Мама прислала мені фото, де ми позуємо разом з нею. Мама одягала мене в блакитне і синє і називала "Мальвиною"

Якщо б у часи молодості моєї мами був би інтернет, то я навіть уявити не можу, що вона б викладала свої портрети в прихованих дописах...

Історія особняка

Особняк Полякова, розташований на вулиці Грушевського, 22, є видатним пам’ятником архітектури початку XX століття в історичному районі Липки в Києві. Цей елегантний будинок, навпроти будівлі Верховної Ради, втілює багату та багатошарову історію Києва.

Початок історії

З 1799 року ця ділянка землі належала Дем’яну Оболонському, губернському ватажку дворянства. Тут був побудований одноповерховий будинок з дев’ятьма кімнатами, який став місцем перебування для імператора Олександра I та майбутнього імператора Миколи I, під час їхнього візиту до Києва в 1816 році. Пізніше, у 1833 році, вдова Оболонського вирішила продати будинок. Його новим власником став генерал-лейтенант Григорій Білоградський. Двадцять років по тому він облаштував в особняку домашній театр.

Віхи володіння

Особняк кілька разів змінював власників. У 1861 році його купили подружжя Івенсени, а в 1891 році будинок придбав відставний поручик Володимир Міклашевський, відомий староста церкви Олександра Невського. Міклашевський провів масштабну реконструкцію будівлі, збільшивши кількість кімнат до 21 і прикрасивши їх ліпниною та дорогими шпалерами.

Велич Полякова

Пізніше маєток перейшов до Якова Полякова, опікуна Київської єврейської лікарні та зятя відомого магната Льва Бродського. Поляков зніс старий будинок та побудував новий маєток, який зовні нагадує Маріїнський палац. Проєкт особняка створив одеський архітектор Федір Троупянський.

Радянська епоха і перетворення

У 1913-1917 роках Поляков продав особняк Миколі Попову, крупному домовласнику Києва. Після революції будівлю було націоналізовано, і в ній розмістилися різні установи: від Центрального комітету Комуністичної партії України до дитячої рентгенологічної станції «Охматдиту» та Торгової палати при Раді Міністрів УРСР. Нині особняк служить відомчою їдальнею та залом для урядових заходів.

Архітектурна спадщина

Архітектура особняка на Грушевського, 22, нагадує Маріїнський палац, завдяки чому його неофіційно називають «Малим Маріїнським палацом». Будівля виконана в бароковому стилі з елементами модерну, що надає їй витончений та елегантний вигляд. Головний фасад, пофарбований у блакитний колір, прикрашений пишною ліпниною, картушем та дахом зі шпилем. Особливий шарм дому надає асиметрія фасаду, викликана розташуванням парадного входу.

Інтер’єри: Велич і розкіш

Внутрішні приміщення особняка зберегли та відновили первісне оздоблення, надаючи їм палацової розкоші. Пілястри, ліпні карнизи та стелі з позолотою створюють атмосферу величі та витонченості, нагадуючи про славні дні історії та пишноту старовинного Києва.

Особняк Полякова – це не просто будівля, а жива історія, що відображає всі перипетії та велич пройдених століть

Ого, що я згадала! :-)



Raggedy black
Is the way she dress
Little green shoes
'N her hair's a mess
On Halloween night
At de costume ball
She's a Goblin Girl
An' she can gobble it all

Образ з мереживом власного виготовлення. Буває, давно є дещо красиве, а як і з чим носити не завжди зрозуміло

Конструкції з Lego, які Рома К. вигадав сам

На мобільних фотках є проблемою показати, що в моєї зачісці передбачена об'ємна маківка. Потрібні нові ракурси :-)

На тому тижні ми зустрілися з братами. Віталіку З. мене представляти не було потрібно, а ось Олега З. я бачила у перше, наживо! Мені колись одна людина, на першому побаченні, рекомендовала сама себе як "капітан комфорта" :-) Так ось, просто в деяких людей є така здібність, навіть якщо вони виглядають просто, скромно, тому що їм нема для чого бути павичем :-) Побачення з ними чи просто затишна сімейна зустріч, а вони вміють бути комфортними у спілкуванні. Я думаю, Олег взагалі такий і це є частиною його успіху. Медичне обладнання давно вже та ніша, в який він знайшов себе і Богдан Тимофійович допоміг йому тільки на старті. Балакали про все на світі. Пили вино, їли грузинські національні страви, хоча на десерт був торт, просто подарунок ресторану для добрих гостей :-)

Віталік розповів, що після нас в нього жили біженці, по 10 -15 чоловік. Бульдожки вже немає, а крім кішочки Бусі є ще одна з Великої Британії, біла красуня, тієї ж породи, тимчасово, скоро поїде назад до Батьківщини :-)
Пили за зустріч, за мою красу, за здоров'я дяді Богдана, який передав нам подарунок :-) Олег більш подібний на Богдана Тимофійовича. Навіть дуже! Віталік нас фотографував, я - всіх братів разом. Потім показували фото Андрію З, брату, і йому теж було радісно бачити всіх, хоча б тільки на фото! :-)

Ресторан сподобався, хочемо прийти туди, коли буде привід відмітити щось приємне, з робочого процесу нової перспективної роботи. Теж з напрямку медичного обладнання

З періоду, коли я жила у Франківську, на початку війни, залишилося лише три фото. Брунчик, якому постілили у Сережиної мами, фрагмент кухні-столової у Віталіка, який було знято з вітальні, де ми дивилися телевизор і пили вино, і якась просто незнайома рослина, яка мені дуже сподобалася. Щодо рослини я так і не з'ясувала що це, але, мабуть, наша із Сережею мрія про бонсай, чимось подібна, в загальних рисах, образ, який відгукується у душі так, як має відгукуватися все що миле і няшне :-)

Зараз у політичному світі відбувається політичний землетрус і чим саме він завершиться ніхто не може зараз знати. Щодо призупинення військової допомоги, мені вчора дещо розповіла мій косметолог. Буває таке, що до неї приходять військові. І військові казали, що вони не бояться припинення американської допомоги, бо більшість допомоги, саме в них, не від Америки. Можна заперечувати цінність інформації з інтернету, казати що там десь є якісь неправильні телеграм канали, або упередженні медіа, або просто кожен шукає на великому просторі саме те що йому подобається і озирається на решту ЗМІ вже в міру власних розумових здібностей, але буває що і "одна баба казала" важить більше. Упевнено можна сказати ще те, що серед військових аналітиків і самих військових немає панічних настроїв. І у мене, серед моїх особистих знайомих, ще ніхто не загинув і не отримав важких поранень

Boris Nemirovski

А знаєте, в мене тут в голові вимальовується одна цікава картинка. Ось дивіться. З одного боку:
- Генштаб, військові аналітики - як українські, так і зарубіжні (в основному, британські та американські) доповідають про зниження інтенсивності пахомських атак: десь поступово, десь різко, але явне зниження, яке не можна вже не побачити, навіть, якщо хочеться.

- Ті ж аналітики та та ж розвідка доповідають відкрито про зменшення кількості підбитої роїської більш-менш сучасної техніки та заміну її на фронті або на щось старе, або на щось легке: замість мотолиг - жигулі, замість БТРів арті БК підвозять хіба не мотоциклами, всі ці камікадзе-нальоти хіба що не на одному колесі - ну, ви, гадаю, всі це бачили, нині така війна, що її купа народу з дивану спостерігає в "живому ефірі".
- По безпілотниках всі сходяться на думці, що наші наразі мають перевагу. Окрім того, все помітнішою стає робота F16. КАБами вони ще валять, але наші починають непогано так валити у відповідь.
- Про пахомську економіку не стану довго розпатякувати: відомо, що протягом минулого року вони вигребли половину свого золотого запасу, а курс фубля, який впав нижче 100 за доляр, коли до Білого дому прийшов величніший за Найвеличнішого говоряшший чуб, тепер знову чогось поліз догори. Ще не 100, але в той бік.

З іншого ж боку:
- Заяви русскіх про те, що вони будуть запускати по 500 шлюхедів на добу (не запускають, а БУДУТЬ ЗАПУСКАТИ, просто от-от і будуть).
- Заяви русскіх про те, що вони могилізують 400 тисяч солдатів (не могилізували вже, а могилізують, от просто вже завтра зранку, ага, і не які-небудь там каліч-полки, а чюда-багатирі, всє равни, как на подбор, с німі дядька Бєломор).
- Заяви русскіх про те, що ЗСУ ось-ось посипляться уже не за Дніпро, а десь за Збруч чи за Стрий або ж за саму Тису. Бо піднімає голову всенародне повстання проти укронацистів, сотнями палають ТЦК, бусифікація набула розмаху гітлерівських облав на євреїв, а нарІд готовий розірвати на клапті клептократичну нацистську владу ганьби єврейського народу Зе та облобизати ніженьки голомозому хуйлу.
І на цьому тлі - дует Трумпа з Діджеєм: "Вам нема чим воювати, вам нема ким воювати, ви слабкі, в вас нема козирів, зараз ми вас швиденько помиримо, навіть, якщо ви того не хочете, зараз ми в вас зброю заберемо, зараз ми вас бамажками закидаємо".

А наприкінці - тоненький тенор Трумпа: "Куда-куда ви удалііііліііісь?". "Мон шер зеблєт, ходім в Оральний кабінєт, угоду дам тобі я посмоктати"...
І місцевий нарІдний хор, який дружно співає відомий хіт: "Ой, наші герої голі-босі, автомати з кривими дулами, нічим відбиватися, матусі, забирайте хлопчиків з фронту, бо всіх переб'юююють!!!".
Так от, питання: чого це вони так поспішають?

А таки видихаються падли.

Російські телеграм-Z-канали почали поширювати відеоролик, де висміюються так звані «диванні захисники» і прихильники війни до «переможного кінця»: поки сімейна пара на кухні вимагає захопити всю Україну, військові на фронті чекають, коли війна закінчиться.
Іван Філіппов каже: за останні два місяці на Z-каналах, у тому числі у воюючих авторів, спостерігається дедалі більше текстів про те, що на фронті втома, і всі запитують, коли це нарешті вже закінчиться, коли можна буде йти додому.

«Є такий канал «Росгвардієць», його автор зараз на фронті, він пише, як його дістало те, що в будь-якому бліндажі, в якому він опиняється, розмови тільки про те, як усі втомилися і всі хочуть додому», - каже він.

U.S. President Donald Trump said on Feb. 27 that he could not believe he had called Ukrainian President Volodymyr Zelensky a "dictator."
Trump made the comment at a briefing with U.K. Prime Minister Keir Starmer at the White House.
"Did I say that? I can't believe I would say that," Trump responded when asked whether he still considers Zelensky a "dictator."

25 лютого 2025 року Повітряні сили Збройних Сил України здійснили успішний високоточний удар по житловій будівлі, яка використовувалася 1429 мотострілецьким полком окупантів як командно-спостережний пункт і місце для запуску БпЛА, біля н.п. Копані Запорізької області.
Унаслідок вогневого ураження спроможності російських військ тероризувати українське мирне населення суттєво зменшені.

Судячи з того, що ті, що летіли сьогодні вночі, в небагатої кількості, БПЛА були збиті дуже швидко, спроможності ворога дійсно були зменшені!

Ось і закінчилася ця зима. Кожен день і ніч, для українців є випробуванням. Те що хуйло целеспрямовано тероризує мирне населення, не для кого не є секретом. Він примушує нас кидати свої справи і тікати у бомбосховища. Вже три роки. Але замість того, щоб зламатися, впасти в кут і заплакати, просто в депресії валятися і не вставати, як російський диктатор сподівається, ми продовжуємо вести біль-менш нормальне життя. Не скиглимо, не жаліємося на втому в м'язах, а, попри біль, продовжуємо жити звичайним життям. Нас бомблять кожну ніч, а ми підіймаємося і йдемо далі, по своїх справах. Працюємо, дбаємо про себе і близьких, переводимо гроши, незмінно, на русоріз. Окрема тема - це українські жінки. Замість постаріти, забити болт на себе, вони залишаються прекрасними і охайними квітками! Спорт, смузі, фреши, візити до косметологів і інших працівників б'юті-індустрії (що є підтримкою економіки). Жінки залишаються жінками. Над ними знущаються росіяни, а вони квітнуть!

Такі моменти, як цей, про який зараз йде мова, в росіян прийнято оспівувати пафосно, зі сльозою у голосі. Мовляв, ворогу ніколи не добитися. Але українці, при цьому, можуть ще інколи сміятися, розвиватися, квітнути, радуватися інколи життю, радувати собою близьких і коханих людей :-) Завтра весна, а російському фюреру замість заляканих, зламлених українців - хуєм по лбу! :-)) І, звичайно, дякувати за все ЗСУ!

І в мене ось нова стрижка - маллет! :-)

Мальщик хочуть у Тамбов

В улюбленному виданні Трампа написали, що путін - є диктатор. Що, насправді, він є диктатором, а не наш Зеля. Вирядити перелякану левретку, нехай вона й мріє про корону, драконом надовго не виходить, як би росіяне не старалися. Так само прикривати російського вовка (нехай він і розміром з гулькін ніс) овечою шкурою - теж марні зусилля

Mr. President: Putin is THE dictator and 10 Ukraine-Russia war truths we ignore at our peril

Либонь у росії на порядок більше корисних копалин. Є що запропонувати цікавіше ніж Зеленський. А як саме складаються обставини із рідкоземельними копалинами в нас, росію типа не обходить. Не їх справа, авжеж

Ми знайшли його за огорожею на одному з двориків біля чепурного маєткув Ірпіні. Його застрелили пострілом в око з близької відстані. Про це свідчило коло довкола ока в яке йому стріляли. Але вразило мене не це, а те, наскільки він був виснажений. Впалі щікі, зморщена шкіра, він явно довго голодав перед смертю.
Вижівші мешканці Ірпеня свідчили: окупанти не давали їм не те що виходиити на вулицю, а, іноді, навііть просто виходити з підвалу. Моя давня подруга більше тижня разом з донькою виживала виключно на воді, яку вони зливали з системи опалення.
Це був штучний голод влаштований в одному маленькому містечку в Україні. Влаштований просто так, тому що занадто гарно, з точки зору "асвабадітєлєй" ми тут жили.
Його звали Сашко, як і мене, перед смертю його довго катували голодом, а потім вбили.
У нас немає вибору, мої дорогенькі! Або ми виграємо, або нам влаштовують новий 1919-й, 1933-й, 1947-й.
Они Могут Повторить!!!
P.S. Вподобайки та розповсюдження вітаються. (с) Александр Заклецкий

Мразота ян петровський, друг мразоти рангом більш дрібним, "няшної десантниці", отримав довічне. Фінські тюрми комфортніші за російські, але, все одно, місце мразоти у тюрмі.

Tetiyna Verbovetska

«Мого сина катували сепаратисти. Його документи були передані до Міжнародного кримінального суду в Гаазі". На обличчі в нього нелюди вирізали коловрат.
Мама солдата ЗСУ Івана Ісика
На першому фото російський неонацист Ян Петровський, якого арештувала Фінляндія в липні 2023 року. На другому одна з його чисельних жертв-воїн Збройних Сил України Іван Ісик. Він помер від тортур 14 вересня 2014 року.
Через місяць після смерті тіло 30-річного Івана віддали батькам.
Розтин, проведений українськими лікарями, показав, що його внутрішні органи були вирізані, а пізніше зашиті назад в його тіло. В горлі знайшли шматок українського прапора, а в шлунку – фрагменти мозку. А ще живому Івану Ісику вирізали на щоці коловрат ( символ батальона "Русіч", де служили маньякі Петровський і ще один упир на прізвище Мільчаков.
Тепер Петровський сидить у фінський тюрмі . І конче необхідно, щоб розголос про нього допоміг видачи цього нелюда Україні. А ще краще прямо в Гаагу.
Робить репости, перекладайте всіма мовами світу. Не може садист та л@дожер вийти на волю. Він повинен бути покараний!!!!!!
А ми всі повинні ніколи не забувати, що ще в далекому 2014 році ціною своєго життя і страшною смертю загинув український Герой, простий хлопець з Дрогобича ІВАН ІСИК....

24-го лютого 22-го року ми прокинулися о п'ятій ранку від звуків вибухів. Перехід мозку від сну до свідомості супроводжувався спробами поспішно зрозуміти що відбувається. Мов вирви вибухів відбивалися в серці нервові крики людей, які ще вчора жили спокійним, благополучним життям: "Війна!". Починаєш збирати до купи свіжі факти.

Невже можна бути мразотою аж настільки, щоб напасти на мирну державу у 21-му сторіччі?! Пулер-гітлер, авжеш. Треба тікати. Але спочатку зняти готівку. В нашому кварталі не було, в той день, працюючих банкоматів. Працюючих на видачу готівки, бо вона просто закінчилася. Велики черги. Вадік дозволяє нам взяти в нього машину, для того щоб ми дісталися, з речами, які ми швидко зібрали за півдня, до Сережиної сестри. Сам він, із сім'єю, на іншій машині, пізніше поїде у Закарпаттія. А через кілька днів його дядя, який теж є другом Сережи, поїде просто куди очі дивляться, із жінкою і дітьми, щоб, з рештою, опинитися у Нідерландах.

Біля будинку, на Теремках, нас чекають з бусом. Наталка, Стас, його тоді ще наречена і Бруно. Бруно - напівлабрадор, напів невідомо хто. Але рудий і дуже милий. Ми розуміємо, що часу обмаль. Сережа водить авто відмінно, Але в бусі всіх бажає везти, від початку і до кінцевої точки, саме Стас, племінник.
Якійсь час ми допомагаємо їм збирати речи, заносити в машину. Поки ми виїжджаємо на трасу, вже темніє.

Дорогою всі то читають стрімко виникаючі новини у смартфонах, то обмінюються жартівливими висловами на знак протесту, як спроби відсторонитися від огиди, яка виникла від того що відбувається.
Їбучі тварі вдерлися в наше життя і примушують нас робити те, що ми не збиралися. Ми не збиралися їхати добу у пробці. Так само як не збиралися чути звуки вибухів з боку Житомирської траси. Не збиралися почути, на підступах до Хмельницького, що там підірвали міст, але потім виявилося, що це деза, тому що було потрібно відкрити рух для важкого озброєння нашої армії, благослови її бог!

Перед Кам'янцем-Подільським колона авто стала намертво. Ми встигли поділитися кормом з пекінесом-дівчинкою, в зеленій собачій куртці. Ще в їх авто було дві маленькі дитини. Потім Сергій згадав дорогу у Тернопільської області, куди наш мікроавтобус хутко звернув і поїхав. Весь шлях Бруно стояв передніми лапами на панелі керування, між водієм і переднім пасажиром, і уважно дивився вперед. Так, ніби від нього залежав успіх нашої вимушеної експедиції. Рудий напівлабрадор всю ніч не заплючивав очей, розумів що відбувається щось винятково-небезпечне. Хоча ми і обрали таємний, скорочений шлях, їхали ми все одно дуже повільно. Весь шлях ми чекали, що на нас можуть скинути бомби. Тоді ще не було такої потужної системи ППО як зараз. Тоді, від бомбардування, вмирало набагато більше мирного населення. Небо здавалося величезним розбитим вікном, з якого в будь який момент могли посипатися уламки скла. Просто тобі на голову. Гопники зі сходу просто розбили вікно твого будинку і лізуть через нього. Уявить собі як це

Я, здається, притримувала іноді рукою сноуборд Стаса. На якійсь зупинці купили кон'як, а раніше каву. Йобані тварі змусили нас тягтися новою колоною авто з українцями, тікаючими від війни. Але, невже! Через добу після виїзду, просто взяли і виникли під колесами буса схили Прикарпаття. Те відчуття, коли у більшості присутніх виникають теплі емоції впізнавання рідної місцевості. Але всю подорож ми боялися опинитися під бомбежкою. Я бачила Франківськ, з такого ракурсу точно у перше, а ще провалююсь у ніч. Ніч обіймає руками Сережиної і Наталчиної родини. Ніч дає нам ночів'я і гостинність. Нас годують вечерею. Залишаємося у Надії, старшої сестри.
На ранок світлі емоції тих, хто давно не бачив Сергія, знайомства з тими, хто у перше бачить мене. Крихітка Маланка заповзає по внутрішніх сходах квартири, до нас, на другий поверх, бажаючи сказати нам із Сережею на дитячій мові: "Ранок почався!". Маючи на увазі, що з ранком є пов'язаним все лише саме добре. На дитячий мові завжди так.

Далі нас перевозять до Віталіка і Олі. Там розкішний будинок, але я тоді просто ще не була в дяді Богдана з тьотєю Людою. Відчуваємо, що їхати назад до Києва зможемо не скоро. Всі постійно читають смартфони. Проблема з готівкою, у банкоматах, щонайменше кілька днів.

Знайомлюся з містом. Воно чудове! Особливо історичний центр. Дуже незвично нічого не робити, бо комп'ютер залишився у Києві. Надя пропонує ходити у монастир, плести маскувальні сітки. З новин починаємо дізнаватися про звірства росіян. Бачимо на відео як вони пробують вдертися до Києва через Оболонь. Якійсь підарський танк наїжджає на авто з мирною людиною в межах міста... Людина дивом залишається живою. Обурення і подив, всі все ще в шоці.

Кожний прагне бути корисним і щось робити для Батьківщини, хоча б і сітки плести. Оля і Віталік збирають і розподіляють гуманітарку, допомагають біженцям. Ми ходимо у монастир щоранку, разом з Надєю і Тінкою, нареченою Стаса. Стає легше кожен раз, коли готову сітку виносять з приміщення щоб віддати війську. Я плету стрімко і натхненно, інколи відчуття ніби я Арахна з давньогрецького міфу. Я працюю заради Перемоги. Ненависть до кацапів просто фантастична, але ми ще тоді не дізналися про Бучу. Про Ірпінь, про Бородянку, про інші міста Київської області. Ми ще не знали наскільки кацапи є мразотою, але вже аж настільки їх ненавиділи. Дуже допомагали колективні співи: "Батько наш Бандера, Батьківщина - мати".

З одного боку мирне життя у Франківську, з іншого постійно затягувало у читання новин. Була відчайдушна надія на те, що це скоро закінчиться. Не може ж така хуйня продовжуватися довго. Це якійсь збій в системі всесвіту, авжеж, це повинно бути виправлено якомога скоріше...

Я майже нічого не фотографувала. Під час тривоги ми сиділи бомбосховищі. Ми ще не знали, що проведемо у бомбосховищах ще близько трьох років

Thom Tillis, Jeanne Shaheen Eviscerate Putin For Overseeing Atrocities And Terror Attacks In Ukraine

Коли малювала сет на тему казок, то на останній іконці закінчилися ідеї зі стандартного набору вже існуючих образів. Тому я придумала свій персонаж. З модуля робочої стадій малювання він перейшов на білий фон, а потім був розфарбований

Поки Зеленський тягне час із підписанням контракту на доступ до рідкоземельних ресурсів, купецький стан т. зв. росії даром часу не втрачає. Як кажуть росіяни: "Наш пострел везде поспел". Четыре сбоку, ваших нет :-)))

Пока президент Украны Владимир Зеленский раздумывал о подписании соглашение с США по полезным ископаемым, Кремль предложил администрации Дональда Трампа сделку по российским природным ресурсам.

Россия полагает, что американские нефтяные компании могут вернуться в страну, а кроме того, заинтересована в совместных с США проектах в Арктике, заявил перед началом переговоров в Саудовской Аравии глава Российского фонда прямых инвестиций Кирилл Дмитриев.

По словам Дмитриева, одного из трех делегатов, выбранных Владимиром Путиным для встречи с американцами в Эр-Рияде, в Москве считают важным возобновление экономического сотрудничества с США.