Прочитала поему Тараса Шевченка, яка починається зі слів "Кохайтеся, чорноброві, та не з москалями". Відчуття ніби послухала спів кобзаря, який, йдучи шляхом страждань, перетворює в пісні зраду в коханні на красу. Єдність із природою в беді закінчується єдністю зі смертю. Щира, довірлива душа залишається прекрасною в усіх етапах свого шляху. Добре зрозуміло звідки береться біда і зрада. Тільки що сталося із покинутою дитиною залишається ніби недомовленим. Лише перспектива майбутнього шляху сироти дозволяє уяві домалювати долю людини, яка, мандруючи світом, стає кобзарем

Прочитала поэму Тараса Шевченко, которая начинается со слов "Любите, чернобровые, но не москалей". Чувство будто послушала пение кобзаря, который, идя по пути страданий, превращает в песне предательство в любви в красоту. Единство с природой в беде кончается единством со смертью. Искренняя, доверчивая душа остается прекрасной во всех этапах своего пути. Хорошо понятно откуда берется беда и предательство. Только что произошло с покинутым ребенком остается как будто недосказанным. Лишь перспектива будущего пути сироты позволяет воображению дорисовать судьбу человека, который, путешествуя по миру, становится кобзарем