Коли я в останнє дзвонила мамі, вона казала, що моя сестра, під час кожного повідомлення про атаки росіян на Дніпро, ходить з трьома дітьми в укриття. Як би не клята війна, все б було нормально. А так, навіть коли її чоловік на роботі, вони спускаються в бомбосховище.

Йобані кацапи знущаються з моєї любої, багатодітної мами... Але ніхто не бажає капітуляції. Ці обстріли цивільних робляться путіним і гоп-товариством для того, щоб люди зламалися і захотіли як завгодно, але миру. Але ж ніхто не хоче жити під одним дахом із чудовиськом лише тому що чудовисько прагне вдертися до нього до дому, четвертий рік поспіль, і тому не нехтує ніякою підлістю. Як, на приклад, обстріл мирних українців. Навпаки кацапів ненавидять ще більше. Опір буде до останнього.

З позитивного, виявляється, Левчик, дуже прив'язаний до своєї виховательки з дітсадочку. А моя мама, має з нею спільні справи, розводить квіти, обмінюється розсадою. Тож є привід завітати до неї і взяти із собою, тепер вже середнього, онука. І тут просто радість спілкування. Льовка хоче завжди бути першим, в усьому, в класі. Якось він забув дома зошит, по одному з предметів. Отримав зауваження. Тепер носить із собою всі підручники і зошити. Він не терпить промахів, невдач.

Про молодшого, поки що, відомо мало. Віддавати моїй мамі його почнуть лише після першого щеплення. А поки що я бачила лише носик який ледве видно у візочку, на фото. Але раз все добре, то і чудово! Це головне. Подробиць немає, але хоч так :-)