Хай життя небагате на різні події, але є щось особливе в тому щоб знайти собі перукарку в центрі Києва. Без цього б мені не прийшло у голову заходити в курдонери і дивитися на Велику Васильківську ніби із затишного куточка. Але варто зробити кілька кроків і ти поринаєш в людську течію, підсвіченою ранковим сонцем.

А потім, вже після салону, йти пити каву в мою улюблену "Арома-каву". Там дещо змінилося. На приклад, донести переповнену чашку капучіно, декоровану серцевидною пінкою, настільки ж легко як йти з шестом по канату. Або мені так здається. Адже я ніколи не виступала у цирку. Тільки дивилася як глядач. До того ж, ще й треба захопити трубочку з кремом. Я побачила нові десерти, треба пробувати.
На туалеті зачимось зробили кодовий замок, написавши код на папірці, приколотому до двірного косяку. Але зайти в середину було не просто, бо звідти не міг вийти відвідувач, який сидів там певний час. Це була дівчина, їй на допомогу прийшов її хлопець. Вони разом обговорювали різні комбінації кодів, але нічого не допомагало. Діодик засвічувався зеленим, але двер не відкривалася. За стійкою стояв дуже зайнятий персонал. Нічого не залишилося як піти в Олімпійський. А там Брокард і різнокольорові китайські рибки у басейні.

Сподобалася школа з поглибленим вивченням іноземних мов. Як би не перукарня в центрі, я б не звернула на неї увагу. Вона в затишній глибині, в кількох кроках від магістральної смуги. В моєму смаку.

Пізніше ми відкрили для себе нове вино Alexandre. А потім як гром серед безхмарного неба - Портнова шльопнули!

Колись, гуляючи в лісі, треба було встигати вчасно увертатися від стрімких, тренованих людей на спортивних біциклах, а тепер дійти до початку ліса означає розпочати і шлях додому. Розвернувшись на 180 градусів. І не факт що тебе не наздожене якійсь маламут або хаскі, не лизне тебе в руку :-)

Парк Шевченко набуває пику своєї краси, на мою думку, у травні. Коли все квітне. І регулярна частина парку і звивисті алеї мають, в цю пору, свою окрему чарівність. Але саме красу алеї, яка йде вздовж Терещенківської, на яку я заходжу рідко, бо мені, як правило, здається що і так занадто очевидно те що там у травні побачиш, я відчула, у процесі ходи по парку, немов у перше :-) Просто йдеш, розкривається перспектива і раптом відбувається той приступ естетичного кайфу, який надає основний сенс численним прогулянкам в центрі Києва. Передати на фото не вийшло, але хоча б просто зробити селфі вже означає згадку про це диво через певний час

Прибутковий будинок Сніжка-Хлєбнікової

На Площі Українських героїв у Києві вже понад сто років стоїть цей красень. Будинок для родини цегляних королів Києва створив архітектор Михайло Артинов.

Вражає кількість деталей, візерунків та архітектурних форм. Найбільше впадає в око – витончена кутова башта. До речі, це вже в наш час наново створена разом з мансардним поверхом, бо під час Другої Світової війни будівля сильно постраждала. А потім її відновили без башти. І тільки у 2000-х рр. після реконструкції будівлю знову прикрасила башта, хоч і у спрощеній формі.

Що за стиль? Так званий псевдоруський. Течія в історизмі, де поєднали елементи давньоруської архітектури, російської допетровської та візантійської (ось такий вінегрет)

У Михайла Артинова є ще один проєкт в такому стилі – Лук'янівський народний будинок на вулиці Дегтярівській. Так-так, та рожево-біла будівля біля Метро Лук'янівська

Щоб побачити Дніпро достатньо зробити кілька кроків. В тій чи іншій ділянці. Особливо тішить вид з вікна, коли ледве починається схід. Але я люблю Київ, в тому числі, і за звичайний благоустрій прибудинкових територій. Мене, звісно, пригнічує стан війни в країні, але я не відчуваю гострий брак подорожей, як це було коли я ще жила в Дніпрі. Київ є таким живильним джерелом, що його одного вистачає дуже надовго. Може бути брак поїздок у центр Києва, але тут просто, береш і їдеш

в тій частині Антоновича, де бульвар

На яскравому пасмурному світлі

Окуляри в спортивному стилі :-)

у спортивному стилі :-)

Барви

.

в сонячну погоду :-)

Фіолетовий макіяж

Коли роблю лінійні іконки і потім розфарбування, з одного боку виходить скоротити робочий процес майже вдвічі. З іншого боку, кульгає тайм-менеджмент. Вже три дні поспіль працюю не більше ніж півдня. Але, при цьому, якось так виходить, що переношу роботу на вихідний. Мені колись мій екс Д. казав, що повинно бути обов'язково хоча б два повних вихідних без розриву між ними. Чи то я так піддаюся впливу, тих кого вважаю авторитетом, чи то так і є. Побачимо. В мого нинішнього чоловіка буде графік три через три. Робочий день 12 годин. Чи буде він достатньо відпочивати?

Почала відновлювати навички фотографування на фотику-фуджику. Розбиралася з налаштуваннями. Згадую що і як. Виставила світлочутливість максимальну, а фотки вийшли зернисті, теж максимально. Просто жах! Не відретушувати їх ніяк, тільки тонова і кольорова корекція. Поки що більш звично і ефективно фотографувати на смартфон. Навіть лук у ванній кімнаті і то розповість більше про об'єкт зйомки ніж фуджик. Це розповідь викривленого дзеркала, звісно, але детальна :-)

А ще я хотіла побачити на знимках як сполучається китайський светр з косами зі спортивними штанами pretty little things

Десятинний провулок

Я мріяла про сумочку Presentville. Я хотіла, щоб принт був обов'язково із персонажем. Хоча в них багато прекрасних принтів з квітами і орнаментами. Моя мрія виглядала як кіт, сова або лисиця :-) І мій коханий чоловік замовив для мене шопер з принтом моєї мрії. Сумку виготовили на замовлення! І хоча я щось таке відчувала у повітрі, сюрприз вийшов дуже приємний :-) І кросівки NB стали знов актуальні. Пастельні відтінки з рожево-персиковим, але без циганського шику. А інтер'єри київських ресторанів так і взагалі максимально далекі від цього...

Образ з мереживом власного виготовлення. Буває, давно є дещо красиве, а як і з чим носити не завжди зрозуміло

На мобільних фотках є проблемою показати, що в моєї зачісці передбачена об'ємна маківка. Потрібні нові ракурси :-)

На тому тижні ми зустрілися з братами. Віталіку З. мене представляти не було потрібно, а ось Олега З. я бачила у перше, наживо! Мені колись одна людина, на першому побаченні, рекомендовала сама себе як "капітан комфорта" :-) Так ось, просто в деяких людей є така здібність, навіть якщо вони виглядають просто, скромно, тому що їм нема для чого бути павичем :-) Побачення з ними чи просто затишна сімейна зустріч, а вони вміють бути комфортними у спілкуванні. Я думаю, Олег взагалі такий і це є частиною його успіху. Медичне обладнання давно вже та ніша, в який він знайшов себе і Богдан Тимофійович допоміг йому тільки на старті. Балакали про все на світі. Пили вино, їли грузинські національні страви, хоча на десерт був торт, просто подарунок ресторану для добрих гостей :-)

Віталік розповів, що після нас в нього жили біженці, по 10 -15 чоловік. Бульдожки вже немає, а крім кішочки Бусі є ще одна з Великої Британії, біла красуня, тієї ж породи, тимчасово, скоро поїде назад до Батьківщини :-)
Пили за зустріч, за мою красу, за здоров'я дяді Богдана, який передав нам подарунок :-) Олег більш подібний на Богдана Тимофійовича. Навіть дуже! Віталік нас фотографував, я - всіх братів разом. Потім показували фото Андрію З, брату, і йому теж було радісно бачити всіх, хоча б тільки на фото! :-)

Ресторан сподобався, хочемо прийти туди, коли буде привід відмітити щось приємне, з робочого процесу нової перспективної роботи. Теж з напрямку медичного обладнання

З періоду, коли я жила у Франківську, на початку війни, залишилося лише три фото. Брунчик, якому постілили у Сережиної мами, фрагмент кухні-столової у Віталіка, який було знято з вітальні, де ми дивилися телевизор і пили вино, і якась просто незнайома рослина, яка мені дуже сподобалася. Щодо рослини я так і не з'ясувала що це, але, мабуть, наша із Сережею мрія про бонсай, чимось подібна, в загальних рисах, образ, який відгукується у душі так, як має відгукуватися все що миле і няшне :-)