:-)

Коли я в останнє дзвонила мамі, вона казала, що моя сестра, під час кожного повідомлення про атаки росіян на Дніпро, ходить з трьома дітьми в укриття. Як би не клята війна, все б було нормально. А так, навіть коли її чоловік на роботі, вони спускаються в бомбосховище.

Йобані кацапи знущаються з моєї любої, багатодітної мами... Але ніхто не бажає капітуляції. Ці обстріли цивільних робляться путіним і гоп-товариством для того, щоб люди зламалися і захотіли як завгодно, але миру. Але ж ніхто не хоче жити під одним дахом із чудовиськом лише тому що чудовисько прагне вдертися до нього до дому, четвертий рік поспіль, і тому не нехтує ніякою підлістю. Як, на приклад, обстріл мирних українців. Навпаки кацапів ненавидять ще більше. Опір буде до останнього.

З позитивного, виявляється, Левчик, дуже прив'язаний до своєї виховательки з дітсадочку. А моя мама, має з нею спільні справи, розводить квіти, обмінюється розсадою. Тож є привід завітати до неї і взяти із собою, тепер вже середнього, онука. І тут просто радість спілкування. Льовка хоче завжди бути першим, в усьому, в класі. Якось він забув дома зошит, по одному з предметів. Отримав зауваження. Тепер носить із собою всі підручники і зошити. Він не терпить промахів, невдач.

Про молодшого, поки що, відомо мало. Віддавати моїй мамі його почнуть лише після першого щеплення. А поки що я бачила лише носик який ледве видно у візочку, на фото. Але раз все добре, то і чудово! Це головне. Подробиць немає, але хоч так :-)

Прес-секретар песков стверджує, що росіяни б'ють лише по військовим об'єктам, що є абсолютною нахабною брехнею. Росіяни вже три роки б'ють постійно по мирним мешканцям і енергооб'єктам, які не мають жодного відношення до війська. Тільки щоб насрати саме мирним людям. Через що ми неодноразово переживали відключення світла, води. А мої родичі у Дніпрі залишалися навіть без опалення. Недавно, під завалами, загинули звичайні, мирні люди у Кривому розі, постійно гинуть мирні люди у прикордонних містах. Столиця України регулярно потерпає від уламків збитих безпілотників. Безпілотники намагаються літати по всіх районах Києва кожну ніч, але їх постійно збивають.

Те що вчора обстріляли мацкву, так просто офігівшій, нахабній тварюці дали решти. Коли зимою на Печерську загинув доктор біологічних наук, разом із дружиною, це нікого, з мацкви, не засмутило, за дуже рідким винятком.

Якщо народ-пінокіо влаштовує що моя мама, у 69 років, бігає кожну ніч в укриття, то нехай народ-гопнік теж бігає. Для них нормальним виправданням того, що нас примушують робити те що ми не хочемо, є те що якісь там орки працюють по 60 годин на тиждень. Це ж знов як у Подерв'янського: "Устала она! А я не устала, сука голая?"

Мій косметолог, Катя, недавно була в Харкові, отримувала диплом, святкувала випускний. Але, коли вона побачила колишню вулицю Пушкинську, де прекрасні будинки стоять зі слідами влучання російських ракет, через один, то серце стискалося від жалю! І в мене серце стискалося від її розповіді... А від того, що наши дрони атакували москву - ні.

Щоб це припинилося в осяжному майбутньому і припинили гинути українці і російські ракети припинили руйнувати будинки мирних людей, взагалі наша нещасна країна почала відновлюватися, треба давати пізди нахабній тварюці. Тому що так звана росія припинить лізти лише в одному випадку, якщо її добряче нахилити і відпіздити. А хто в ній по якої кількості годин буде, при цьому, працювати, це були і будуть проблеми виключно так званої росії

Мама прислала мені фото, де ми позуємо разом з нею. Мама одягала мене в блакитне і синє і називала "Мальвиною"

Якщо б у часи молодості моєї мами був би інтернет, то я навіть уявити не можу, що вона б викладала свої портрети в прихованих дописах...

Конструкції з Lego, які Рома К. вигадав сам

На тому тижні ми зустрілися з братами. Віталіку З. мене представляти не було потрібно, а ось Олега З. я бачила у перше, наживо! Мені колись одна людина, на першому побаченні, рекомендовала сама себе як "капітан комфорта" :-) Так ось, просто в деяких людей є така здібність, навіть якщо вони виглядають просто, скромно, тому що їм нема для чого бути павичем :-) Побачення з ними чи просто затишна сімейна зустріч, а вони вміють бути комфортними у спілкуванні. Я думаю, Олег взагалі такий і це є частиною його успіху. Медичне обладнання давно вже та ніша, в який він знайшов себе і Богдан Тимофійович допоміг йому тільки на старті. Балакали про все на світі. Пили вино, їли грузинські національні страви, хоча на десерт був торт, просто подарунок ресторану для добрих гостей :-)

Віталік розповів, що після нас в нього жили біженці, по 10 -15 чоловік. Бульдожки вже немає, а крім кішочки Бусі є ще одна з Великої Британії, біла красуня, тієї ж породи, тимчасово, скоро поїде назад до Батьківщини :-)
Пили за зустріч, за мою красу, за здоров'я дяді Богдана, який передав нам подарунок :-) Олег більш подібний на Богдана Тимофійовича. Навіть дуже! Віталік нас фотографував, я - всіх братів разом. Потім показували фото Андрію З, брату, і йому теж було радісно бачити всіх, хоча б тільки на фото! :-)

Ресторан сподобався, хочемо прийти туди, коли буде привід відмітити щось приємне, з робочого процесу нової перспективної роботи. Теж з напрямку медичного обладнання

З періоду, коли я жила у Франківську, на початку війни, залишилося лише три фото. Брунчик, якому постілили у Сережиної мами, фрагмент кухні-столової у Віталіка, який було знято з вітальні, де ми дивилися телевизор і пили вино, і якась просто незнайома рослина, яка мені дуже сподобалася. Щодо рослини я так і не з'ясувала що це, але, мабуть, наша із Сережею мрія про бонсай, чимось подібна, в загальних рисах, образ, який відгукується у душі так, як має відгукуватися все що миле і няшне :-)

по схемам :-)

24 січня я стала тьотею третього племінника, Марко. Сестру сьогодні виписують. Її чоловік повернувся з пологового будиночку до дому ще в неділю, адже все добре і треба вже бути з Ромою і Льовкою не тільки моїм батькам. Підробиць, поки що нема. Сестра лише писала, що знайомиться з Марко, але й втомлена дуже, приходить до тями. Я ще не познайомилася з Марко, лише уявляю собі абстрактне янголятко, узагальнений образ з листівок. Приємно що на одного родича більше і, при цьому, він ще чистий білий лист :-)

Сестра моя розумничка, навіть з двома дітьми, і з третьою дитиною під серцем, навчилася заробляти гроши, сидячи вдома. Спочатку вона хотіла, як я, малювати для мікростоків, але коли я зрозуміла що вона не бачить різниці між тим що вона робить і тим що я їй навожу у якості прикладів, флет-ілюстрації, то порадила їй, якщо нема пару років часу на вивчення композиції і кольорознавства, на елементарні тренування, то краще згадати що вона бухгалтер і має освіту економіста, пробувати найти собі роботу видаленого типу в цієї галузі. І вона, попри те, що не дуже вірила, що в неї вийде, взялася за один проект. І втягнулася. Тайм-менеджмент раптом почав виходити, і сім'я в порядку і ти вже не та жіночка, яка всім намагалася довести, що стала краще всіх лише тому що ти мама. А людина яка може себе реалізовувати так як вона хоче і тому вже нікому нічого доводити не потрібно! :-) Ну і мати власні гроши це просто приємно

Коли я дзвонила мамі і вона повідомляла мені радісну новину, то Льовка кричав у трубку, що в нього братик. І вони з Ромкою тоді, на радощах, стрибали по хаті і щось ще радісно вигукували! :-) Їм вже пояснили, що вони мають дбати про братика і любити його :-)

Андрій С. давно не дзвонив моєму чоловікові і я вже почала думати, що це через певну незручність, причина якої є те, що з роботою для Сережи нічого не виходить. Але він раптом подзвонив у суботу і сказав, що його знайомі зібралися, крім того, що вони пропонували для Сергія раніше, ще й купити йому транспорт для поїздок по місту і для відряджень. І думають скільки грошей запропонувати зверху того, що обговорювалося раніше. Андрій С. запросив до себе Сережу, але в кінці розмови запитав, чи він прийде зі мною. Я погодилася і ми поїхали у двох.

Андрій повертався з золотого весілля батьків, а ми чекали на поверсі. До нас вже вийшов Ілля і ми з ним поговорили. Ілля дуже зайнятий шкільними завданнями. Подальший напрямок навчання він охарактеризував як гуманітарний. На прощання поцілував мене, у перше. Собаченька Прим спав і не знав що я дуже близько від нього.

Прийшов Андрій, ми пішли до нього пити віски. Таке враження, що у плані танців і бухла, ми відірвалися за всі новорічні свята. Чим більше ми пили, тим більше він залицявся до мене. Сережа не хотів танцювати. Але я з Андрієм рухалася дуже весело. Особисто я пам'ятаю усе доволі добре. Хоча як ходили ще за однією пляшкою віски пам'ятаю смутно. Андрій все хотів обійняти, прилинути. Навіть намагався поцілувати. Але я відсторонювалася, не давалася, явно не збиралася бути легкою здобиччю. Потім вже за барною стійкою він почав, при Сережи, пропонувати мені стати його жінкою, казав що краще за мене не буває. А я казала: "Ну як же? Повний Київ прекрасних жінок!" А він все одно не давав мені спокій. Я пила менше за всіх. Вони мало що пам'ятають з закінчення вечірки, а я навпаки. Сережа реагував на витівки Андрія, на цей раз, вже спокійно. Адже мій чоловік вже був впевнений на сто відсотків що я йому не зраджу. А я була впевнена в цьому тим більш. Андрій не приховує, що він мене хоче, а ми із Сережкою сміємося з нього.

Веселий настрій у всій компанії! Під кінець, Андрій почав, танцюючи, роздягатися. Витягнув ремінь зі штанів і, махаючи ним, кричав, що він садомазо. Але я вже знала, що в нього немає саме тих садистських фантазій, як у фашистської мразоти. Він не мріяв про згвалтування, або про те як відрізає комусь голову. Я сміялася, падала на крісло-мішок, Андрій сміявся. Карликовий пінчер Рон раптом став моїм другом і не намагався мені відкусити частину тіла. Коли я пробувала з моєї сумочки щось дістати, він підсовуав голову мені в руки і в руці, замість гаманця, опинялася голова Рона. Смутно пам'ятаю как ми пішли спати в один кінець квартири, а Андрій в інший.

На ранок було доволі сильне похмілля, але ми вижили

Ми із Сережею не плануємо заводити дітей. Йому вже достатньо тих що є, а мені достатньо моїх племінників, враховуючи, що невдовзі +1. Але, час від часу, ми мріємо про собачку. Я окремо мрію про кота, а разом ми уявляємо как заведемо собачку, коли переїдемо у Франківськ. Спочатку Сережа пропонував вівчарку і бультер'єра, а потім, зрозумівши, що я бачу в нашій оселі лише маленьке і миле, раптом знайшов оптимальний варіант - малтіпу. Вони надзвичайно розумні і милі одночасно. Про мальтіпу вже знято безліч відео і ми їх із задоволенням дивимося! І те що в нас є зараз в інтернет-майданчиках по доступній ціні теж. Сережина мама теж мріє про собаку, якщо в нас вийде жити з нею у трьох. Онуків і правнуків у неї вже достатньо. До того ж собака це класно! Хоча я, звичайно, не буду проти, якщо всі почнуть раптом хотіти котика :-)



Гровер Вашингтон Молодший (англ. Grover Washington, Jr., 12 грудня 1943 — 17 грудня 1999)[6] — американський джаз-фанк/соул-джаз саксофоніст. Народився у місті Баффало, штат Нью-Йорк, 12 грудня 1943 р. Його мати була півчою у церковному хорі, а його батько колекціонував старі грамофонні записи, та також був саксофоністом. Таким чином, музика оточувала Гровера всюди із самого дитинства. Він зростав, слухаючи видатних джазменів та великі джазові гурти, а саме Бенні Гудмена, Флетчер Хендерсона (анг.Fletcher Henderson[en]), тощо. Коли Гроверу Молодшому було 8 років, його батько, Гровер Старший, подарував йому саксофон. Він навчався грати та крадькома ходив у клуби, щоб послухати видатних блюзових музикантів Баффало.

Сьогодні подзвонив дядя Богдан і привітав з днем янгола Юлії. Я не в курсі в які дні в кого день янгола, а Богдан Тимофійович у курсі. Він побажав мені щоб моя краса ніколи не в'яла, а я привітала його з тим що він став набагато краще себе почувати з тих пір як ми його відвідували у кліниці "Лісод".

Колись, коли він ще служив в армії, за радянські часи, то жив він тоді в частині у володимирський області. Так він, коли це згадував, то казав, що місцеві дівчата щоб просто погуляти підходили, а так щоб одружитися, так то вже ні :-) А дядя Богдан був тоді не просто красивий, як зараз, а дуже і дуже красивий. Як і тьотя Люда, яку він зустрів пізніше, у Києві, виявилося, що вона теж з Франківська

Учора моєму улюбленому крихітці виповнилося 11 рочків. Крихітка дещо побільшав з тих пір як ми грали у слоника і леопарда. Слоник був дуже здивований коли леопард знайшов його, ще такого маленького, за двір'ю спальні. Потім ми ще багато в що з ним грали. А тепер він складає BMW з конструктора, який я йому прислала. З "Лего" можна було вигадувати конструкцію авто самому, а тут по схемам. Взагалі дуже любить малювати авто. Ми поспілкувалися вчора з ним по відеозв'зку. Я побажала всякого різного доброго, але, зокрема, щоб його любов до авто стала професією і малювання привело, згодом, до дизайну. Я сказала, що вірю в нього! Я не стала згадувати підарасів, яки псують його дитинство, але я вірю що в нього все буде добре попри обстріли кацапів.

Потім Рома прислав мені машину, яка в них тепер замість чорного нісану, і я повірила в нього ще більше! А ще я недавно згадала гурт "Парно Гражт" Вирішила подивитися, що в них новенького прикольного. І знайшла :-)

Якось я розповіла Сережи про людей, яким було важко визначиться на око з моєю національністю. Що вони казали: "І не росіянка і не українка, можливо, єврейка, можливо, француженка" Так, іноземці таке казали. А Сережа був здивований: "Та ти ж типова українка! Що тут думати! " :-) Мабуть, для Західної України і типова.

А ще, у Оушн плазі така ялинка, що вах! Ніби вистрибує з бризків шампанського. А ще риба-валіза мене впізнала і підплила до стінки акваріуму, там, де я стояла. Я кажу: "Валіза, привіт!" А вона лише ротиком совує, очки пуче :-))) Акула спала на дні акваріуму. Сподіваюся, вона жива! Взагалі, акваріум належить ресторану "Марлін", який названий на честь риб, ряду окунеподібних. А ще я хоч попила шампанського. У ресторані "Рукола". Брускет поїла.
А ще бріош із яблуком у "Ашані". Сережи не можна тортиків і тістечок, можна шарлотку, пиріги, бріоші. Також гарним надбанням є кольорові туші для вій у "Просторі" і ще одна пара сережок з "А-шоп". Ніби прикрас вистачає, а, все одно, не втрималася... Видно спрацював грамотний маркетинг.

Поки у мене була новорічна відпустка, сексу з коханим було стільки, що відчула, що більш не можу.
Сережина мама дзвонила, казала, щоб пили святу воду, що вона нам вислала. Учора попили. Гірше не стало

В грудні стала помічати що худну до самих менших об'ємів, які в мене були колись. І це дуже подобається моєму чоловікові. Я сама сподіваюся, що менше ніж обхвату стегон 89 см вже не буде. Але, попри різики різдвяних і новорічних свят, ця позначка такою і залишилася. Хоча світлі джинси палаццо розміру L, я викинула ще в позаминулому році, такого результату, як зараз, не очікувала точно.

Але ж, що я роблю. По-перше після шостої години вечора не їм м'яса. А останній прийом їжі не менше ніж за дві години до сну. Чим пізніше, тим легше перекус. Чим більше інтервали між десертами тим краще. Бувають дні, коли замість гарніру салат або просто житний хліб. А ще нам подарували соковичавилку для цитрусів і ми замість магазинних соків робимо фреш.

Щодо рухів, я якось помітила, що особисто мені бракує динаміки, якщо займаєшся лише йогою. Метеозалежність, знижений тиск не дають насолоджуватися повною мірою хатха йогою, особливо, в сучасних погодних умовах. А оскільки з жіночих журналів я читаю саме Elle, то підходячий комплекс вправ я знайшла саме там.

Три види приседів, два вида махів, планка, скалолаз (із вихідним положенням планки). Два види скрутки і динамічний напівмісточок для сідничок. Один з різновидів приседів передбачає стрибок з присідаючого вихідного положення. І хоча біг по сходах я роблю зараз лише один раз на тиждень, не полишаю, звісно, це потрібно. А ще чим частіше стаєш на місточок і робиш розтяжки тим краще самопочуття. Головне щоб все було по силам і по кайфу :-)

За соковичавилку дякували моїм батькам. А вони нам за термос

Весь цей рік я переводила гроші дитині, яку я майже не бачила, і мені особисто ніхто не дякував. Але все одно, відмовляти дитині, яка пережила емоційну травму через розлучення батьків, я не можу. Тож переводила і переводила, поки не закінчився рік, не сподіваючись що мені за це щось буде.

Традиційно Сережа відвідує Іллюшу щоб привітати його з Новим роком і дарує йому солодощі. І в цей раз Ілля згадав про мене. Він просив тата щоб він цінував те що я все роблю для нього, дбаю про тата. А ще просив його купити мені котика, адже віддати Прима мені він ніяк не може.

Коли Сережа мені це розповів, я згадала казку, де радять робити добро і кидати в воду :-)

А про домашніх улюбленців в мене збережений уривок із роману Володимира Винниченка:

Байда — круглоголове, товстолапе, з вилискуватою шкурою й сонно-добрими очима створіннячко. У його «оксамитні», як каже Стьопа, вуха, біла зірочка на пукатім лобі, й вираз поважности та лагідности у славній мордочці. Мурза приятелює з ним, але через те, що Байда раз-у-раз спить і не вміє чемно поводитись у покоях, то вони бачаться тільки на кухні за їжею.

— Подивіться, який чудесний! — підносить мені Шапочка під самий ніс Байду. — Страшенно хочеться кусати його. Він такий м'ягкий, теплий. Ух, ти,ти!

Байда, коли його кусають, цілують і щипають, тільки заплющує очі з філософічно-добрим виглядом. А коли пускають додолу, він сідає на задні лапи й по черзі дивиться на всіх

Російські фашисти традиційно хочуть нас лишити без світла на Різдво і тому луплять по нас, в одне з найбільших християнських свят, ракетами. Стараються влучити не тільки в електромережі, але й в інженерні комунікації інших видів, вода газ. Для пересічних росіян це нас, неслухняних дітей, так справедливий татко наказує. А для нас вони, м'яко кажучи, нелюді. Все як завжди.

Проте головна частина нашого Різдва вже позаду. Це Святвечір. Він був учора. Сережина мама, на цей раз, прислала нам всі 12 страв і нам готувати нічого не прийшлося. Ми були лише у двох, тому ми все по-трошку розклали по маленьких блюдечках. По два підсмажених вареничка, двох видів, по дві ложки карпатських грибів, тушених в сметані, звісно кутя, яку може приготувати лише сережина мама, копчене сало, салат з буряка, квашена капуста, неймовірний, танущий у роті, печінковий торт, пиріг шарлотка, банани, сирничок з родзинками, дольки мандаринок, шоколадні цукерки.

Валентина Григорівна дуже просила, перед вечерею, подякувати богу за все, якщо ми не молимося. Я сказала, так, добре і подякувала їй. А потім Сережа перед святою вечерею помолився, а я просто подякувала всесвіту за все. Адже ЗСУ і наши західні партнери є частиною всесвіту. Завдяки їм ми ще живі і можемо відчувати чарівні смаки святої вечері

Раптом чоловіку сестри захотілося придбати туристичний намет. І не де небудь, а на Антоновича, в "Горганах". Я колись дивилася їх фільм про екстремальний гірськолижний спорт, а після цього, хоч і не так екстремально, але каталася на лижах. Адже "Горгани" це круто.

Замовити онлайн цей намет чомусь було неможливо. От ми з Сергієм зібралися і поїхали забирати заброньований товар на початок Антоновича. Потім відправили з найближчого відділення НП сестрі і пішли гуляти. І якось, абсолютно випадково, згадавши про чорну п'ятницю, купили блендер. І вже зробили разом чизкейк, соус баже і печінковий паштет. Ще трохи і зроблю ще крем-суп з печериць. І вже шукаю ідеї для смузі.

І хоча я не виконала побажання сестри, розкласти намет серед магазина туристичних принад, я виконала власні бажання, в тому числі, допомогти сестричці по мірі моїх сил :-) А ще мої наймолодші, поки що, родичи будуть від цього намета в захваті, будуть мріяти про походи і інколи уявляти собі що вони у казці. Із різнобарвною магією і драконами

.

Інколи ми спеціально робимо фото нас, щоб вислати батькам, як емоційне підкриплення до ознак того що ми жіві, і що теж важливо для батьків, здорові. Голос по телефону, або букви у вайбері, звичайно, добре, але додати ще трохи відносної візуалізації теж добре. Або якісь там випадкові селфі з новим мейкапом. І батькам приємно і собі самим на згадку :-)

Твій власний блог це ж собі самому, в першу чергу. І в 48 років вже навіть не усвідомлення що ти не долар, а лише натяк на це випадковими рухами, підкриплений набором того що і так зрозуміло за замовчуванням