Я дивлюся модні тенденції лише для того, щоб бути в курсі, якщо мої образи, які я створюю сама для себе, явно не вписуються в ці тенденції. Щоб розуміти, чи мені хотілося б щось змінювати в гардеробі. Якщо так, то що саме. З урахуванням тенденцій.
І, виходить, що стеження за змінами моди приносять інколи приємні сюрпризи. На приклад, мої світлі, злегка розклешені блакитні джинси, які я купила минулим літом, знов у моді.

А ще я абсолютно не хотіла носити штани класичного крою, які занадто просторі на стегнах. Так мода тепер знов на ті що обтискають тіло. Взагалі зараз завжди є пропозиції для тих, кому та чи інша тенденція не до душі. Альтернатива. Відчуття явної невідповідності тому що конкретно зараз у моді не виникає. Мої образи, для мене, не гірше за приклади в журналі. Для мого чоловіка тим більш. Але як би я весь час носила самі лише спортивні комплекти, він був би у захваті! Ситуацій, коли випадки дійсно особливі і до чогось зобов'язують, зараз зовсім небагато. Тому більше орієнтуюся на повсякденність.

Я дуже хотіла купити в травні сумочку багет. Але випадково побачила в квітні такий варіант, що, побачивши ціну, не змогла відкласти покупку на потім :-)

Війна створює неймовірні сюжети. Деякий час тому, два українських воїни-десантники на території РФ під час масованого російського штурму потрапили у полон до двох російських штурмовиків, які раптово застрибнули до їх позиції. Йшов щільний обстріл, і ворогу вдалось.

У маленькому укритті вони сіли учетверо, і провели разом кілька днів. Навколо постійно дрони, артилерія та міномети завдають удари. Росіяни доповіли командуванню, що взяли українців у полон, і отримали наказ - вбити полонених і просуватись вперед.

Але російські штурмовики не змогли вбити тих, хто з ними сидів поруч. Вони вирішили вивести наших бійців у полон. Але як тільки вони вийшли і почали рухатись до росіян, то російська артилерія почала по них щильний обстріл, оскільки відступати росіянам під час штурмових дій заборонено. Тоді усі четверо повернулись в укриття.

Російські командири вимагали наступати, але це було неможливо, оскільки наші дрони та артилерія працювали ефективно, і дуже скоро увесь російський штурмовий загін було ліквідовано, крім цих двох, які сиділи з нашими.

І тоді полонені українці запропонували російським штурмовикам здатися у полон, бо українські командири не розстрілюють ні своїх ні полонених, і життя буде гарантовано. І росіяни погодились - їх товариші, з якими вони йшли на штурм, на зв'язок вже вийти не могли. Сталось так, що шанс вижити їм могли надати тільки полонені українці. І тоді росіяни повернули зброю та радіостанції українським бійцям, і наші бійці зв'язались з нашим командуванням, і у зручний момент вивели російських штурмовиків до тилової позиції.

Оскільки російські штурмовики вели себе чесно, не вбили наших бійців, і оскільки вони нічого не порушували за українськими законами, здались на території РФ, і надали цінну інформацію, то до росіян наші поставились з повагою. Іх навіть не зв'язували. Я їх бачив. Тепер спокійно у свій час підуть на обмін і збережуть життя. Показувати відео з ними без їх згоди та повідомляти деталі я не буду, хоча сюжет був би просто блискучий. Сподіваюсь, колись така нагода все ж таки станеться.

А два українських героя-десантника, які отак несподіванно взяли двох російських полонених, повернулись на свою позицію та продовжили виконання бойового завдання.
Вірю, що прийде час, і зможемо також записати інтерв'ю з ними.

Звернення Трампа до путіна, після масованих ракетних обстрілів житлових будинків українських міст, звучить як "Шарік, фу!"
Трамп думав що Шарік договороспроможний і зробить те що хоче Трамп. Але за те, що на полі бою немає перемог, хуйло намагається страчувати цивільних. На жаль, інколи в нього виходить. Як вчора в Києві. Три ракети влучили в один і той же будинок. Самі звичайні кияни опинилися під завалами.

Пару днів раніше путін зізнався у військових злочинах. Мовляв, він ще подумає, бити по цивільній інфраструктурі чи не бити. Так ніби це дозволено законодавством, але його милість може бути так люб'язна що навіть не буде віддавати наказ бити по цивільних об'єктах, якщо захоче.
Німецькі фашисти за вбитого солдата спалювали села. Російські фашисти знищують те до чого дотягуються. Хоча б будинки з мирними людьми

Моє серце як попіл.

Мені болить за кожну жертву цієї війни, це іноді нестерпно і я задумалась, чого насправді хоче росія, вбиваючи цивільних, катуючи полонених і знищуючи міста?
І як цьому протистояти.

Ось трохи родумів як психолога що стануть у пригоді для цивільних в першу чергу.
Про це вже говорено багато але нічого, я нагадаю:

Це не хаос. Це система.
З погляду сучасної військової психології, дії росії — це класична стратегія тотального психотерору. Їхня мета не просто перемогти фізично.
Їхня мета — знищити, зламати нас як колективну особистість.
Працює це так:

1. Системне насильство = атака на ідентичність
Катування, обстріли, удари по лікарнях і школах — не помилки. Це технологія стирання суб’єктності.
У психології це називається дегуманізаційною практикою: жертву знецінюють, змушують мовчати, змушують зрадити себе — аби перетворити її на об’єкт.

2. Обстріли — це масове насильство над психікою
Це не лише страх. Це спроба прищепити:
• вивчену безпорадність («нічого не має сенсу»),
• травму майбутнього («немає що берегти»),
• втрату горизонтів («ніколи не буде інакше»).
Це форма масштабного психологічного контролю.

3. Полон — лабораторія терору
Я це бачила особисто.
Вони не хотіли «розкриття інформації».
Вони хотіли, щоб ми зрадили себе.
Щоб кричали те, що вони скажуть.
Щоб відчули себе порожніми, без голосу, без сенсу.
Але навіть у найтемнішій точці можна чинити спротив — диханням, словом, поглядом, іронією.
...
Це дуже небезпечно і я рада що наше суспільство виказує надзвичайну стійкість, і буде ще більш стійким як що усвідомить цілі та засоби ворога.
Як цьому протистояти — як психолог і як людина:

1. Зберігати чітке “Я”
• Не визначай себе через страх, втому чи біль.
• Пам’ятай: твоє ім’я, твоя історія, твої цінності — недоторканні.
• Навіть у нелюдських умовах можна залишатись людиною — і це сильніше за зброю.
2. Називати речі своїми іменами
• Це не “жахи війни”, це організований терор.
• Це не “трагічна випадковість”, це методика насильства.
• Не давай їм змінити мову. Слова — перша лінія оборони психіки.
3. Бути частиною зв’язку
• Залишайся у контакті з близькими, побратимами, своєю спільнотою.
• Ізоляція — головний союзник терору. Спільність — його антагоніст.
4. Будувати майбутнє навіть під обстрілами
• Плануй, мрій, працюй, учись. Це не втеча від реальності — це її відновлення.
• Кожен акт творчості, кожен сміливий вибір — це удар у відповідь.
5. Вчитися саморегуляції
• Різноманітні практики, контроль над тілом, рефлексія — це не “слабкість”, а зброя.
• Людина, яка вміє керувати собою — не може бути зламана повністю.
росія воює проти здатності людини бути собою.

Але ми — вже вижили. Ми — вже сказали.
Ми — ще тут. І це означає, що головне ми вже виграли.
Ми готові битися за нашу землю і наші домівки, за своїх рідних!
Бо людина, яка зберегла себе під час катастрофи,
стає джерелом світла,
що не вмирає — навіть у мороці

В Києві давно не видно людей непростої долі, саме брудних і обірваних, зі шлейфом сморіду. Вони, як частина міської середи, час від часу, присутні, але якось не кричуще, не нав'язливо. З певними ознаками своєї неповторної естетики, але чистіше і охайніше ніж колись, коли подібне зіткнення викликало позиви нудоти. Здається, це так тут тому, що це є Київ. І скриньки добра, розставлені між будинками, ніби натякають на те, що в цьому місті є певний запас турботи і почуття прекрасного не може бути скривджено більше певній міри. Втім зустрічати бомжів все одно неприємно. Але завжди можна себе заспокоїти тим, що як би не соціальні служби, було б ще неприємніше.
Ознаки алкоголізму з позначкою "лайт".

Сережа колись розповідав, що біля околиць Києва є свалка, де певний клас людей шукає речі на продаж. Але там треба заплатити, сто євро чи близько того. І вони платять, і п'ють горілку і живуть в умовах, які від свалки не дуже відрізняються. Вони люблять так жити. Всім іншим приходиться миритися з тим що вони є. Або жаліти і намагатися підказати адреси центрів реабілітації

Перехід на корпусну систему триває:

На Запорізькому напрямку, незадовго до Великодніх свят, ворог спробував здійснити масований штурм позицій Сил оборони і безпеки України, зокрема, в зоні відповідальності підрозділу активних дій ГУР МО України "Артан".

Задіяли більше 300 чоловік, 40 одиниць бойової броньованої техніки, 3 танки та близько 10 багі, які виступили 6 колонами.

Щойно ворожі колони рушили, за справу взялися оператори FPV "Artan Syndicate" та артилеристи "Артану". Перші 3 БМП спалили ще за 8 кілометрів до лінії зіткнення.

Решту колони так само "розібрали" на підступах до наших позицій", - розповідає командир "Артану" "Титан".

Завдяки професійній роботі "Артану" спільно з іншими підрозділами СОУ штурм було зірвано. Наші воїни знищили чи вивели з ладу 15 одиниць техніки, близько 100 окупантів.

Світлина 1930-1940-х років, яку не можна оминути. На фото молода гуцулка у герданику, традиційній прикрасі із бісеру. Дівчина із Закарпатської Гуцульщини.

Тут все привертає увагу... краса, риси дівчини, одяг, зачіска, прикраси, квіти... атмосферно.

Фотографія зроблена на скляному слайді у студії, була чітка, видно кожну деталь. Про це розповів дослідник фотографій Михайло Маркович.

Джерело фото: Yaroslava Tkachuk

у спортивному стилі :-)

Зайченятка :-)

У Києві тривога. Заяви про "перемир'я" є черговим піздежем. Як ось заяви про захоплення росіянами нібито села Шевченко, на Донеччині. Росіяни там є, але тільки мертві

Молода жінка, Україна, 1908 рік. Регіон не вказано. Можливо хтось з вас впізнає вишивку Київщини, Черкащини чи Полтавщини або?

Джерело: Національна бібліотека Франції.

Тестуємо камеру на новому айфоні. Нашім родинам фото дуже сподобалося :-) Але я все одно буду, у майбутньому, хотіти андроїд

Барви

Сили Оборони за останні тижні звільнили близько 16 квадратних кілометрів території в районі населених пунктів Удачне, Котлине, Шевченко на Донеччині.

Про це повідомив Головнокомандувач ЗСУ.

А ще знищено 9 мразот в місті шуя. Як відомо, 112-я бригада ракетних військ була причетна до удару по Сумах

"Били постійно. Руками, ногами, кийками. Що більше ти кричиш чи стогнеш від болю, то сильніше б'ють. Їм це приносило задоволення".

Так згадує жахи російського полону один із оборонців острова Зміїний, український військовий Владислав Задорін. Він провів у нелюдських умовах з російськими катами майже два роки.

До рук окупантів Владислав потрапив у перший день повномасштабного вторгнення, а найважчі умови утримання, за його словами, були в Курську, куди військового перевели 31 грудня 2022 року.

https://glavcom.ua/country/society/...nu-1054232.html

Як би я поводилася як типовий росіянин, я б зробила вигляд ніби нічого особливого не відбулося. Бо була б невпевнена, що перемога буде в тих, хто здатен захистити мою дупу.

На випадок того, що ті, хто мріють нас перестріляли, перевішати, і ще про те як переможно вони увірвуться в нашу реальність у стилі 90-х, з праскую і пістолетом, на випадок того, що вони дійсно так і зроблять, типовий росіянин би зробив вигляд ніби нічого особливого не відбулося взагалі. Не було масових убивств посередництвом обстрілів, не було свідомих ударів по цивільним.

Але ж я, по-перше, упевнена, що кацапи не переможуть, по-друге, я б ніколи не опустилася до того щоб поводитися як типовий кацап

Звісно, кацапи роблять вигляд ніби трагедія в Сумах є наслідком атаки українських дронів на курськ, а не навпаки. Але ж їм, як завжди, головне не те що є насправді, а який вони роблять вигляд чогось, ніби як воно є

Oleksandra Dvoretska

Всі ми шоковані тим, що сталося в Сумах та Кривому Розі. Ракети по площах, магазинах, автобусам, автівкам по концертному залу, по дитячому майданчику. Загиблі. Поранені. І знаходяться ті, хто пише: «А що там робили військові?»

Давайте одразу — військові там були, бо в нас тотальна війна. У нас немає абсолютного тилу. У нас немає регіону, куди не долітає російська ракета. Люди в пікселі - на вокзалах, у маршрутках, у дворах, у нас квартирах. Бо Україна обороняється.

І навіть у війні є правила. У війни в місті є чіткі обмеження. Її не можна вести так, як це робить Росія - без відповідальності.

Є принципи, закріплені в міжнародному праві (Urban warfare), які коротко можна окреслити так:
- не стріляти туди, де точно будуть цивільні
- не використовувати зброю, яка вбиває наосліп велику кількість людей
- не виправдовуй удар, якщо ціною буде знищене життя цивільних людей і інфраструктури міста.

Боєголовка зі шрапнелю — це саме така зброя. Її запускають не в ціль, а в усіх одразу. Така ракета не розрізняє хто ти, військовослужбовець чи вчителька, дитина чи дорослий, стоїш біля автобусної зупинки, в концертному залі чи на лавці у сквері. Це тисяча стальних куль, які летять з божевільною швидкістю і забирають життя. Це не точковий удар. Це - терор міста.

І от я підійшла до головного: не кожен військовий у місті - легітимна ціль для ракети. Військовослужбовець у багатоповерхівці - не вирок всіх мешканців цього будинку. Людина у формі в автобусі — не причина вбити пасажирів і водія. Людина в пікселі на вулиці — не дозвіл влупити ракетою по дитячому майданчику.

Удар по Сумам не дав Росії ніякої воєнної переваги. Це не про стратегію. Це про страх, про знищення, про терор цивільного населення. Це не «бойова операція». Це воєнний злочин, який вчиняється з метою деморалізації. Це ілюстрація неповаги до правил, прояв нехуванням миру в момент розмов про мир.

Війна - це мир. І Росія це показує всьому світу.

Тому перестаньте шукати винних тут в Україні. Не спрямовуйте свої атаки на тих, хто захищає нас щодня. Наша задача - фіксувати російські злочини, говорити про них розсудливо, дотошно до фактів і деталей, домагатися відповідальності тих, хто віддав наказ. Помітьте, що тут немає задачі коментувати, чому військслужбовці не сиділи виключно в окопі в полі. Бо завтра в місті нас нема кому буде захищати.

І ще. Якщо ви читаєте людей, які набирають популярності на смертях, розганяючи, що «українці самі винні», бо зібралися не в тому місці, якщо ви підтримуєте їх позицію - вітаю, це ваше дно. Люди у формі збираються не лише для нагороджень. Вони готують плани, координацію, евакуацію, оборону. Вони живуть. Попри те, що ворог щоденно збирається їх вбити.

Вони - вчорашні цивільні, які були під захистом ваших фейсбук-постів. Єдина різниця між ними й вами зараз - вони приєдналися до сил оборони.

Якщо ви хочете щось написати. Напишіть про непропорційність, невибірковість і шрапнель у бойовому заряді ракети, що вдарила по Сумах.

⚡ Семнадцатый пленный, которого подогнали бойцы из Азова

Безменников Сергей Михайлович 21.02.1985, Томская обл. г. Северск

говорит, что инженер. подписал контракт сам 15 августа 2024 года, должен был быть в радиовойсках
в итоге 2 недели было подготовки в штурмовики и дальше на фронт, короче развели как лоха
не понимает, "а че это было?", говорит, кинули на передок как мясо, шансов выжить (кроме плена) нет - повсюду дроны, говорит, что преимущество в воздухе полностью на стороне ЗСУ, и бегают они по открытому полю как на ладони
слышал по телевизору, что Азов - это нацисты, каратели и садисты
как попал в плен к Азову удивился, что с ним хорошо обращались те самые нацисты, каратели и садисты, которые ещё и прошли российский плен. отакої типичная история типичного расеянина, которого развели федеральные бляди ради амбиций одного придурошного в кремле
ничего нового

Не встигли ми, з чоловіком, порадіти тому що взяли в кредит 13-й айфон, із боргами на кредитних картках, як російські фашисти знов влаштували нам дні жалоби, вбивши більше 30-ти людей у Сумах.

Вчора я дивилася стрім із бійцем підрозділу "Вовки Да Вінчі", який розповів чому саме зупинили наступ росіян на Покровському напрямку. Тому при наявних проблемах армії, які ще залишаються, є рішення інших важливих проблем, які говорять про те що реформа армії відбувається. Зокрема зараз йде перехід на корпусну систему організації структури. Покращилася, суттєво, взаємодія між підрозділами. В тому числі, завдяки новим, важливим кадровим призначенням. Дуже багато корисної роботи зроблено дронами. Дуже багато підрозділів отримують безпілотники від пана Стерненка, і дуже йому дякують за безцінну допомогу, в якій беремо участь також ми, прості українці, закидуємо, по мірі сил, на русоріз.

Тим часом, в мережи з'являються ось такі сюжети про росіян на фронті. Зокрема тут мова йде про т. зв. каліч-полки, і є можливість зрозуміти природу виникнення.

Бійці Сил оборони показали російського штурмовика, якому довелося йти в атаку буквально на навколішки.

Відео з ним у суботу, 5 квітня, опублікували у себе у соцмережах дронарі підрозділу Гострі Картузи.

На ньому видно, як російський загарбник продовжує свій безглуздий штурм навіть після поранення ніг, опираючись на свій автомат, як на ціпок.

«Каліч штурмовики в орків вийшли на новий рівень. Раніше ходили штурмувати на милицях тепер повзуть навколішках. Такого кадра бачимо вперше, мабуть, йому добре пояснили що назад дороги немає, навіть пораненому. За будь-яку відмову йти у бій розстріл, тому окупанти повзуть вперед сподіваючись що десь якось пронесе. Залізна мотивація», — зазначають українські воїни