Коли я купую свіжу мелену каву в Океан Плазі, іноді так і тягне прогулятись по Великої Васільковській, від її початку, а не з кінця, як мені здається. В сторону площі ім Льва Товстого. А останнього разу це відбувалося в пів на дев'яту, у вечорі.

Трохи покупок в пакетах не заважали рухатись в указаному напрямку із задоволенням. Але ж відбулося те, що чомусь в Дніпрі зі мною не траплялося ні разу, а ні в час ночи у центрі, а ні в одинадцять вечора в інших районах. В мене вкрали телефон. Тобто зараз вже дається що все почалося ще за два дні до того, коли я разбила свій смартфон, тільки скло екрана, як мені потім сказали у ремонтній майстерні. Якось збіглося одночасно і те, що мені захотілося щось почитати на ходу на сходах в метро, і співгромадяне так щильно оточили зі всіх сторін, штовхаючи мене у час пік, що він узяв, да і вислизнув униз, впав на чавунну решітку. Все скло пішло трибними тріщінками. І вже здавалося, що час життя для смартфона Redmi Note 5, у мене, вийшов. На ремонт його потім охоче прийняли і зараз він знов як новий. Але поки цей, мій смартфон, виробництва Японія, кілька днів був у ремонті, мені видали в майстерні тимчасовий, в очевидь гірший зі мій, виробництва Китай, але теж з розбитим склом екрана. І саме із ним у кишені куртки, яка є скоріше декоративна, без застібки, я і вирушила гуляти по Васильківській, великій, та безлюдінй в своєму початку у цей час.

Думаю, дійду пішкі до площи Товстого, чи ну його? Дивлюсь скількі часу показує телефон з майстерні. Кладу в кишеню, декоративну і без застібки. Хочу подивитись на щось у гугль, і раптом відчуваю, а в кишені порожньо. Во всіх кишенях, в сумці, в пакетах, із продуктами та іншим, телефона немає. Це я з'ясувала дуже швидко. Але, перш ніж думати погано про тих, хто поруч, я ошукала все що було при мені. Озираюся, никого! Тільки невеличка компанія людей (чи можливо, тіней людей) вже переходила разом, дуже швидко, на іншу сторону вулиці. Тіни наче тихенько посміювалися. Чи то тільки здавалося? На Васильківській більше не було никого. І я якось раптом зрозуміла, що телефон в них. Повна безвідчутність проникнення в мою кишеню залишаеться й досі загадкою. Але в ту мить я також миттєво уявила як все буде після крадіжки казенного смартфону. Як я прихожу в майстерню та кажу: “Вибачте, усі смартфони, які опиняются в моїх руках, обо ламаються, або зникають, так чи інакше. Чи можу я вам якось відшкодувати вашу втрату, чи не вирішите ви що я з іншого виміру і тільки вдаю із себе звичайну людину?” А ще, там, трясця, моя симка, до якої я вже так звикла! Я шла розгублена не знаю куди, можливо до центру. Але раптом я знов побачила знайомі фигури. І знов зрозуміла, що це ті самі люди, або тіні. І вони дуже не схожи на мене. Наче це була моя протилежність. Малі на зріст, за національністю, можливо, осетини, а, можливо, чеченці. Карликовий натовп гунів, виринувший з небуття, зі схованки невідомих фактів історії, де все посіріло від пилу. Ось стою я, ось йдуть вони. Один розказує іншим якійсь анекдот, чи що. Всі гидко ригочуть. Але в сердині мене відчувалося лише обурення та жага дій, яка випередила, власне, всі можливі варіанти рішень. Я вирахувала, дуже швидко, до якого місця мені треба дійти, щоб почати йти їм на зустріч і зробила це. Ось вже йду до них й дивлюся їм у очи. Слова, які я мала сказати, підбирались вже на ходу. Я сказала єдине що мала їм сказати. Абсолютно спокійно: “Ось дивиться, хлопці, той телефон що ви в мене вкрали, таке лайно, що ви не продасте його нікому і не защо, але в мене тількі цей і є, повернить, будь ласка!”. І раптом вони повернули мені його!

В їх поглядах не було агресії, і я її теж не відчувала. Чи то на них вплинула моя несподівана поведінка та незлий голос, чи то перспектива отримати скандал серед добре освітленній, центральній вулиці з криками та матюками, заради продажу дійсно поганого ушкодженного пристрою, а, можливо, й те, що я доволі спортивної статури і вище на голову їх всіх, я не знаю. Гадаю, що на певний відсоток мені пощастило. І якщо б це був мій смартфон, який опинився за два дні до того в ремонті, то таких аргументів, які я привела в крадіям в цьому випадку, в мене б не було. Той би продали, ще й як!

Вони ще якійсь час намагалися переконати мене, що раз повернули мені трубу, то вони дійсно хороші, і за це б було варто іх віддячити грошима. Але я вважала, що моя порада ніколи більше не красти, вже сама по собі була цінна. Хоча я сумніваюся, що люди східної національності це зрозуміли, принаймні остаточно. Я ще раз повторила слова про те, що красти погано. Вони побажали мені всього найкращого і ми розійшлися, хто куди. Смартфон тепер завжди у кишені з застібкою. Японський, відремонтований як новий