Хай життя небагате на різні події, але є щось особливе в тому щоб знайти собі перукарку в центрі Києва. Без цього б мені не прийшло у голову заходити в курдонери і дивитися на Велику Васильківську ніби із затишного куточка. Але варто зробити кілька кроків і ти поринаєш в людську течію, підсвіченою ранковим сонцем.
А потім, вже після салону, йти пити каву в мою улюблену "Арома-каву". Там дещо змінилося. На приклад, донести переповнену чашку капучіно, декоровану серцевидною пінкою, настільки ж легко як йти з шестом по канату. Або мені так здається. Адже я ніколи не виступала у цирку. Тільки дивилася як глядач. До того ж, ще й треба захопити трубочку з кремом. Я побачила нові десерти, треба пробувати.
На туалеті зачимось зробили кодовий замок, написавши код на папірці, приколотому до двірного косяку. Але зайти в середину було не просто, бо звідти не міг вийти відвідувач, який сидів там певний час. Це була дівчина, їй на допомогу прийшов її хлопець. Вони разом обговорювали різні комбінації кодів, але нічого не допомагало. Діодик засвічувався зеленим, але двер не відкривалася. За стійкою стояв дуже зайнятий персонал. Нічого не залишилося як піти в Олімпійський. А там Брокард і різнокольорові китайські рибки у басейні.
Сподобалася школа з поглибленим вивченням іноземних мов. Як би не перукарня в центрі, я б не звернула на неї увагу. Вона в затишній глибині, в кількох кроках від магістральної смуги. В моєму смаку.
Пізніше ми відкрили для себе нове вино Alexandre. А потім як гром серед безхмарного неба - Портнова шльопнули!