Дивилась цими днями норвезьке кино "Осло", про трагедії умовно благополучних людей. Проблеми зайвих в суспільстві, все також класичні і загальносвітові. А ще згадала, нарокозалежного священика в романі С. Жадана "Ворошиловград". Тому що головний герой в "Осло" теж був пійман в коло вживання важких внутрішньовенних наркотиків, з якого нема сенсу прориватись кудись в зовнішній світ, і це в Норвегії!

Пресвітер знав що ці гойдалки ніколи не скінчаться, не сподівався на це. Але знайшов таку паству, яка його любила й приймала таким який вій є. Циганський табір в сюрреалістичному Донбасі. Їм було потрібно його слово, а що він там вживає після проповіді це його справа. Якось він навчився тримати рівновагу та йти, разом з усіма бажаючими до Бога. Не забуваючи про сенс життя.

А норвежський хлопець просто навмисно влаштував гарантований передоз, добре розуміючи, що цей світ йому не потрібен, так само, як і він йому. Достатньо освідчений, доборе вихований, з хорошої родини, з хорошими друзями, але якось не прижився. Можливості наче є, а наче й нема, ілюзія