Взагалі-то я була у минулому місяці на виставці робіт Марії Примаченко, а разом з її картинами виставляли ще дуже цікавих Василя Довгошню, Параску Власенко, Галину Собачко-Шостак, Євмена Шевченко. Це все майстри з минулих єпох, представники одного жанру, а саме, наївний примітивізм. Це викликало так впевненно свято на душі, а ще відобразилось на подальшому натхненні у роботі, що я й досі рада що там була, і це бачила наживо. Це дивовижний досвід! Були думки про те, що коли людина бачить у перше живопис цього напрямку, вона намагається захищатись від оцінки яких-ось суворих інших, тих, хто сказав би що це не є мистецтво, тому терміново складає певний аналіз розумом, здебільшого, негативний. Але такі твори містецтва важливо саме відчувати, вміти бачити серцем. Це ж саме стосується й сюрреалістів, таких як Сальвадор Далі, Магрітт, Керіко та іншіх. А тут саме розмова кольором, ємоції як вибух, виплеск, вигук з розмаху! Дуже щиро і незаперечно у своїх істинах.
У документальному фільмі, що показували в одному з залів, Марію Примаченко, через проблеми зі здоров'ям порівнювали із Лесєю Українкою, але я вважаю, що і за фахом і, особливо, через напрямок, в якому вона працювала, Марія, все ж, ближче до Фріди Кало. Сучасники, великі майстри, такі як Пікасо, Марк Шагал, були у справжньому захваті від її робіт, Марк навіть під цим впливом почав малювати де інде схожі образи. Це при тому, що Марія ніколи не виїздила зі свого рідного села, майже, все ж, в молодому віці була у Київі.
Ще я трохи встигла подивитись фільм про Катерину Білокур, також бачила її живопис, дуже сподобався, але трохи засмутили факти про Катерину. Марії ще пощастило з односельцями, а Катерину ображали її ж батьки, як ім здвалося, заради її ж блага. Ніби її б вважили божевільною, якщо б вони не нищили її живопис. Мабуть так саме, як вони вважали б божевільними Пікасо чи Кандинського, або Марка Шагала, якщо, звісно, б знали хто це такі.
Але Катерина не могла не малювати і робила це попри все. Бути народним митцем іноді дуже важка доля, але це справді саме є доля людини, малювати через нестримний потяг до цього