Коли я у перше попала на Деміївську транспортну розв'язку, і в нас не виходило з першої спроби виїхати на потрібний напрям, для мене це був ніби шок. Заблукати в розв'язці, такого ще не було. Я ще кілька років згадувала це як приклад жаху в подорожі на авто.
А тепер, коли я в Києві вже майже три роки, і кожен раз, коли виїжджаю у центр чи їду до дому, бачу це приголомшливе видовище, розкриття планів, в злегка туманну, але сонячну осінню погоду, я офігеваю і відчуваю одночасно гордість і задоволення від усвідомлення що я тут живу! За кермом транспорту завжди водій якій дуже упевнено їздить по цій розв'язці. Такий масштаб, такі ракурси Києва, що перехоплює дух! Ці башти новобудов ніби в далині, а насправді це всього-то початок Лобановського, або ЖК на Саперно-Слобідський. Дивовижне враження! :-) Дуже і дуже люблю Київ!
Альфи так, розумію про що ви. Перший рік блукала по підземному переходу біля ЛТ по кілька разів. А ще якось запізнювалася на зустріч в Гуллівері, але знайти Палацу Спорту, виходячи з ЛТ був ще той квест :--)))
Взагалі, якщо треба вийти ближче до Пушкінської, то після виходу з метро треба одразу наліво повертати і ви тоді вийдете біля МакДональдсу. Ще дуже допомагав орієнтуватися квітковий риночок в переході. Але одразу після повернення мене у Київ у березні взагалі там нічого не було, знов тоді кружляла поки знайшла потрібний напрям. Зараз знов риночок є, квіти прекрасні. Завжди люблю повз них проходити :-)