У перший день весни я взяла вихідний, після праці більше 7-ми днів поспіль. І поїхала у самісенький центр, в серце нашої столиці. Взагалі центр у Києві поняття розтяжне, бо це по кілька станцій метро на синій, червонії і зеленій гілках. Але ж серцем я б назвала саме квартали, які навколо станції "Майдан Незалежності" і "Площа героїв України". Але я вийшла на Олімпійський, щоб піти на Жилянську і через Володимирську дістатися Михайлівський, де мені було необхідно відвідати магазин пряжі для подальшої доробки мережива початого колись дуже давно. По листику чи двом на вихідні і топ-корсет, до літа, набуде завершеної форми. Тож в мене ще й був привід, проти якого мій чоловік не заперечував. Адже було б шкода якщо б стільки роботи гачком 1,5 було б дарма! Але я відчувала необхідність звітувати телефоном, під час прогулянки, де я і що зі мною. Бо він хоч і каже, що довіряє мені, але ж якщо б я не дзвонила в таких випадках кожні 30-40 хвилин, то Сергій би влаштовував такі допити що, м'яко кажучи, виводять із себе! Якщо про це згадувати пізніше, коли час вже минув, то він буде казати, що пожартував. Виходить, це я не вмію перевести в жарт те що виглядає як наїзд. Але ж там точно тільки частка жарту, тому краще подзвонити і сказати що я роблю і де я. Хай почує саму ту інтонацію, яку він хоче почути і заспокоїться!
Але ж прогулянка весняним днем по Володимирський, Михайлівському провулку тощо, це є самодостатнім задоволенням для мене. тягар від новин війни відступає. І краса ніби пливе повз тебе а не ти йдеш, переставляючи ноги, повз! Ці ансамблі, перспективи, зокрема можливість побачити перетин Хмельницького з Лисенко для мене є порцією казкового кайфу! І те що я заблукала між Михайлівською і Малою Житомирської, після тривалої відстуності в тих кварталах, ані трохи не зіпсувала мені настрій! Навпаки додало вражень про відкриті нові ракурси, згадки про старі враження, навіть ті, яким багато років!
Коли я сиділа з безалкогольним глінтвейном на скаміїчці у провулку Шевченко, то зрозуміла, що це фініш і звідти починається шлях до дому. Я, мабуть, до того, 1 березня встигла разів 50 подумати про те, як я це все люблю! :-)
В первый день весны я взяла выходной, после работы больше 7-ми дней подряд. И поехала в самый центр, в сердце нашей столицы. Вообще центр в Киеве понятие растяжимое, потому что это по несколько станций метро на синей, красной и зеленой ветках. Хотя конкретно сердцем я бы назвала именно кварталы, которые вокруг станции "Майдан Незалежности" и "Площадь героев Украины". Но я вышла на Олимпийской, чтобы пойти на Жилянскую и через Владимирскую добраться Михайловской, где мне необходимо было посетить магазин пряжи для дальнейшей доработки кружева начатого когда-то очень давно. По листику или двум на выходные и топ-корсет, к лету, приобретет завершенную форму. Так что у меня еще был повод, против которого мой муж не возражал. Ведь было бы жаль если бы столько работы крючком 1,5 было бы зря! Но я чувствовала необходимость отчитываться по телефону, во время прогулки, где я и что со мной. Потому что он хоть и говорит, что доверяет мне, но если бы я не звонила в таких случаях каждые 30-40 минут, то Сергей бы устраивал такие допросы что, мягко говоря, выводят из себя! Если об этом вспоминать позже, когда время уже прошло, то он будет говорить, что пошутил. Выходит, это я не умею перевести в шутку то, что выглядит как наезд. Но там точно только доля шутки, поэтому лучше позвонить и сказать что я делаю и где я. Пусть услышит ту интонацию, которую он хочет услышать и успокоится!
Но ведь прогулка весенним днем по Владимирской, Михайловскому переулку и т.д., это самодостаточное удовольствие для меня. Бремя от новостей войны отступает. И красота будто плывет мимо тебя, а не ты идешь, переставляя ноги, мимо! Эти ансамбли, перспективы, в частности, возможность увидеть пересечение Хмельницкого с Лысенко для меня являются порцией сказочного кайфа! И то, что я заблудилась между Михайловской и Малой Житомирской, после длительного отсутствия в тех кварталах, ничуть не испортило мне настроение! Наоборот добавило впечатлений об открытых новых ракурсах, напоминаниях о старых впечатлениях, даже тех, которым много лет!
Когда я сидела с безалкогольным глинтвейном на лавочке в переулке Шевченко, поняла, что это финиш и оттуда начинается путь домой. Я, пожалуй, до этого, 1 марта успела раз 50 подумать о том, как я все это люблю! :-)