Я бачила що хмар стає все більше і вони дедалі усе темніші. Все ж було таке відчуття що парасолька мені, в цей момент, не потрібна.

Тож, здійснивши черговий біг по сходах, я опинилася у дворі, де і черга різнобарвних петушків і бузок ніби шовкова хустка, яку зносить вітром.

Думки про можливий дощ не дуже чомусь лякали. Хоча виходити в таку погоду без парасолі мені взагалі не властиво. Не боятись дощу.

Раптом виникло відчуття що я мокну. Ось перші краплі, за ними наступні. Виявляється, це приємно йти під дощем коли майже літо. Чи це тільки зараз, в цьому контексті?

Я намокла до нитки