Концерт джазу в НП цього разу був спочатку якимось кволим, наче музики просто на репетиції і слухачів-глядачів наче й нема. Але я здогадуюсь чому. Було ще й таке враження, що глядачи-сулахачи, переважної кількістю жували їжу в більшої ступені ніж слухали музику. Потім все стало на свої місця, особливо коли найбільш завзяті їдці залишили місце концерту, а музиканти продовжили грати джаз и навіть чудово, ближче до кінця.

Насправді, трапилось ось що. Взагалі-то, м'ясо з салатами і ще кілька перемін страв, поглинали, із помітним задоволенням, в залі кафе саме дві пані. Вони сиділи одна напроти одної і робили це. Квітки на джем лежали серед тарілочек, скляних кружок, столових приладів, кошиків з хлібом. Справжній достаток. Одна мала, наче мушка, Тільки подвійне підборіддя видавало в неї любітельку попоїсти, інша, її подруга, висока та товста, без перебільшення, мов монумент сама собі. Коли вона виходила, було відчуття ніби простір звільнився і було зрозуміло, що ти до того не бачив півсцени. Вони між собою майже не розмовляли (дякувати богові) а тільки посміхалися одна одної. Виходив на перший план саксофон, чи клавешні, вони робили ЦЕ із непохитною впевненостю, а, може і відчуттям переваги перед усіма. Товста дівчина поверталась і заповняла собою майже все, без решти. Ще одну таку дівчину цей простір вмістити б вже не зміг. В них обох були червоні сумочки. Маленька, відповідно, та велика. Вони пішли, коли "мушка" із многозначним поглядом постукала по часах, що були в неї на руці. Її велика подруга грайливо підправила окуляри. Вони хутко зникли, залишив після себе гори брудного посуду. Джазу стало одразу куди рухатись, оговталося снуле тремтіння звуків івсе закінчилося добре