16:40 02-02-2023 Будинок на Назар'ївській
де мешкала класик української літератури Леся Українка (Лариса Косач) і стріт-арт на Антоновича
У вересні 1894 р. Олена Пчілка перевезла старших дітей — Ольгу, Оксану і Миколу — до Києва для отримання ними систематичної освіти. Оселилися вони в орендованому будинку по вул.Назар’ївській, 21 (нині вул. Ботанічна)
Аби полегшити видатки за орендоване житло, Ольга Петрівна в одну з кімнат узяла квартиранта. Щойно повернувшись із Болгарії, Леся Українка познайомилась із ним. Це був Нестор Гамбарашвілі (Гамбаров) (1871-1966). За участь у студентському русі в 1894 р. його виключили з Московського університету, і навчання він продовжив у Київському університеті Святого Володимира. Він відчув на собі тягар соціальних та національних утисків, що сприяло виникненню між ним і Лесею Українкою дружніх стосунків. Ось як згадує Нестор Гамбарашвілі про поетесу: «Коли вона говорила про гноблення царським самодержавством рідної України, про русифікацію українців й інших народностей, які входили в колонію Російської імперії, її сірі очі запалювались вогнем ненависті до самодержавства». Його спогади, лаконічні, але точні і правдиві («Мої спогади про Лесю Українку», датовані 2 серпнем 1948 роком), розміщені в другому виданні «Спогади про Лесю Українку» (видавництво «Дніпро», Київ, 1971 р.).
«Коли б я не була українкою, я б хотіла бути грузинкою», — казала Леся. У своїх спогадах Гамбарашвілі розповідає, як гарно Леся грала на фортепіано твори Бетховена, Шопена, Моцарта, Шумана, Чайковського, Гріга, як вони разом бували на концертах. Леся подарувала Нестерові книгу віршів французького поета Альфреда Мюссе з написом французькою: «Учителеві, учневі і товаришеві в пам’ять нашого «товариства взаємної допомоги» від Лариси Косач. Київ, 29/IV 1896» 
У вересні 1894 р. Олена Пчілка перевезла старших дітей — Ольгу, Оксану і Миколу — до Києва для отримання ними систематичної освіти. Оселилися вони в орендованому будинку по вул.Назар’ївській, 21 (нині вул. Ботанічна)
Аби полегшити видатки за орендоване житло, Ольга Петрівна в одну з кімнат узяла квартиранта. Щойно повернувшись із Болгарії, Леся Українка познайомилась із ним. Це був Нестор Гамбарашвілі (Гамбаров) (1871-1966). За участь у студентському русі в 1894 р. його виключили з Московського університету, і навчання він продовжив у Київському університеті Святого Володимира. Він відчув на собі тягар соціальних та національних утисків, що сприяло виникненню між ним і Лесею Українкою дружніх стосунків. Ось як згадує Нестор Гамбарашвілі про поетесу: «Коли вона говорила про гноблення царським самодержавством рідної України, про русифікацію українців й інших народностей, які входили в колонію Російської імперії, її сірі очі запалювались вогнем ненависті до самодержавства». Його спогади, лаконічні, але точні і правдиві («Мої спогади про Лесю Українку», датовані 2 серпнем 1948 роком), розміщені в другому виданні «Спогади про Лесю Українку» (видавництво «Дніпро», Київ, 1971 р.).
«Коли б я не була українкою, я б хотіла бути грузинкою», — казала Леся. У своїх спогадах Гамбарашвілі розповідає, як гарно Леся грала на фортепіано твори Бетховена, Шопена, Моцарта, Шумана, Чайковського, Гріга, як вони разом бували на концертах. Леся подарувала Нестерові книгу віршів французького поета Альфреда Мюссе з написом французькою: «Учителеві, учневі і товаришеві в пам’ять нашого «товариства взаємної допомоги» від Лариси Косач. Київ, 29/IV 1896»
