченко, доносили головну ідею до широкого кола читачів


Софія Олексіївна Закревська (1796 або 1797, с. Березова Рудка Пирятинського повіту на Полтавщині – не раніше 1865) походила з дворян, була донькою відставного майора Олексія Закревського, згодом голови Пирятинського повітового дворянства, й онукою Осипа Закревського, генерального бунчужного війська Запорізького, який у 1752 році купив хутір Березова Рудка і збудував там палац.

У 1806 році Софія разом із молодшою ​​сестрою Анастасією вступила до петербурзького Катерининського інституту, але у серпні 1813 року, незадовго до випуску, через те, що захворіла Анастасія, залишила навчання. Більшість свого життя Закревська прожила у сусідньому з Березовою Рудкою селі Лемешівці, що дісталося їй та її сестрі Марії у спадок. У 1849–1850 жила в Петербурзі.

Родина Закревських вирізнялася високою освітою, українським патріотизмом, культивувала зацікавленість українською літературою і фольклором. У 1840-х рр. часто у них бував Шевченко, який залишив низку портретів родичів Закревської. З братом Софії Віктором він так міцно здружився, що навіть заснували пияцьке Товариство мочемордія.