Різдво, знаки попередження про небезпеку, кава. Поступово доходять руки зменшити для свого блога малюночки, які нас з чоловіком годували. А сьогодні ми купили таке крісло для рибної ловлі, що вже з'явився перший друг, якому заздрісно :-) Залишилося піти на рибалку. А мені купили намисто ручної роботи. Замовили в майстрині з Харкова. Якось вона там... Зараз більше співчуваєш випадковим людям, які надають той маленький позитив, що рятує серце від руйнувань новинами ЗМІ

На касах самообслуговування, в Ашані, я пробивала доволі багато товару. Все не влізло в мій великий рюкзак. Прийшлося брати ще окремо пакет. Паперовий, з естетичних міркувань. Коли я зупинилася на скамійці для відпочинку, у загальному просторі ТЦ, за мною, задихаючись, побігла охоронниця. Я забула, на касі, пачку масла і вона дуже хотіла мені віддати. В мене навіть трохи виникло відчуття як колись у Китаїсі. Коли персонал аеропорта вишікувався півколом, щоб повернути мені сумочку із фотоапаратом і документами. Комфортне середовище із комфортними людьми, які заслуговують на шану і подяку

А ще я випила чудовий капучино із горішком дорблю :-)

Для демонстрації своєї сили кацапи знов обрали Дніпро. Влучили в чотири приватних будинки. Пошкоджені багатоповерхівки і в клуб "Бартоломео", який був популярним у 90-ті і нульові роки, серед багатих бізнесменів, просто гаражи. Також відомо про чотирьох загиблих і понад 20-ти постраждалих. Чого ж намагаються досягти орки, коли б'ють тупо по мирним мешканцям?

Реакція діпровчан у соцмережах:

"Ти диви,як ,,класно''домовляються з убивцею у Аравії...
Результати як то кажуть,,на ліцо''.

"Чорт біситься від безсилля"

"Росія - терорист і вбивця!
Смерть російським окупантам!"

"під@ри!"

"А ти звідки випливало г.."

Щось не дуже залякані.

Тим часом:

"27 березня 2025 року Повітряні Сили Збройних Сил України успішно завдали удару по прикордонному пункту пропуску "Погар", що в районі Случовська Брянської області рф.
У результаті ураження знищено військову інфраструктуру пункту пропуску разом із засобами зв’язку та радіоелектронної боротьби, систему відеоспостереження та інші технічні засоби. За попередньою інформацією ліквідовано від 15 до 40 окупантів.
Цей авіаудар став відповіддю на цинічні дії армії держави-агресора, яка продовжує терор проти України щоденними запусками десятків ударних дронів по населених пунктах, руйнує цивільну інфраструктуру і житлові будинки, вбиває мирних українських громадян.

Відомо, що з локації "Погар" неодноразово фіксувалися запуски російських БПЛА. Знищення зазначеного пункту пропуску знижує потенціал ворога щодо ведення бойових дій проти підрозділів Сил оборони України в Сумській області та на Курському напрямку.

Генштаб"

Мешканці нашого кварталу мене хвалять і навіть інколи засмучують своєю увагою :-) От, на приклад, сьогодні я йшла із найближчого супермаркету із шоппером, і, коли проходила повз стоянку зі смітником, раптом почула вітання. Хлопець, по конфігурації, подібний на Діму В. Поки він був ще в боковому зорі, я навіть, на мить, припустила, що можливо, це він. За секунду приготувалася ігнорувати звернення. Але ж ні, коли зір був вже у фокусі на хлопчику, я побачила, що це не він. Тож "привіт" російською мені сказав незнайомець. І я вже ігнорувала звернення як просто заміжня жінка із обручкою на пальці. Обручку вже переодягла на безіменний палець, оскільки вже не боюся що зніму її разом із рукавичкою. Вже дуже тепло, пора рукавичок закінчилася. Я просто йшла з сумкою продуктів так само як до вітання. Хлопець вітається - караван мовчки собі йде. Так він, відчувши відтінки неуспіху, сказав мені в слід, що в мене класні штани! :-) Це були pretty little things.

А ще раніше мені сказала просто касирша в супермаркеті, у сигаретному відділі: "Ой, яка в вас класна зачіска!" Я кажу: "О, дякую, а мій чоловік каже, що я мов Мальвіна з "Золотого ключика" Касирша сказала, що, мовляв, так і є. Добре, увага моєї статі теж говорить, що я можу давати позитивні враження людям :-)

А ще недавна був випадок такий, що я досі не розумію, чи то той чоловік мною захопився аж настільки, чи то в нього психічний розлад, чи обидва пояснення разом. Я йшла по магазину, а він стояв у відділі сирів і уважно стежив за моїм рухом. Коли виходила від кас самообслуговування до виходу, то помітила що він стоїть все там же. І так само уважно дивиться на мене. Можливо, то був ман'як, і голоси нашоптували йому щось на мій рахунок. Але не факт що погане :-)

Сережа, після розповідей про ці випадки, почав глузувати з мене: треба дивитися, чи не йде за мною ман'як, я чипляюся до малолеток у нашому дворі, Мальвіна така Мальвіна і інше ололо в дусі Сереженьки. Більше за все підначує що я сама чипляюся до хлопців :-)) Я Мальвіна-чиплялка

але стилізоване під ретро. Україночка в національному строї. Сто років тому, воно приблизно десь так і було. Видає косметика, форма брів і видно, що обличчя у фокусі сучасної камери. Якщо взяти тип зовнішності, то, для Києва, це скоріше пересічна українка. Взагалі виняткової краси, в нас, вже давно не існує. Скільки живу у Києві, дуже красивих дівчат, жінок бачу стільки, що розумію, що це скоріше правило ніж виняток :-)

24-го лютого 22-го року ми прокинулися о п'ятій ранку від звуків вибухів. Перехід мозку від сну до свідомості супроводжувався спробами поспішно зрозуміти що відбувається. Мов вирви вибухів відбивалися в серці нервові крики людей, які ще вчора жили спокійним, благополучним життям: "Війна!". Починаєш збирати до купи свіжі факти.

Невже можна бути мразотою аж настільки, щоб напасти на мирну державу у 21-му сторіччі?! Пулер-гітлер, авжеш. Треба тікати. Але спочатку зняти готівку. В нашому кварталі не було, в той день, працюючих банкоматів. Працюючих на видачу готівки, бо вона просто закінчилася. Велики черги. Вадік дозволяє нам взяти в нього машину, для того щоб ми дісталися, з речами, які ми швидко зібрали за півдня, до Сережиної сестри. Сам він, із сім'єю, на іншій машині, пізніше поїде у Закарпаттія. А через кілька днів його дядя, який теж є другом Сережи, поїде просто куди очі дивляться, із жінкою і дітьми, щоб, з рештою, опинитися у Нідерландах.

Біля будинку, на Теремках, нас чекають з бусом. Наталка, Стас, його тоді ще наречена і Бруно. Бруно - напівлабрадор, напів невідомо хто. Але рудий і дуже милий. Ми розуміємо, що часу обмаль. Сережа водить авто відмінно, Але в бусі всіх бажає везти, від початку і до кінцевої точки, саме Стас, племінник.
Якійсь час ми допомагаємо їм збирати речи, заносити в машину. Поки ми виїжджаємо на трасу, вже темніє.

Дорогою всі то читають стрімко виникаючі новини у смартфонах, то обмінюються жартівливими висловами на знак протесту, як спроби відсторонитися від огиди, яка виникла від того що відбувається.
Їбучі тварі вдерлися в наше життя і примушують нас робити те, що ми не збиралися. Ми не збиралися їхати добу у пробці. Так само як не збиралися чути звуки вибухів з боку Житомирської траси. Не збиралися почути, на підступах до Хмельницького, що там підірвали міст, але потім виявилося, що це деза, тому що було потрібно відкрити рух для важкого озброєння нашої армії, благослови її бог!

Перед Кам'янцем-Подільським колона авто стала намертво. Ми встигли поділитися кормом з пекінесом-дівчинкою, в зеленій собачій куртці. Ще в їх авто було дві маленькі дитини. Потім Сергій згадав дорогу у Тернопільської області, куди наш мікроавтобус хутко звернув і поїхав. Весь шлях Бруно стояв передніми лапами на панелі керування, між водієм і переднім пасажиром, і уважно дивився вперед. Так, ніби від нього залежав успіх нашої вимушеної експедиції. Рудий напівлабрадор всю ніч не заплючивав очей, розумів що відбувається щось винятково-небезпечне. Хоча ми і обрали таємний, скорочений шлях, їхали ми все одно дуже повільно. Весь шлях ми чекали, що на нас можуть скинути бомби. Тоді ще не було такої потужної системи ППО як зараз. Тоді, від бомбардування, вмирало набагато більше мирного населення. Небо здавалося величезним розбитим вікном, з якого в будь який момент могли посипатися уламки скла. Просто тобі на голову. Гопники зі сходу просто розбили вікно твого будинку і лізуть через нього. Уявить собі як це

Я, здається, притримувала іноді рукою сноуборд Стаса. На якійсь зупинці купили кон'як, а раніше каву. Йобані тварі змусили нас тягтися новою колоною авто з українцями, тікаючими від війни. Але, невже! Через добу після виїзду, просто взяли і виникли під колесами буса схили Прикарпаття. Те відчуття, коли у більшості присутніх виникають теплі емоції впізнавання рідної місцевості. Але всю подорож ми боялися опинитися під бомбежкою. Я бачила Франківськ, з такого ракурсу точно у перше, а ще провалююсь у ніч. Ніч обіймає руками Сережиної і Наталчиної родини. Ніч дає нам ночів'я і гостинність. Нас годують вечерею. Залишаємося у Надії, старшої сестри.
На ранок світлі емоції тих, хто давно не бачив Сергія, знайомства з тими, хто у перше бачить мене. Крихітка Маланка заповзає по внутрішніх сходах квартири, до нас, на другий поверх, бажаючи сказати нам із Сережею на дитячій мові: "Ранок почався!". Маючи на увазі, що з ранком є пов'язаним все лише саме добре. На дитячий мові завжди так.

Далі нас перевозять до Віталіка і Олі. Там розкішний будинок, але я тоді просто ще не була в дяді Богдана з тьотєю Людою. Відчуваємо, що їхати назад до Києва зможемо не скоро. Всі постійно читають смартфони. Проблема з готівкою, у банкоматах, щонайменше кілька днів.

Знайомлюся з містом. Воно чудове! Особливо історичний центр. Дуже незвично нічого не робити, бо комп'ютер залишився у Києві. Надя пропонує ходити у монастир, плести маскувальні сітки. З новин починаємо дізнаватися про звірства росіян. Бачимо на відео як вони пробують вдертися до Києва через Оболонь. Якійсь підарський танк наїжджає на авто з мирною людиною в межах міста... Людина дивом залишається живою. Обурення і подив, всі все ще в шоці.

Кожний прагне бути корисним і щось робити для Батьківщини, хоча б і сітки плести. Оля і Віталік збирають і розподіляють гуманітарку, допомагають біженцям. Ми ходимо у монастир щоранку, разом з Надєю і Тінкою, нареченою Стаса. Стає легше кожен раз, коли готову сітку виносять з приміщення щоб віддати війську. Я плету стрімко і натхненно, інколи відчуття ніби я Арахна з давньогрецького міфу. Я працюю заради Перемоги. Ненависть до кацапів просто фантастична, але ми ще тоді не дізналися про Бучу. Про Ірпінь, про Бородянку, про інші міста Київської області. Ми ще не знали наскільки кацапи є мразотою, але вже аж настільки їх ненавиділи. Дуже допомагали колективні співи: "Батько наш Бандера, Батьківщина - мати".

З одного боку мирне життя у Франківську, з іншого постійно затягувало у читання новин. Була відчайдушна надія на те, що це скоро закінчиться. Не може ж така хуйня продовжуватися довго. Це якійсь збій в системі всесвіту, авжеж, це повинно бути виправлено якомога скоріше...

Я майже нічого не фотографувала. Під час тривоги ми сиділи бомбосховищі. Ми ще не знали, що проведемо у бомбосховищах ще близько трьох років

Ця пісня десь з періоду мого дитинства, але творчість Боні Тайлер якось пройшла повз. Пам'ятаю плакатики з Сандрою, або Сі Сі Кейтч, чи Самантою Фокс, а цю співачку не пам'ятаю. Джинси-мальвіни, турецькі светри, товчки, стрижки сходинками, начос пам'ятаю, довги пластикові сережки, товчею, хамство, сірість совка. Але раптом youtube підкинув мені Боні Тайлер і сподобалося. Дуже, можливо, надмірно драматично, але ж це краще ніж "Жовті тюльпани"?



Ще я подумала, що такі емоції я, можливо, відчувала, інколи, незадовго до знайомства із Сережею :-) Але ж і ті, хто на виборах віддають свої голоси за авторитарних керівників держави, чиє правління можна стисло охарактеризувати як тиранія, теж, схоже, керуються бажаннями тієї ж природи?

В неділю, зранку, ми разом налепили картопляних зраз, Сережа спік шоколадне печиво, я зварила суп з баликом і вершккми. Але на обід ми пішли в гості до Вадіка, де нас пригощали супом з пельменями, мене вином, а Сережу горілкою. Йоркширському тер'єру Мійці було все одно що їсти, хоча ми наполягали на тому що тварину краще годувати кормом з зоокрамничок. Собака-цілувака встигла і поїсти і облизати кожного з присутніх. Потім з'ясувалося, що 6-ти річний першокласник Діма вже вивчив букви. Почувши похвали, і відчувши багато уваги, він приніс всі фігурки з кіндер-сюрпризів, які назбирав за весь час споживання кіндер-сюрпризів :-)

До нашого приходу Вадік встиг посваритися з Анею. Ця жінка плюс сайз, з ангельським личком, чомусь вважає, що неважливо звідки і в якої кількості беруться гроши. Але вона обожнює їх витрачати на себе. Вона працює в салоні краси, але її зарплати не вистачає на манікюр, зачіску, прикраси, парфумерію еліт класу. До того ж вона обожнює замовляти до дому фаст фуд і суши. А готувати і прибирати не любить. Сережа завжди офігиває від того як вона кидає в кучу свої речи, хоча приходить до друга лише тоді коли Ані немає дома. В них із Сережею взаємна неприязнь. А я взагалі відвідую Вадіка дуже рідко. Знаю що такий срач побачиш не часто. Парфумерія, в перемішку з лаками для нігтів, бюстгальтерами і постільною білизною. І ще там щось накидано. Можливо, колготки чи навіть прокладки, я не хотіла дуже уважно придивлятися. На кухні, на столі, щітка для волосся і фен.

Я вважаю Аню красивою, хоч і плюс сайз, але й стервозною, вередливою дурепою :-) А Сережа не вважає її красивою, лише дурепою. Вадік терпить її примхи, мабуть, кохає, або боїться що не знайде краще. Хоча він ще майже дитина для нас із Сережею. Адже у 35 років ще все по переду. Можливо, він цього не знає. Але хай сам вирішує як керувати своїм життям. Чим далі тим більше він боїться Аню. Хоча вона розмовляє пісклявим ляльковим голосом ніби з мультика, завжди російською. Чим так залякала свого чоловіка невідомо, але влада над ним в неї вже безмежна. Я уявляю як вона виходить з захаращеної квартири, сідає в новий ліфт, вітається з конс'єржами, які мене всі знають. Сідає в нову хонду, їде в салон краси, або ще кудись. Завжди без Вадіка. Займатися з сином там нема кому, добре що хоч здогадалися відправити до вчительки, яка навчила дитину буквам за гроши. Зате Аня хизується тим що купує Дімі самі дорогі іграшки і модний одяг. От ми з Сережею і зраділи що Дімка вивчив букви, привітали малого! :-)

Недавно був скандал з мамою Вадіка. Рік тому вона купила квартиру, щоб син міг здавати, отримувати дохід крім того що він сам заробляє. Але Ані на манікюр, зачистки і фаст фуд все одне не вистачає, тож там виникли борги по комналці. Коли мама дізналася, був скандал. Бо це справа лише безвідповідальності.

Пограли трохи у відгадування мелодій. Послухали переможну пісню останнього Греммі. Поговорили про те, як вже дістала йобана русня своїми безпілотниками "шахедами".

Після того як Сережа домовився прийти до Вадіка грати в покер у вечорі, ми просто вийшли на вулицю на свіже морозне повітря. Йшли по проспекту. Зустріли Сашу, який гуляє з двома ши-тсу. Саша приємний і милий, хоча і плюс сайз. Коли зустрічає Сережу на одинці, каже, яка ж у нього красива жінка, тобто я:-) Тож Саша мій шанувальник, хоча нав'язливо і нагло ніколи не поводиться. Пропонував мені кілька разів забрати старшу собаку ші-тсу, хлопчика. Хлопчик дуже милий і привітний. Впізнає мене, підходить, віляє хвостиком. Але ми знімаємо хату і взяти його не можемо. Саша каже, вночі дві собаки носяться по квартирі мов навіжені, так весело їм гратися! Але і заснути хазяїнам інколи не дають.

В Саши є жінка, вона красива, з великими, синіми очима, але плюс сайз. Поговорили про те як це - жити в колишніх дохідних будинках у центрі, а ще як кацапи заїбали вже своїми довбаними безпілотниками, побажали один одному гарного вечора і пішли кожен в свій бік.

Ми з Сережею поїхали на Видубичі, прогулялися до притоків Дніпра. Мороз брався так, що без рукавичок пальці мерзли через пару хвилин, але я зробила кілька кадрів Київської природи. Дивно, що сонечко сховалося як раз коли були біля води. Коли йшли від зупинки до дому знов стало сонячно, закат над деревами був красивий!

Пропагандистка скабеєва взялася критикувати зовнішність Меланії Трамп. Це ж вона запровадила погонялово "скумбрія" для Олени Зеленської? Якщо знайти фото скабеєвої без фотошопу, в повний зріст, і зблизька, то факт цькування перших леді України і США стає особливо смішним. Морська свинка називає когось скумбрією? Варіантів пояснень цьому явищу всього два. Або дивитися на себе, при цькуванні когось, не в традиції росіян. Або, як у випадку коли я спостерігала, на ФБ, випади росіянок похилого віку проти чоловіків-українців, які в коментарях писали, що в скабеєвої колгоспна зовнішність. Жіночки-росіянки, звісно, відстоювали гідність головної валькірії четвертого рейху. Писали яка вона красива. Тому, у якості другого варіанту, можу припустити, що росіяни і справді бачать жінку яка для нас, українців, має колгоспну зовнішність морської свинки, красунею. Для всього демократичного світу яка імперія такі і кумарі валькірії, а для росіян є еталоном, крім скабеєвої, актриса із носиком-картопелькою. І це просто факт, з яким треба жити. Я не розумію як можна хотіти Дональда Трампа, я не фанатка Зеленського і в якості першої леді мені більше подобалася Марина Порошенко, але те що скабеєва щось вякає на адресу Меланії Трамп чи Зеленської реально смішно :-)))

Знайти фото тих, про кого я написала, в інтернеті може любий дурник, тому я прикладаю просто чудові ілюстрації такого явища як соцреалізм. Коли реальність подавалася не такою як вона є, а такою, якою вона б мала бути у майбутньому

В Левчика, у школі, проводили фотосесію! :-) Наше сонечко таке безтурботне і веселе! Він один із самих молодших у класі і називає вчительку: "моя нова вихователька". Що цікаво, вчителька віку приблизно мого і сестри. А у моєму першому класі була стара ман'ячка-сталіністка, яка брала учнів за шию, якщо вони завинили за щось, і кидала у кінець класу. Або ми ходили маршем, наспівуючи "юних нахимівців". Або просто ти не підготувався до політінформації і тебе при всіх принижували і ганьбили. Тоді батьки раділи, мовляв, наші дітки в їжакових рукавицях! А тепер моя мама бачить свого онука в школі і розуміє, який тоді, коли вчилася я, насправді, був піздець! В мене навіть одна з аватарок у піонерському галстуці, на пам'ять о піздеці. Я щиро, всією душею, бажаю щоб таке ніколи не повторилося з новими поколіннями!

А ще самі молодші учні, у Льовиному класі читають гірше за самих старших. І Левчик розуміє, що читає гірше за старших однокласників. Тому він сказав про це мамі і його вже віддали до репетитора, як і решту самих молодших учнів в класі. Вони стараються, підтягують навички читання. Справа у тому, що українських дітей не вчать всюди бачити конкурентів, ходити по головах і як завгодно, кого ти в конкуренти призначаєш, чавити конкурентів. Хоча б в уявних. А маленьких українців вчать здобувати успіхів справжніми знаннями і реально існуючими гідностями. Що ще цікаво, Льві ніхто не казав що він погано читає. Він сам зрозумів і пішов з проханням записати його до репетитора. Мабуть, так і формуються власні вимоги до себе і уявлення про те, чи ти сам цим вимогам, на справді, відповідаєш :-)

Зазвичай у бомбосховищі сидимо лише ми і тільки у випадку масованих атак може бути компанія мам з дітьми і інколи чоловіків. Так до нас якось зайшли три сестри, з мамою, татом і Кузею. В нашому під'їзді живе ще одна собака Кузя, руда, поміс пекінеса з кимось ще, явно крупнішим, але така мила! Мов ведмедик :-) Кузя спочатку нервувала, потім заспокоїлася, в тім все одно прагнула уваги. Коли її бачу у магазині, в черзі, одразу на півтону покращується настрій.

А ще, якось ми зайшли в фойе на першому поверсі і побачили що якісь чоловік і жінка сидять із Наталкою, п'ють алкоголь і громко сміються. Просто посидіти тихо на диванчику в стороні в нас не вийшло. Яскраво руда жінка повної статури почала залучати нас в розмову. А головне, презентувати себе як нетрадиційного медика. Її всевидячі очі так і прагнули родивлятися невидимі діагнози. Хоча, скоріш за все, людина вона щира і добра. Віка військова, парамедикиня. Її чоловік теж, але спеціальність я не уточнила. Він величезного росту, в основному мовчить, але видно, що щоб не казала Віка чоловік все схвалює. Її магічне всезнайство трохи дратувало. Але те, що вона має відношення до ЗСУ, навпаки викликало повагу. Про те, що вакциновані, тобто я, скоро помруть, вона заявляла так безапеляційно, ніби перла на тебе буром. Хотілося відсторонитися. А за те, що рятувала життя на війні, навпаки хотілося дякувати. Вона нас запрошувала в Ірпінь, на виставку вишитих картин. Але ми не збиралися їхати так далеко. І ще вони з чоловіком недавна одружилися. Виходить, це вони прикрашали під'їзд букетами з квітів і це, ще до мого Дня народження, Сергій приходив з одним з тих букетів. Йому сказали: бери! :-)

Ставлення Віки до смерті якесь ніби схиблене відносно того як ми сприймаємо в тилу. Ніби це щось буденне чи навіть веселе. Деякі її заяви про те як вона бачить енергетичні потоки в організми не хочеться сприймати в серйоз. Взагалі часто її бачити не хочеться, бо вона прагне насадити постійно щось своє і, як я думаю і відчуваю, мені не потрібне. Але був якось такий випадок. Жінка з двома собаками жалілася конс'єржу що як їх не дресує, все одно вони інколи роблять щось по-своєму. І тут підійшла Віка, звернулася до собак, і вони пішли за нею. А ще я якось її зустріла і мені захотілося відвернутися і вона припинила зі мною вітатися. Чомусь я відчула, що вдячна їй за це. Краще буду відчувати подяку за рятування життів на фронті просто на відстані.

Втім, чоловік Віки вітається з нами завжди

9-го жовтня ЗСУ знищили склад дронів "шахед" у Єйську. Склад налічував близько 400 дронів. З тих пір на території України літав аж один. Тож спали спокійно.

Купили нову обручку, меншого розміру. Сережи запропонував роботу колишній співробітник, хоча тепер не зрозуміло чи є робота чи немає. Втім обручка все одно була потрібна, добре що завжди можна взяти з кредитної картки. Інше питання коли повернем. Батькам нічого не казали, для них це завжди буде та сама обручка :-)

Інший колишній співробітник завітав просто на каву. Старший чоловік, любить рибалку. Каже, зараз взагалі не клює, на тому тижні спіймав тільки одного великого карася. А ще якось витягнув надзвичайно великого рака. Той ухопив клешнями початок кукурудзи, ледве витягли її клещами!

А ще, цими днями, їла на сніданок сухофрукти з Узбекистану.
Сусід з третього поверху їздив на весілля в Ташкент. Старший чоловік. Коли приїхав запрошував Сергія, показував всякі цикавинки. На приклад, стьобаний халат, у якому буде в зимку не холодно курити на балконі. Пригощав солодощами, дав ще з собою, щоб Сережа передав мені. Курага, інжир світлий і чорний, арахис у кунжуті, кристали коричневого цукру, мігдаль

Постійні тривоги, через атаки шахедами, викликали розлади сну на пару днів. Але сьогодні я так добре відіспалася, що прокинулася за 15 хвилин до призначеного часу в Катерини, в клініці. Чоловік не хотів мене будити, тому що був упевненний що косметологія десь у нас у дворах, але я встигла лише просто вмитися водичкою, негайно вдітися і швиденько пострибати до зупинки, відправивши Каті повідомлення у вайбер!

Втім нічого страшного не сталося. Ба більше, Катерина, дізнавшися, що я ще не снідала, пригостила мене кавою із цукерками. А потім відбувся весь необхідний догляд. Повідомив Сережи, що я їду гуляти на Либідську, я якось дуже легко і невимушено опинилася у метро. Частину нашої гілки, від Теремків до Деміївської, відремонтували і Либідська вже не є кінцевою зупинкою із божевільним навантаженням.

Я пам'ятаю, як заходила у метро, коли у перше приїхала у Київ, щоб знімати квартиру сама. Тоді, попри заплановане спілкування, головної подією був Київ, знайомство із ним. Пам'ятаю, як ми чекали поїзда в метро із Дімою В. Вагон тоді нас підхоплював ніби залізний птах і це було диво, коли ми виходили чи то на Золотих воротах, чи то на Майдані. Я вже і Діму В. без особливої нагоди і не згадую, а от Київ і досі викликає в мене дитяче захоплення! :-) Хоча, і на момент першої поїздки, я вже бачила Будапешт, Таллінн і Вену.

Так і сьогодні. Коли я сфотографувала, на решті, не лише Малопідвальну, а й вихід з неї на Прорізну, я подзвонила чоловіку і просто поставила його перед фактом того, що я на Прорізній. На його спробу запросити аргументи, які доводять необхідність такої поїздки я відповіла, що якщо вмієш бачити різні ракурси, складати маршрути, то ще можна дивитися і дивитися і, якщо місто в кілка разів більше ніж Франківськ, то і за п'ять років ненадивишся.

Тільки зовсім вже піздовата мразота могла посміти бомбити це!

Стрімко відвідавши одну із улюблених ділянок центра Києва, купивши "Гауди молодого", 250 грам, в "Королівстві сирів" на колишній Пушкінський, персиковий тренч Sunday Free у бабусі в переході, а потім ще полуниці на Либідській я вже дісталася до дому.

А ще я загубила обручку. Вона з самого початку була трохи завелика.

А ще я згадала, що коли я уперше гуляла центром Києва сама, в моєму щоденнику ще не було групи "Київ", а були лише "путешествия". Тому я це виправила і в групі дописів "Київ" можна подивитися всі фото, які тут є з видами Києва

На фоні заяв прес-алкаше МЗС росії про те, що нібито ЗСУ викрадають мешканців курської області і вивозять до концтаборів, я згадала як ходила недавно до косметолога Каті, на підтримуючу процедуру. В цей раз ми більше спілкувалися ніж звичайно. За сеанс рф-ліфтингу встигли навіть зачепити тему порівняння наших сіл з російськими "деревнями". Катя бачила відеоматеріали про те, що в них там більшість селян брудні і п'яні, і будинки здебільшого занедбані, якось взагалі все, не лише будинки. В основному з Курської області. Я ж здебільшого бачила фото українців з сіл, датовані приблизно кінцем 19-го, початком 20-го сторіччя. І порівняння, звісно, на користь наших. Катя, звичайно, про це казала не тому, що вона могла мати сумніви щодо обрання напрямку для втечі з Бердянська, просто побачила чергові докази того що вони нам не потрібні не під яким соусом. Навіть якщо б не було потворних порушень Женевської конвенції і іншої гидоти, яку ми, майже кожного дня, чуємо про росіян.

Відвідувати косметологічну клініку можно без проблем у призначений час, вони мають потужний генератор

Недавно Сережа розповідав як сів в ліфт з хлопчиком, який попросив йому допомогти занести в ліфт велосипед, а потім допомогти поставити з ліфта на поверх, де хлопчик живе. Я його не пам'ятаю, що не дивно, адже будинок в нас великий. Хлопчик повненький, рудоватий, у окулярах. Сережа запитав, що з ним таке, через що саме йому важко самому заносити велосипед. Хлопчик каже: "У мене бовтик в нозі".
- А що сталося?
- Я такий родився.
Після чого дитина абсолютно позитивним тоном, чемно попрощалася.

Те, що ми інколи проводимо тривоги в фойе внизу, зіграло, з часом, позитивну роль. Ми дізналися, що коли з ранку починається зміна конс'єржки Наталки, то в нашому імпровізованому бомбосховищі утворюється маленький риночок овочів з наталчиного городу. І мешканці нашого під'їзду, які в курсі, навіть чекають початку її зміни, тому що замовляють заздалегідь що їм привезти. Я з початку ставилася скептично, але Сергій мене переконав спробувати купити в неї. І це потім було таке відкриття! Виявляється, те, що ми беремо в магазинах, не може навіть порівнятися з овочами які тільки з землі. Страви, які ми зробили з тих овочів, були надзвичайно смачні. Сережа двічі потім просив Наталку привезти щавелю. Адже він в захваті від зеленого борщу, який я з нього роблю! А ще солодкий перець, морква, картопля, зелень просто супер! Пару раз Наталка дозволяла занести гроші пізніше. Теплий вересень з чудовими смаками, сповненими свіжості! :-)

Ще ми готували журек в чотири руки. Мій чоловік сказав, що самі кращі цицьки у мене. Я знаю, що йому велики не подобаються, але щоб так категорично, такого ще не було. Що я сама краща у світі постійно каже, але про цицьки так, лише зараз. Про інших жінок або ніяк, або "свиня", якщо жінка не подобається як людина і має зайву вагу. Я все одно прошу бути толерантніше, адже не всі можуть так просто схуднути. А Сергій все одно каже як йому хочеться

Наш квартирний хазяїн, старший чоловік, який живе у Кропивницькому, як виявилося, поїхав у Австралію. Поки що на три місяці. Сережа його набрав, щоб запитати, чи погодиться він на компенсацію половини нашого внеску за генератор. А він каже, що зараз у Австралії і в них вже ніч...

Сережа запропонував: "Олексійович, привезіть нам сушену змію!" Він одразу, як з ним познайомився через ріелтора, почав звати його "Олексійович" бо відчув що він нормальна, товариська, добра людина. Завжди нам йшов на поступки. І жодного разу не приїхав із ревізією, хоча порядок в нас завжди ідеальний, але ж звідки він знає? Олексійович колись був начальником чогось у колишньому Кировограді. Ріелторша казала, що це її знайомий і що він не бідна людина. На момент, коли ми тільки почали знімати хату, Іван Олексійович відносно недавно одружився на жінці набагато молодше за себе, яка намагалася заявити нам про себе через телефонні розмови і доводити свою важливість. Тож ця особа якось сказала Сережи, а із квартирними хазяїнами завжди спілкується саме він, вона казала, що вони могли і не робити там такий ремонт, квартиранти все одно все повбивають на хер, але ж Олексійович такий добрий, що зробив як найкраще. Мовляв цінуйте, тремтить! Я зрозуміла, що жінка хазяїна має якесь ущемлене почуття важливості. Ще вона казала, що у будь-який момент може приїхати, разом із чоловіком, із ревізією. але не тільки не приїхала, але й жодного разу більше не брала трубку замість чоловіка, як тоді. Тож більше Сережа її не чув. А зараз Олексійович одразу погодився перевести нам половину внеску за генератор і побажав нам гарного дня, а йому, у відповідь, були бажання доброї ночі!

Мене Сережа підключав до розмови лише раз, коли я помилково перевела більше ніж треба грошей за хату, бо йому було не зручно пояснювати, в загальному, цю ситуацію і я теж чула, що в нашого хазяїна голос доброї людини :-) Хоча з тваринами все одно не можна :-))

У День народження Сережи ми пили горілку "Sobieski". Його майже весь день вітали по телефону друзі і родичі. С хамоном і сиром "Дана блю" польська горілка пилася дуже легко, але я, у якусь мить, відчула що мені досить. Несподівано подзвонила колишня дружина Сережи. Тобто вона його вітала раніше кожний день народження, а тут раптово подзвонила щоб наїхати.

Її звинувачення супроводжувалися невпевненістю у голосі із істеричними нотками. Так буває, коли людина не впевнена у тому що вона морозить, то починає кричати. Мовляв, Сергій не займається вихованням їх сина, не бере на себе витрати, ніби він взагалі ні до чого в житті Іллюши. Погрожувала лишити колишнього чоловіка батьківських прав. І все ніяк не могла зупинитися.

Тоді я попросила в Сережи телефон, сказала хто я і повідомила їй що в нашій сім'ї гроши заробляю саме я. Попросила назвати мені суму грошей, яку, на її думку, я повинна давати їй на утримання сина. І, головне, чому я їй щось винна. При тому що я оплачую йому спортзал, одяг і взуття і даю гроші на обіди. Жіночка щось булькнула і кинула трубку.

Справа у тому, що вона, крім того, що не мусить знімати хату, заробляє раза в два більше за мене. І ще має пенсію державопосадовця за вислугою років. Також не для кого не є таємницею, що вона більше цінує час, який проводить у секті, ніж в навколишньому світі. Секта любить гроши. Тому ніяких аліментів ніхто платити не збирається. Ми даємо гроші напряму дитині. Ну вже стільки скільки можемо. Звісно я запитала цю особу про компенсацію витрат на дитину не для того щоб їй щось давати, а щоб вона зрозуміла що питати нема з кого.
Вибрати момент саме у День народження, щоб зіпсувати настрій, це вже курва 60-го левела. Ну зате навряд вона так скоро подзвонить ще.

А ще наша подруга Аліна і Андрій С. її сусіди. Вони багато мені про неї розповідали, хоча я ніколи і не просила. Тож кажуть, що вона дуже зарозуміла і ніколи не з ким не вітається. Ніби випромінює негатив. Але якось Андрій зустрів колишню жінку Сергія біля метро. Точніше вона до нього підійшла і схопила за руку. Він офігів! Каже мені: "Розумієш, мене тоді за руку схопила бабка! Я давно її не бачив зблизька, а тут раптом зрозумів, що вона вже БАБКА!" Але він тоді, можливо, перебільшував, вочевидь, щоб мені сподобатися

Чемпіонка світу з художньої гімнастики Таїсія Онофрійчук



Аліна Кабаєва у Сіднеї у 2000-му році



Все ж, саме головне у художньої гімнастиці - це легкість!

У басейні трапилося диво. Ми були спочатку в жаху, але потім все закінчилося добре. Раптом, після чергового купання, вже на шезлонгу, я помітила, що на моєму безіменному пальчику, на правій руці, чогось бракує. Спочатку це було просто відчуття відсутності ваги, а потім я побачила, що немає обручки.

Перша думка: "А її ж дядя Богдан подарував!" О це було б, м'яко кажучи, перед ним незручно... Потім, на Західній Україні обручку знімають лише у одному випадку, коли розлучаються. Ми б не розлучилися б через таке, але все одно неприємно, якщо Сережа ходить в обручці, а я ні. Тож, я вирішила її знайти у будь якому випадку.

Пішла ходити по дну басейна і уважно вдивлятися в дно. Все обійшла, потім побачила що чоловік мій стоїть у басейні, максимально близько до наших місць. Каже, раптом побачив кільце і став на нього. Ми давай пірнати по черзі. То я ставала на кільце і Сергій пірнав, то, навпаки, мінялися і пірнали по черзі. На дні, перед очима, все розпливалося, а ще вода виштовхувала на поверхню.

Сережа вже пішов шукати персонал басейну, а я залишилася стояти на обручці. Почала мерзнути. Як, раптом, до мене підплила жінка, та що купалася разом із підлітками, в яких було дуже дивне волосся, такі кучері, ніби вони мулати, або креоли, або латиноси. Симпатичні і дивні. Жінка українка. Звернулася до мене українською. Сказала, що зрозуміла що ми шукаємо кільце і її хлопці можуть допомогти дістати. І старший підплив, пірнув на саме дно, дуже спритно, і дістав. Я дуже дякувала, побігла шукати чоловіка, щоб відмінити прихід персоналу. І встигла. Сережа сам потім дуже дякував диво-жінці. Вона сказала, що ми дуже гарна пара, побажала нам щастя! :-)

Причому, слід відмітити, що ВДНГ повністю працював на генераторах, але дуже потужних. І жодного разу у басейн не заходили ТЦК. Потім, коли ми вже йшли містом, спека не відчувалася. Принаймні, перші дві години. Ми пройшлися Голосіївський парком, посиділи у ресторані на воді. Зустріли Іллюшу, спілкувалися із ним і Костею, його другом. Потім їхали до дому. Працівників ТЦК на бачили, зате бачили загін військових, які йшли строєм. Вони були у піднесеному настрої, якісь веселі і милі. Хлопці та дівчата

Наш омбудсмен зробив заяви для світової спільноти про нові військові злочини росіян. Абсолютно нелюдяні і жахливі. Але в цей час Сава Лібкін, відомий одеський ресторатор, посилає на хуй Артемія Лебедева. Чогось ми всі дуже злі, останні два с половиною роки. Українці з нашої великої багатонаціональної родини...

Our ombudsman made statements to the world community about new war crimes committed by the Russians. Absolutely inhuman and terrible. But at this time, Sava Libkin, a well-known restaurateur from Odesa, is sending Artemiy Lebedev to hell. We are all very angry about something, the last two and a half years. Ukrainians from our large multinational family...