CPH: DOX 2025 (Копенгагенський міжнародний фестиваль документального кіно) - оголосив переможців у семи міжнародних конкурсних програмах (F:act Award, Nordic: Dox Award, New:Vision Award, Next:Wave Award, Human:Rights Award та Inter:Active Award). Міжнародний конкурс включав 71 фільм у 6 різних категоріях, відбулося 56 світових, 12 міжнародних та 3 європейські прем’єри.

У F: ACT AWARD переміг «2000 МЕТРІВ ДО АНДРІЇВКИ» Мстислава Чернова.

Журі повідомило: «Зрештою, ми присуджуємо нагороду F: ACT фільму не лише тому, що це конфлікт, який майже на нашому порозі, а тому, що це шедевр кіно: захоплююче, багатошарове зображення війни. Безглуздість війни, а також її тривожна поезія — тут все видно на повну. Художник серед кровопролиття знімає антивоєнний фільм, який змушує нас замислитися над гідністю кожного втраченого людського життя».

Ця нагорода від IMS та Датської спілки журналістів із призовим фондом у розмірі 5000 євро відзначає фільми, що поєднують документальне кіно та журналістське розслідування.

Думаю, що техніку РХБЗ росіяни пригнали, коли зрозуміли, що за 10 км від аеродрому вилітають шибки і вже не могли оцінити самі на власні очі ступінь ушкоджень через вторинні детонації.

Але біля Енгельса є підземні сховища спеціальних бойових частин, вони з ймовірністю 99,9% пережили детонацію. Так, що просто пропущений у бороду, ніякого Чорнобиля.

Незрозуміло, щоправда, навіщо росіянам Енгельс для операцій проти України, якщо у них є “Оленья”. Заправляти ракетоносії в повітрі вони вміють та й загалом до районів пуску їм цілком можна дотягнутися і з півночі.

Можливо надійшов наказ розосередитись і у противника є інформація, що ми маємо достатньо засобів доставки, здатних долетіти до “Оленьї”, щоб вже гарантовано прорвати ППО.

І вже теж немає сенсу ховатися за відстанню — у вересні 2024 року ми могли дотягнутися до “Оленьї” два дні поспіль.

З того часу кількість запеклих ударів з нашого боку зросла, номенклатура засобів доставки, список цілей (перевалка вуглеводнів, НПЗ, компресорні станції, виробництво порохів, ацетону, спирту, БПЛА) тільки зросли.

Важко навіть відшукати те, що ми не дістали — і стратегічного рівня арсенал, і комбінат “Росрезерву”, і найстаріший завод порохів, і два найбільші порти в Причорномор'ї, і станція “Кавказька” “Роснафти” зараз горить шосту добу.

Росіяни це розуміли та почали приблизно у грудні минулого року перекопувати стратегічний аеродром капонірами, рити траншеї, вкладали туди боєприпаси та обваловувати їх.

Тобто, якщо ми можемо таргетувати обидві злітно-посадкові смуги та склади авіабаз, то немає сенсу сидіти лише на дальньому аеродромі.

Є сенс розосередити кілька машин і запас ракет по кількох аеродромах, під час тривог рятуючи борти рулюванням (дрони не перенацілюються в повітрі), а втрати ракет мінімізувати розмазуванням їх по капонірах.

Ймовірно, саме аналіз супутникових знімків дозволив підловити ворога й визначити більшість майданчиків.

Але знайти запас ракет поблизу злітно-посадкових смуг, на ґрунті та у цеху, де їх споряджали (вішали бойові частини, здійснювали передпольотний контроль, вбивали дані польотного завдання) і синхронізувати момент удару зі знаходженням там максимальної кількості боєприпасів — це рівень.

Циліндрична зона серед складу з чотирма виходами — це, поза сумнівом, цех спорядження виробів. Туди підвозили 7+ метрові 2,5-тонні сигари, клали на ґрунт або на спеціальний візок, усередині на них підвішували краном-балкою бойові частини, вкручували підривники, завантажували польотне завдання.

А потім збоку підрулювала вантажна машина та відвозила ракету до місця підвісу її на стратегічний бомбардувальник.

А потім туди прилетіли наші дальні дрони.

Більшість — приблизно 60% — майданчиків знищено. У тих, що пережили удари, обвалування дуже сильно порване: і уламки бетону, і великі осколки двигунів, що вибухнули позаштатно, повинні пробивати навіть товщу землі.

Тому є непоганий шанс, що детонації не було, але рулі, електроніка та інша начинка ракет порвані і потребують ремонту різного ступеня, включаючи капітальний.

Навіть якщо росіяни втратили 20-30 ракет із кількома бойовими частинами в ангарі — кожна це 13 млн. доларів. Наліт окупився багаторазово і потребує негайного масштабування з нашого боку.

Плюс вийшла надовго з ладу інфраструктура, а цех спорядження ракет знищений. Навіть без чергової зміни та її можливої загибелі, без вибитих вікон за 12 км, вторинних детонацій та пошкоджень десятків будівель у селищах довкола, евакуації тисяч людей — дуже дорого.

Ну і символізм, звісно. У росіян — хаотичні удари “Шахедами” по Одесі чи Кропивницькому, у нас — вивірений напад на сили ядерної тріади.

Противник повинен зрозуміти, що агітки про ядерний попіл і удари по Лондону — це одне, але можливості зробити Росії боляче у Заходу значно більші, ніж в України.

І якщо зараз долітають до Енгельса два десятки поршневих дронів, то що станеться, коли хтось відвантажить туди півсотні 500-кілограмових бойових частин, навіть без усякого тактичного ядерного озброєння?

Чи залишиться ще чим загрожувати чи грозилка зламається?

Допоки предки нинішніх мешканців РФ не вбили свого царя, не вирізали мільйони людей и не заморили голодом ще мільйони, місто Енгельс називалося Покровськ. Так, як наше, яке вони зараз руйнують.

Шкода, що їх колишній Покровськ, не перетворився на наш. Але ми дуже швидко вчимося.

У 1930-х роках у Сполучених Штатах був проведений один із найсуперечливіших експериментів в історії психології.
Його суть полягала в тому, щоб виховувати людську дитину та дитинча шимпанзе в однакових умовах, аби дослідити, наскільки вплив навколишнього середовища може змінити поведінку та розвиток особистості. Однак цей амбітний науковий проєкт завершився трагічно. Про це повідомляє "Дивогляд" із посиланням на LADbible.

Після цього вимушеного симбіозу немовлятко виявилося нездатним повноцінно жити у загальному людському просторі, коли подорослішало. А мавпенятко шимпанзе не змогло потім вижити в колонії приматів.

Келлог цікавився питанням розвитку дітей, яких вирощували в ізоляції або в нетипових умовах, зокрема відомими історіями про дітей, вихованих тваринами. Але, розуміючи, що залишити людське немовля в дикій природі було б неетично та небезпечно, він вирішив зробити навпаки: створити умови, в яких тварина виховувалася б як людина.

Зрештою, батьки дійшли висновку, що експеримент слід припинити, адже поведінка їхнього сина ставала дедалі більш схожою на тваринну. 28 березня 1932 року Гуа повернули в колонію приматів, де вона опинилася у незвичному середовищі. Втративши свою "людську сім’ю", шимпанзе не змогла адаптуватися до життя серед інших тварин і померла менш ніж через рік – офіційною причиною смерті було названо пневмонію, але дослідники припускають, що сильний стрес спричинив серцевий розрив.

Ситуація на Покровському напрямку стала помітно кращою для Сил оборони України.

Про це в ефірі телемарафону заявив речник ОСУВ "Хортиця" Віктор Трегубов, передає Цензор.НЕТ.

"На Покровському напрямку ситуація стала помітно кращою для нас і помітно гіршою для росіян. Попри те, що він залишається для них головним", - пояснив він.

За словами Трегубова, важкої техніки у росіян стало однозначно менше.

"Вони втратили за перші два місяці цього року тільки танкового парку більше, ніж у Бундесверу стоїть на озброєнні - це під 300 фактично, тому треба зрозуміти, що в них запаси небезмежні, і в них логістика небезмежна, тому в них все частіше відбуваються якісь нестандартні речі: то танк використовується замість БМП для транспортування десанту, бо БМП немає, то танк не використовується там, де мав би, бо танка немає. Себто, тут є ознаки виснаження і, в першу чергу, знову мова йде про Покровський напрямок, їх там так чи інакше намагалися застосовувати", - зазначив він.

Чи настане мир після останніх заяв президента США та його команди?

Ні. Це означає лише одне - що Трамп вперше сформулював свою позицію для перемовин у вигляді 30-денного перемирʼя на діючій лінії фронту.

Оскільки одночасно була розблокована військова допомога Україні від США, то впевненості, що Путін погодиться з пропозицією Трампа, у американців нема.
Тепер пропозиції Трампа має дати оцінку Путін.

Раніше Росія включила до складу своєї території пʼять регіонів України, і зупинка бойових дій буде означати, що Росія відмовляється від ідеї захоплення усіх цих регіонів.

Без такого рішення та відмови РФ від планів захоплення Донбасу, Запоріжжя та Херсонщини зупинка бойових дій неможлива.

На мій погляд, для того, щоб Путін погодився на перемирʼя, потрібно зупинити російську армію на фронті, тобто довести, що Путін не здатен знищити Україну військовими методами. А щоб зупинити фронт треба вбивати більше окупантів, ніж Путін здатен їх мобілізувати - тобто знищувати за місяць приблизно 40 тисяч. При таких втратах фронт зупиниться і будь-які наступи стануть невигідні для РФ. Це є єдина стратегія гарантованого примусу Путіна до миру.

Тому якщо Трамп хоче, щоб Путін ухвалив його мирний план, йому треба показати, що США готові надати Україні допомогу у значно більшому обсязі, ніж раніше, щоб не стримувати Росію, а щоб завдати їй серію військових поразок.
Якщо США та ЄС залишать військову допомогу на рівні 2024-го року, та збільшать фінансову допомогу для озброєння України сучасними дронами, РЕБ, РЕР та звʼязком, Україна створить протягом року справжній фронт дронів та антидронів, і російська піхота буде знищуватись у необхідній для перемоги кількості, а українські втрати будуть зменшені. У нас є для цього і навчені люди, і технології, і організаційні структури, не вистачає лише ресурсів для масштабування.

Тільки військові поразки та втрата можливомті наступати змусить Путіна погодитись на мир.

«Три женщины забили до смерти мужчину за попытку познакомиться.
8 марта По данным SHOT, 47-летний разведённый Валерий отдыхал с друзьями в кафе-клубе «Майами» в Козельске (Калужская область) в ночь на 9 марта.
Как нам рассказали очевидцы, около двух ночи мужчина попытался познакомиться с одной из посетительниц Светланой, которая ему очень понравилась. Та ответила ему категоричным отказом. Дамочку настолько выбесил подкат, что она позвонила 18-летней дочке, сказала, что мужчина её ударил и попросила приехать на «разборки». Та примчалась вместе с подругой.
Девушки попросили «навязчивого» кавалера выйти с ними на улицу. Первой мужчину повалила на пол дочь. Потом вместе с матерью и подружкой они, по словам местных, начали избивать Валерия. Особо зверски жертву запинывала по лицу подруга дочери — она прыгала на голове мужчины, даже когда он потерял сознание. Другие посетители пытались оцепить этих разъярённых фурий, но те кидались и на них. Валерий впал в кому. Приехавшие медики откачать его не смогли. Осмотр показал, что он скончался от множественных ударов по голове».
Не зря Батый и так далее.

Зараз у політичному світі відбувається політичний землетрус і чим саме він завершиться ніхто не може зараз знати. Щодо призупинення військової допомоги, мені вчора дещо розповіла мій косметолог. Буває таке, що до неї приходять військові. І військові казали, що вони не бояться припинення американської допомоги, бо більшість допомоги, саме в них, не від Америки. Можна заперечувати цінність інформації з інтернету, казати що там десь є якісь неправильні телеграм канали, або упередженні медіа, або просто кожен шукає на великому просторі саме те що йому подобається і озирається на решту ЗМІ вже в міру власних розумових здібностей, але буває що і "одна баба казала" важить більше. Упевнено можна сказати ще те, що серед військових аналітиків і самих військових немає панічних настроїв. І у мене, серед моїх особистих знайомих, ще ніхто не загинув і не отримав важких поранень

Boris Nemirovski

А знаєте, в мене тут в голові вимальовується одна цікава картинка. Ось дивіться. З одного боку:
- Генштаб, військові аналітики - як українські, так і зарубіжні (в основному, британські та американські) доповідають про зниження інтенсивності пахомських атак: десь поступово, десь різко, але явне зниження, яке не можна вже не побачити, навіть, якщо хочеться.

- Ті ж аналітики та та ж розвідка доповідають відкрито про зменшення кількості підбитої роїської більш-менш сучасної техніки та заміну її на фронті або на щось старе, або на щось легке: замість мотолиг - жигулі, замість БТРів арті БК підвозять хіба не мотоциклами, всі ці камікадзе-нальоти хіба що не на одному колесі - ну, ви, гадаю, всі це бачили, нині така війна, що її купа народу з дивану спостерігає в "живому ефірі".
- По безпілотниках всі сходяться на думці, що наші наразі мають перевагу. Окрім того, все помітнішою стає робота F16. КАБами вони ще валять, але наші починають непогано так валити у відповідь.
- Про пахомську економіку не стану довго розпатякувати: відомо, що протягом минулого року вони вигребли половину свого золотого запасу, а курс фубля, який впав нижче 100 за доляр, коли до Білого дому прийшов величніший за Найвеличнішого говоряшший чуб, тепер знову чогось поліз догори. Ще не 100, але в той бік.

З іншого ж боку:
- Заяви русскіх про те, що вони будуть запускати по 500 шлюхедів на добу (не запускають, а БУДУТЬ ЗАПУСКАТИ, просто от-от і будуть).
- Заяви русскіх про те, що вони могилізують 400 тисяч солдатів (не могилізували вже, а могилізують, от просто вже завтра зранку, ага, і не які-небудь там каліч-полки, а чюда-багатирі, всє равни, как на подбор, с німі дядька Бєломор).
- Заяви русскіх про те, що ЗСУ ось-ось посипляться уже не за Дніпро, а десь за Збруч чи за Стрий або ж за саму Тису. Бо піднімає голову всенародне повстання проти укронацистів, сотнями палають ТЦК, бусифікація набула розмаху гітлерівських облав на євреїв, а нарІд готовий розірвати на клапті клептократичну нацистську владу ганьби єврейського народу Зе та облобизати ніженьки голомозому хуйлу.
І на цьому тлі - дует Трумпа з Діджеєм: "Вам нема чим воювати, вам нема ким воювати, ви слабкі, в вас нема козирів, зараз ми вас швиденько помиримо, навіть, якщо ви того не хочете, зараз ми в вас зброю заберемо, зараз ми вас бамажками закидаємо".

А наприкінці - тоненький тенор Трумпа: "Куда-куда ви удалііііліііісь?". "Мон шер зеблєт, ходім в Оральний кабінєт, угоду дам тобі я посмоктати"...
І місцевий нарІдний хор, який дружно співає відомий хіт: "Ой, наші герої голі-босі, автомати з кривими дулами, нічим відбиватися, матусі, забирайте хлопчиків з фронту, бо всіх переб'юююють!!!".
Так от, питання: чого це вони так поспішають?

В улюбленному виданні Трампа написали, що путін - є диктатор. Що, насправді, він є диктатором, а не наш Зеля. Вирядити перелякану левретку, нехай вона й мріє про корону, драконом надовго не виходить, як би росіяне не старалися. Так само прикривати російського вовка (нехай він і розміром з гулькін ніс) овечою шкурою - теж марні зусилля

Mr. President: Putin is THE dictator and 10 Ukraine-Russia war truths we ignore at our peril

Поки Зеленський тягне час із підписанням контракту на доступ до рідкоземельних ресурсів, купецький стан т. зв. росії даром часу не втрачає. Як кажуть росіяни: "Наш пострел везде поспел". Четыре сбоку, ваших нет :-)))

Пока президент Украны Владимир Зеленский раздумывал о подписании соглашение с США по полезным ископаемым, Кремль предложил администрации Дональда Трампа сделку по российским природным ресурсам.

Россия полагает, что американские нефтяные компании могут вернуться в страну, а кроме того, заинтересована в совместных с США проектах в Арктике, заявил перед началом переговоров в Саудовской Аравии глава Российского фонда прямых инвестиций Кирилл Дмитриев.

По словам Дмитриева, одного из трех делегатов, выбранных Владимиром Путиным для встречи с американцами в Эр-Рияде, в Москве считают важным возобновление экономического сотрудничества с США.

Взагалі, коли День Валентина починається з першої хвилини пробудження - це щось неймовірне! :-)

Але, на приклад, в Німеччині цей день є Днем психічно-хворого і святкування Дня закоханих вважається неетичним:

♥️🇩🇪У Німеччині не святкують День святого Валентина – до чого тут божевільні та психлікарні

Святкування Дня святого Валентина, це справа кожного. Комусь до вподоби це свято, хтось щорічно його святкує, бо має кохану людину, а комусь усе одно. Ба більше, в одному з міст Європи цього дня відзначають День психічного хворого.

У Німеччині 14 лютого не вітають один одного з Днем закоханих, як у більшості країн. У цей день німці відзначають День психічного хворого. До речі, святий Валентин у цій історії покровитель не кохання, а божевільних.🤯

131 БпЛА запустила рф під час атаки цієї ночі: 72 з них — збила ППО, ще 59 БпЛА-імітаторів — локаційно втрачені

Одночасно У ніч проти 21 січня був атакований Смоленський авіаційний завод. У низу фото вибуху

Перед цим Ілон Маск зігував на інагурації Трампа, а українці глузують із капелюшка Меланії Трамп. Свіжі мемчики теж не примушують себе довго чекати :-)

Дональд Трамп і владимир путин бачать дуже по-різному результати перемовин. Очікування Д. Трампа на поступки від в. путіна є дещо наївними. Принаймні без доволі відчутного тиску на економіку росії. Бути лузером і слабаком дуже амбітний новий збирач нових територій для США навряд захоче. І йому важливо зрозуміти, що путин збирається дбати в Україні про лояльних до росії росіян і знищити, при цьому, українців, як націю, разом з історією і культурою

якось нарком Мікоян засів за книжку "Афкусной і палєзной піщє", в якій йому треба було зробити непосильну місію - вигадати сто "блюд руской кухні".
От він їздив по всяких підкорених народах та брав що де фкусненькаго.
Зібрався якось в Крим.

Тут йому дзвонить сталін і каже: їдь в Америку.
В Америці до Мікояна побував писатель-стукачь, ікона нашої какаяразніцаязичної інтелігенції Ільф-Пєтров.

Ільф-Пєтров пише в "Адноетажной Амєрікє", що повсюди там їдять біфштекси, отвратительні біфштекси, їда для голодних не.рів, і от ми сидимо в ресторані, нам приносять біфштекс, ми його скушали но с отвращеніем, а потім знову заказали біфштекс, бо в них нічого більше нема, бідна нація.

Мікоян же побачив там гамбургер.
Повернувся і каже: товаріщ сталін, у них є класне блюдо, давайте зробимо його рускім народним.

Вони беруть хліб і кладуть в нього м'яса.
сталін каже: ми зробимо навпаки.
Бері м'ясо і клади в нього хліб.
Так появилися рускіє катлєти.

Путін вважає що війна почалася, бо йому (їм всім) було нудно, просто захотілося двіжухи...
Між тим "движуха" не вщухає не лише в Україні, але й в росії теж:

ГУР: у росії знищили склад із деталями до безпілотників Shahed на $16 млн.
Склад був розташований на території економічної зони «Алабуга» в Татарстані.
У приміщенні згоріли 65 фюзеляжів ударних дронів, а також двигуни, навігаційні системи та тепловізійні відеокамери для виготовлення 400 безпілотників.
ТГ Ґрунт

Раніше підарські уроди побили стекла в відомій на весь світ пам'ятці архітектури і діючому католицькому соборі, в центрі Києва, в якому у той момент йшла служба.

Собор Святого Миколая, побудований за проєктом Владислава Городецького, буде відновлено в автентичному вигляді. Він був пошкоджений за часів Другої світової німецькими фашистами, які потім не дивувалися коли бомбили Дрезден. Орки ж вересканять і істерять, коли їх б'ють по макитрі.




У МКСК розповіли, що заплановано виготовлення нових скляних елементів центральної вітражної композиції, яка була зруйнована під час обстрілу. Відновлення здійснюватиметься на основі автентичних креслень і записів у паспорті реставрації об’єкта. Вітражі будуть виготовлені із сучасних матеріалів, які відповідають викликам сьогодення, що максимально розкриватимуть задум авторів 1899–1909 років.

Факти, про які цікаво знати

вперше під час будівництва був використаний такий новий матеріал як залізобетон;
архітектор Городецький під час будівництва використовував деякі елементи собору Нотр-Дам, зокрема — грифони, змії та інші чудовиська;
у радянський період на даху костелу розташовувалося спеціальне обладнання, що заглушало радіостанції BBC і "Свобода". Пізніше антени зняли;
під час будівництва загинув один із робітників, а Владислав Городецький мало не потрапив до в'язниці, але був виправданий, бо загиблий не дотримувався правил безпеки.

Колись безокого жука назвали на честь Гітлера. І через це він зараз опинився на межі зникнення. Адже за ним полюють нацисти-колекціонери...

Зазначимо, що Anophthalmus hitleri, або "безокий жук Гітлера", трапляється тільки в Словенії. Охочі заробити відкрили на нього полювання і навіть почали вдиратися в місця природного проживання жуків. Наприклад, 2006 року екстремісти пробралися в 15 печер, де мешкають "безокі жуки", щоб захопити їх. До речі, в той час за один екземпляр, що добре зберігся, можна було виручити близько 1400 доларів.

За словами експерта з жуків Мартіна Бера, наразі "безокий жук Гітлера" "перебуває на межі зникнення" через постійні переслідування з боку колекціонерів. Водночас канадська антропологиня Мір'яна Роксандіч заявляє, що ці жуки зовсім не заслужили такої долі, а тому ця безневинна комаха потребує захисту з боку суспільства.

Смажені зелені помідори

Приголомшливі – хоча, очевидно, й очікувані підсумки президентських виборів у Сполучених Штатах примусили багатьох з нас замислитися не тільки про Україну, а про Америку. Про Америку, яку ми вочевидь мало знаємо – інакше могли би собі без особливих проблем пояснити, чому американець голосує за таку людину, як Дональд Трамп.

Звісно, у ці дні ви почуєте тисячі професійних пояснень. І про економіку, і про аборти, і про міграцію, і про прорахунки істеблішменту Демократичної партії. Але не забувайте, що всі ці пояснення ви чуєте від людей, які переважно живуть у тій Америці, яка не голосувала за Дональда Трампа (навіть якщо самі вони за нього голосували). Це Сполучені Штати великих міст, це держава узбереж, це світ, розрахований на вічні зміни, на прогрес як сенс. І переважна більшість людей, які відвідують Америку або просто про неї думають, уявляють собі саме таку державу. Навіть серед самих американців Нью-Йорка, Сан-Франциско, Лос-Анджелеса чи Чикаго Америка саме така.

А вона – інша. Є Америка, над просторами якої пролітають літаки, що поспішають з одного великого міста континенту до іншого, на величезній швидкості проносяться машини і потяги… Тут майже ніхто не зупиняється – але тут живуть люди, мільйони людей, для яких Нью-Йорк чи Лос-Анджелес – навіть не просто інша країна, а інший світ, з яким вони не бажають мати нічого спільного.

Я відкрив для себе таку Америку як читач, а не як турист. Для мене найкращою її авторкою залишається акторка і письменниця Фенні Флеґґ з її знаменитим (і, до речі, екранізованим) романом «Смажені зелені помідори в кафе „Зупинка“». Через роки після успіху цього роману Фенні створила навіть справжню сімейну сагу цієї двоповерхової, маленької, але все ж таки великої Америки – Америки простих добрих людей, які не поспішають у великі міста, життя яких повільно минає з першого візиту до церкви й останнього на міський цвинтар, де вони опиняються в оточенні родичів і знайомих. Людей, розгублених шквалом змін, що вриваються в їхнє життя зі швидкістю, якої вони не можуть осягнути і сприйняти. Ці люди не хочуть, щоби світ змінювався. Вони прагнуть комфортно і спокійно жити у тому світі, який є. З самої появи цієї нової цивілізації – Сполучених Штатів Америки – ані вони, ані їхні дідусі й бабусі, ані їхні прадіди і прабабці не прагнули нічого іншого, окрім спокійного й гідного життя. Той, хто прагнув іншого, просто зникав з мапи цієї двоповерхової Америки й опинявся на вулицях, забудованих хмарочосами. Й, до речі, хочу нагадати вам, що «довоєнні» українці у своїй більшості були налаштовані саме так, як мешканці двоповерхової Америки, і швидше зрозуміли б їхній вибір, ніж вибір прихильників Камали Гарріс.

Сила Дональда Трампа саме в тому, що він зміг – щиро чи ні, це вже інше питання – достукатися до цих людей і продемонструвати розуміння цієї розгубленості. Трамп, поза сумнівом, не один із них і ніколи не був одним із них. Але вони сприймають його як свого – і цього достатньо для перемоги. Саме тому Трамп з такою легкістю переміг і Гілларі Клінтон, і Камалу Гарріс – бо обидві ці жінки (кожна по-своєму, звичайно) були справжніми символами змін, які відбулися навіть не в американському суспільстві, а з американським суспільством в останні десятиріччя. І саме тому Дональд Трамп програв Джозефу Байдену – бо Байден усі десятиріччя своєї політичної карʼєри сприймався як один із них, нехай давно вже став своїм радше в американському політичному істеблішменті. І саме це й намагався донести Байден до своїх соратників по партії – що він і тільки він може перемогти Дональда Трампа. Тому що тими, що голосують за Трампа, може сприйматися як інший варіант «свого хлопця», здатного зрозуміти їхні турботи і страхи. Трампа і Байдена – при всій їхній несхожості – можна уявити за столиком кавʼярні «Зупинка». Принаймні завсідники цього кафе можуть собі їх там уявити і вирішити, за кого ж із цих дідуганів голосувати. А от Камала Гарріс, з їхньої точки зору, взагалі навряд чи завітає до цього кафе…

При цьому Америка майбутнього, звичайно ж, буде Америкою саме Камали Гарріс, а не Трампа чи навіть Байдена. За минуле можна проголосувати, але у нього просто немає можливості повернутися – українці тут багать чого могли б розповісти американцям. Але історична перемога Трампа – щире бажання мільйонів людей повернутися, а не просто повернути Трампа до Білого дому.

І, як це завжди буває з будь-якою спробою надати своїм мріям про минуле інституційного характеру, наслідки цього повернення будуть приголомшливими саме для цих простих добрих людей – тих, хто вірить у дива і в Дональда Трампа.

10.11.2024

Вчера в боях под Харьковом погиб Ильдар Дадин, человек невероятной и трагической судьбы. Его именем неофициально назвали статью в уголовном кодексе - ст. 212.1 УК РФ («Неоднократное нарушение установленного порядка организации либо проведения собрания, митинга, демонстрации, шествия или пикетирования») - Ильдар стал первым гражданским активистом, получившим тюремный срок за несогласованное с властями города Москвы участие в митингах и пикетах. В колонии подвергался жутким пыткам: его подвешивали за наручники, избивали ногами, окунали головой в унитаз, угрожали изнасилованием.

Дело Дадина получило большую огласку, после его жалобы в Конституционный суд РФ на неконституционность статьи 212.1 УК РФ Верховный Суд РФ пересмотрел приговор и Ильдар вышел на свободу, проведя более 2 лет в колонии, а до того под домашним арестом. После освобождения Дадин продолжал регулярно участвовать в пикетах и митингах.
В марте 2022 года Ильдар уехал из России в Польшу, где больше года оформлял документы, чтобы попасть в Украину. В июне 2023 года Дадин вступил в "Сибирский батальон" и с позывным «Ганди» стал воевать на стороне ВСУ. Далеко не все готовы одобрить подобное решение, но зная историю борьбы Ильдара, я не удивилась, когда прочла об этом.

Он говорил тогда в интервью:
- "Я против насилия. Но я должен противостоять преступлениям России... В идеале я бы хотел брать в плен, я всем говорю, но меня за это обычно не любят, но я бы хотел брать в плен, потому что в общем я против убийств".
Последняя запись в фейсбуке Ильдара - перепост видео, как украинцы сбрасывают дроном воду сдающемуся русскому солдату. Позывной "Ганди" был выбран не просто так.

Начальник штабу Російського добровольчого корпусу: Справжня російська опозиція воює за Україну

Інтерв'ю із Олександром (Фортуною):

https://glavcom.ua/longreads/nachal...SrJ1SyZjgWVCFZw

Чому російська влада називає війну в Україні СВО і ніколи не називає війною? Бо об'явлення саме війни викликало б забагато питань до кремля. І це б вдарило б по іміджу уряду

Російські добровольчі підрозділи не брали участь у операції в Курській області. Але час, коли вони зіграють свою роль, ще настане. Лави батальйонів з росіян постійно поповнюються новими добровольцями ще на стане.

У росії добровольчі підрозділи навпаки скорочуються за кількістю, при тому що й від початку добровольців було не багато. Одним з таких добровольчих підрозділів є неонацистське формування ДШРГ «Русич» під командуванням Олексія Мільчакова.

Слава полеглим українським героям!

У Фінляндії жив собака, який вмів пародіювати нацистського фюрера. Це настільки обурювало гітлерівських функціонерів, що вони розгорнули цілу кампанію проти власника нешанобливого пса та все ж далматинця не перемогли.

Згідно з новими матеріалами, виявленими в архівах МЗС Німеччини, фінський підприємець Тор Борг тримав фармацевтичне виробництво в місті Тампере на території дружньої нацистській Німеччині Фінляндії. Підставою для першого розслідування проти нього та його собаки стала звичайна анонімка.

У розпал Другої світової війни, незадовго до вторгнення німецьких військ до СРСР, Міністерство закордонних справ Німеччини відрядило спеціальний загін дипломатів до столиці Фінляндії, аби зібрати інформацію про собаку і його власника. Борга викликали для пояснень у німецьке посольство в Гельсінкі, де він визнав, що його дружина Джозефін, громадянка Німеччини, відома антинацистськими поглядами, кілька разів називала свого собаку Джекі - "Гітлером", а той у відповідь викидав лапу у нацистському вітанні. Проте, сказав Борг, було це давно й запевнив посланців, що вони ніколи не стали б ображати Німецьку імперію. Словам Борга, втім, не повірили, і його справа дійшла аж до Рейхсканцелярії, втім продовження там не отримала.

Цей кумедний епізод став надбанням преси після того, як вчені нещодавно виявили у політичному архіві Міністерства закордонних справ Німеччини приблизно 30 досьє з дипломатичними анонімками. Як свідчать документи у справі про фінського собаку, незважаючи на масштабне розслідування за участю декількох відомств, нацистам зрештою так і не вдалося зібрати доказів крамоли, і після кількох спроб справу було закрито. Свідки ж розповідали, що Джекі вмів не лише «кидати зіґи», але й дотепно пародіювати агресивні промови фюрера.

«Дивна історія»

Клаус Гілленбранд, експерт з нацистського періоду, називає цю історію «абсолютно дивною». Його, зокрема, дивує те, що за декілька місяців до нападу на Радянський Союз нацистська верхівка не мала нічого кращого, ніж перейматися поведінкою фінського собаки. Досі невідомо чи сам Гітлер, який тримав німецьку вівчарку на ймення Блонді, знав про існування Джекі.

Фінська столиця – Гельсінкі – одна з небагатьох, яка уникнула нацистської окупації. Відомо, що Тор Борг помер 1959 року у віці 60 років. Його дружина пережила його на 11 років. Що ж до Джекі, то він теж помер природною смертю. Компанія Борга, між тим, розрослася до одного з найбільших у Північній Європі фармацевтичних концернів – Tamro Group.

https://p.dw.com/p/zx9R

https://www.thetimes.com/article/th...won-nwrgbfq933l

Віталій Портников

Несподіваний вир емоцій, які викликав перший концерт 18-річної співачки з Дрогобича, знову засвідчив, як змінюється український культурний простір – і не в бік парадоксальності, а у бік нормальності, схожої з культурним простором будь-якої самодостатньої країни чи навіть будь-якого самодостатнього цивілізаційного світу. Звісно, багато хто може сказати, що мова йде про намагання якось врятуватися від емоційного шоку воєнних років і знайти такий порятунок у казці. Я й сам обмірковував тези цього тексту вранці після великого обстрілу Львова, коли залишив перелякане помешкання, щоб пройтися ще прохолодними сусідніми вулицями від однієї пожежі до іншої. Думки про концерт та утаємничену співачку і дійсно допомагали дистанціюватися від власних спогадів про чергові вибухи й нові трагедії. Але річ, як на мене, все ж таки не в тому. А в тому, що остаточний розрив із чужим культурним світом створює логічний попит на свій. У тому числі і на світ образів.

Я завжди переконую, що у мистецтві (будь-якому – від філософських промов Цицерона до скетчів містера Біна) є тільки два шляхи – шлях твору і шлях образу. Переконливим прикладом є заочна конкуренція двох великих акторок ХХ сторіччя, Грети Гарбо та Марлен Дітріх. Втім, це навіть важко назвати конкуренцією. Грета Гарбо – дійсно велика актриса, у цьому переконається кожний, хто подивиться хоча б одну стрічку з її участю. А от Марлен, цей «блакитний янгол» німецьких 20-х, явно поступається їй рівнем гри. Але хто у нас дивиться старі стрічки, окрім істориків кіномистецтва?
Гарбо була зосередженою на своїй грі – і пішла з мистецтва непереможною, але й призабутою. Дітріх наполегливо працювала не тільки над грою, але й над образом. Насамперед над образом. Екстравагантні для її часу витівки (жінці одягти брюки сто років тому – більше, ніж роздягтися на сцені сьогодні); естрадні виступи із культовими піснями; гучні романи, від «класичних» із знаменитостями минулого – Ремарком чи Жаном Габеном – до лесбійських немовби навіть із самою Едіт Піаф; політична активність впевненої антифашистки; поїздки на фронт і не просто заради виступів перед бійцями, але й для поцілунку із коханим просто на танку; незламність у старості… Про Дітріх можна розповідати й розповідати – і зауважте, ми поки що не згадали про кіно!

Переважна більшість людей не читає великих романів, не слухає старих пісень і тим більше не дивиться старих фільмів. Тому те, що залишається у памʼяті – це люди, їхні ідеї й образи, тінь їхніх успіхів і трагедій. І, звісно, для того, щоб образ приваблював й залишався у памʼяті, він має бути незвичним й неканонічним. Тому мене дивує дискусія навколо вокальних даних Клавдії Петрівни або ж Соломії Опришко. У тої ж Анни Нетребко, скажімо, неймовірний голос – але коли ти створила собі всесвітню репутацію путінської хвойди, не кожна сцена бажатиме запрошувати власницю цього неперевершеного сопрано. Чудовий голос – прекрасне і важливе доповнення до образу. Він нічим особливо не допоможе, якщо образу немає.

Тому ті, хто створив образ Клавдії Петрівни, саме ім’я якої викликає асоціації з Винниченком у «занадто» освіченої людини або ж асоціації з молодою, але впевненою у собі жінкою у того, хто далекий від класики, дійсно пішли правильним шляхом – шляхом таємниці, маскараду, чекання зустрічі із незнайомкою. І тепер питання навіть не у тому, як надалі складатиметься естрадна карʼєра юної співачки, а в тому, що такий образ у нас вже був. І ми можемо тепер розповідати, як нікому донедавна не відома таємнича співачка збирала величезні зали прихильників під час війни, як медіа і соціальні мережі кілька місяців поспіль намагалися розгадати її інкогніто, як студенти і викладачі Дрогобицького музичного коледжу зберігали таємницю своєї подруги – дивовижна, як на наші часи, солідарність і усвідомлення важливості міфу. Ми можемо тепер навіть уявити, як тендітна романтична дівчина у елегантному капелюсі зі світлин минулого заходить до цинамонових крамниць Дрогобича часів Бруно Шульца (до речі, чи багато людей читали Шульца? А образ є, фестиваль є, ми підсвідомо шукаємо аромат кориці на вулицях Дрогобича та її смак у тістечках і тортах його кавʼярень. І це ще раз нагадує, як нам важливо «демонументизувати» таких привабливих і незвичайних людей, як Франко). Отже, у нас є образи і асоціації цих непростих часів – у нас створені, наші. А це означає – будуть ще. І наші образні асоціації, а особливо образи і асоціації тих, хто буде тут жити після нас, – вони будуть українськими.

Найміцніше залізо, найкраща робота. Авторський альманах «Фільми з передової» поєднує репортажну зйомку з яскравими характерами захисників

Dmytro Desyateryk

The strongest iron, the best work. The author's almanac "Films from the Frontline" combines reportage shooting with the bright characters of the defenders

Короткометражна трилогія «Фільми з передової» є спільним проєктом Медіацентру ЗСУ та «Архіву війни».

«Архів війни», заснований у березні 2022-го спільною командою ГО «Докудейз» та Infoscope, є некомерційною партнерською платформою для зберігання цифрових даних, яка створює єдиний реєстр матеріалів, пов’язаних із повномасштабним російським вторгненням в Україну. Початковими цілями декларувалася документація воєнних злочинів проти України, захист від дезінформації, боротьба з російською пропагандою та збереження історії українського спротиву. Втім, ця ініціатива дуже швидко вийшла за означені межі й зараз «Архів війни», окрім усього іншого, працює фактично як продакшн-студія, а «Фільми з передової» є вже третім кінопроєктом платформи.

Альманах складають новели «Бадабум», «Плем’я Апача» та «Хочеш літати — копай». Автором фільмів є Сергій Лисенко. Він закінчив Київський університет театру кіно та ТБ у 2005 році. З 2014-го більшість його фільмів присвячена російсько-українській війні, Майдану, громадянському суспільству й захисту природи. У 2022 році Сергій мобілізувався до лав ЗСУ, працює в зоні бойових дій як військовий оператор. Власне, кожна з трьох короткометражок — це репортажна замальовка з «передка».

Так, «Бадабум» — справжній трилер про виконання складного завдання під час контрнаступу на Запоріжжі: супроводити машину розмінування якомога ближче до позицій противника, аби та могла зробити прохід у мінному полі.

Лисенко відстежує всі етапи операції: нарада на КСП з командиром 36 окремої бригади морської піхоти, Героєм України Віктором Сікозою, швидке планування з саперами, перебіжки й маневри під обстрілами та той самий «великий бадабум» усього лише за 100 (!) метрів від ворога.

"War Archive", founded in March 2022 by a joint team of NGO "Docudays" and Infoscope, is a non-commercial partner platform for storing digital data, which creates a single registry of materials related to the full-scale Russian invasion of Ukraine. The initial goals were the documentation of war crimes against Ukraine, protection against disinformation, the fight against Russian propaganda, and the preservation of the history of Ukrainian resistance. However, this initiative very quickly went beyond the specified limits and now "War Archive", among other things, actually works as a production studio, and "Films from the Front" is already the third film project of the platform.

The almanac consists of the short stories "Badabum", "Apache Tribe" and "If you want to fly - dig". The author of the films is Serhiy Lysenko. He graduated from Kyiv University of Cinema and TV Theater in 2005. Since 2014, most of his films have been devoted to the Russian-Ukrainian war, the Maidan, civil society and nature protection. In 2022, Serhii was mobilized to the ranks of the Armed Forces of Ukraine, works in the combat zone as a military operator. Actually, each of the three short films is a report sketch from the front.

Yes, "Badaboom" is a real thriller about the execution of a difficult task during the counteroffensive in Zaporozhye: to accompany the demining machine as close as possible to the enemy's positions so that it could make a passage through the minefield.

Lysenko monitors all stages of the operation: a meeting at the KSP with the commander of the 36th separate marine infantry brigade, Hero of Ukraine Viktor Sikoza, quick planning with sappers, runs and maneuvers under fire and the same "big badaboom" just 100 (!) meters from the enemy.

У виданні The Economist професор Пекінського університету, директор Центру досліджень Росії та Центральної Азії при Фуданьському університеті Фен Юйцзюнь пояснює зрозуміло, по пунктам, чому поразка росії у війні з Україною неминуча.


Особливо мені сподобалося про вражаючу волю до опору і національну єдність українців. А ще про хуйовість розвідувальних даних у орків в порівнянні з тими ж українцями. Колишні радянські республіки дистанцюються як можуть, каганат лукашенко не рахується. Якщо міць рашки є лише ілюзією в головах хатніх пророків і наслідки руйнування індустріалізації у 90-х вона розгрібає досі, то як же це ботоксне хуйло збирається хапати всіх хто відчайдушно відсторонюється і одночасно допомагає Україні? Це лише свідчить про неадекват. Адже головною задачею для супер армії, яка чекає на підкріплення у 300 000 є на 9-те травня захопити Часів яр. Ракетними обстрілами вони кошмарять, бо бісяться, що палата представників конгресу США щось не дуже підіграє мацкві, і навіть карний злочинець Трамп не підіграє. Але ж хатні пророки роблять вигляд ніби хуй на обличчі у всей решти світу, а не на їх рилах. Що ж. Ухвалять допомогу завтра чи ні, а англомовні видання пишуть, що поразка росії неминуча!


In The Economist, Professor of Peking University, director of the Center for Russian and Central Asian Studies at Fudan University, Feng Yujun explains clearly, point by point, why the defeat of Russia in war with Ukraine is inevitable.


I especially liked about the impressive will to resist and the national unity of Ukrainians. And also about the wickedness of the оrks intelligence data in comparison with the same Ukrainians. If the power of rashka is only an illusion in the heads of domestic prophets and the consequences of the destruction of industrialization in the 90s it is still raking, then how is this botox scumbag going to grab everyone who is desperately aloof and at the same time helping Ukraine? This only shows that it is inadequate. After all, the main task for the super army, which is waiting for 300,000 reinforcements, is to capture Chasiv Yar on May 9. They have nightmares about missile attacks, because they are afraid that the House of Representatives of the US Congress will not play along with them, and even the criminal Trump will not play along. But domestic prophets pretend to be a dick on the face of the rest of the world, not on their snouts. Well Whether aid will be approved tomorrow or not, English-language publications write that the defeat of Russia is inevitable!