Та сама киянка
11:04 15-11-2018
Я зробила доволі багато фото на Личаківському цвинтарі, львіському некрополі, розташованому на пагорбі, в якому сімейні склепи та скульптури розповідають відвідувачам про ставлення родин померлих до своїх родичів, про тугу за ними, про любов, про незворотні зміни. Але й про життя, про те як життя та смерть існують поруч з одне одним. Я багато, відповідно, виклала таких фото у Інстаграмі, більше ніж мій акаунт, з такою кількістю фото про смерть, міг би вважатись не сумним, позитивним та веселим. Просто я не роблю вигляд, що смерті не існує, поки хтось спеціально не нагадає. І, головне, ці фото красиві. Це частина життя саме у Львові і вона вот така! Тут не потрібно ховатись за Хеллоуїн, або за якусь іншу розважальну хуйню, застигла вистава у вигляді каменю розповість усе що треба без вашого керування, та марних ілюзій що ви все контролюєте. Але вас запрошують на подію :--)










Комментарии:
pauluss
20:06 15-11-2018
Классные фотографии. Как это у тебя получается, не представляю. Вот как можно красиво сфотографировать общарпанный кусок забора или двери? (3 фото). А ведь получается.
Та сама киянка
21:07 15-11-2018
pauluss Спасибо! :--) Кадр, я считаю, нужно почувствовать сначала. И это чувство можно развивать. А еще развивать внимание к деталям. Тот же кусок забора полон мелких деталей. Они или складываются лично для тебя в композицию, когда снимаешь, или нет. Рада, что есть таргет групп и в ней находишься ты :--) Хотя эта таргет групп начинается с меня, иначе бы я не любила фотографировать так много :--)
Та сама киянка
21:10 15-11-2018
На фото 3 не забор, а дверь жилого дома в столе барокко, но суть твоего высказвания от этого не меняется. В сущности, все эти текстурные композиции куски забора, и достаточно абстрактны чтобы быть снимками одного порядка
Та сама киянка
21:10 15-11-2018
Тут на все про цвинтар, то просто текст такий :--)