Перед тим, як я впала і травмувала коліно, мені дзвонили час від часу, щоб дізнатись чи все у мене гаразд. Я каталася там де хотіла, із потрібної мені швидкістю, а ще зупинялася задля відпочинку на поворотах, бо м'язи на ногах вже помітно боліли, але тількі через це припиняти катання я не збиралася. Так от, стою, десь в середині Е-1 і намагаюся зробити селфі. Телефон наче зберігає ці фотки, а наче й ні, завісає при перезавантаженні і більше не вмикається. Я думаю: "До біса селфі, час їхати далі". А потім і впала. Справа буда у тому, що я не знала не тільки зломала я ногу чи ні, у перші хвилини, але й у тому, що якщо зламала, то подзвонити не можна ніяк. Це вже у низу стало ясно що і телефон працює і нога болить не дуже сильно. Але деякий час прийшлося усвідомлювати, що в цю мить покладатись можу тільки на себе. Потім сиділа в кав'ярні біля прокату, чекала поки по мене прийдуть. Пила каву, робила селфі, трошки запізно, прислухалася до відчуттів в нозі, заспокоювалася :--)

А ще принципово розмовляла українською, хоча місцеві мешканці охоче переходять на російську, коли бачать що співбеседник російськомовний. Я вважаю це неправильно. Україномовне середовище треба поширювати власним прикладом