Що таке баланс сил у 90-ті роки, у Івано-Франківську? Якщо красива жінка хоче культурно відпочити у ресторані з подругою їй потрібен захист і опора. Не хочеш щоб тебе згвалтували — не ходи по кабаках. Або знайди собі кримінального авторитета і ніхто тоді тебе пальцем не зачепить... Кримінальні авторитети були одружені на красивих жінках, але мати не тільки коханок, навіть дівчат на одну ніч вважалося престижним. Хочеш щоб тебе поважали, роби рейди центром міста і просто не відмовляй бажаючим бути з тобою одну, цю конкретну, ніч.
Коли Сережа одружився у перше, на початку 90-х, він не хотів зраджувати. Але якщо йдеш, на приклад, із Печею центром міста, то жінок, шукающих захист і опору було не так мало. І ти даєш їм захист, а тебе потім всі поважають. Захист надавався в обмін на секс. Це був секс заради статусу.

Або, на приклад, школа класичної боротьби чи боксу. Туди щодня ходять учні, 18-20 років ніхто не посадить. Але коли учнів школи боротьби чи боксу п'ятдесят чоловік і їм доручено перетворити на тінь людину, яка хотіла зробити лихо тому кого поважають, то вона ось вже лежить, розпластавшись на землі без руху, і зграя інших тіней, тонких, гнучких, які безперервно рухаються, розпадається, зникає назавжди. Більше ніколи саме ця зграя не займе у просторі саме цю ділянку, в тій самій конфігурації в часі Якщо ти просто сам по собі хлопчик і світ навколо лише тільки визначається, поважати тебе чи ні, то в пригоді могло статися раптове знайомство з Краховецьким. Заходиш в заклад в центрі міста і тебе помічає Краховецький. Хтось збоку пропонує підійти до нього. Ти спілкуєшся, невимушено, смієшся, а коли виходиш вже на вулицю, тебе вже пальцем ніхто не зачепить. Ніби маєш при собі цінний папір з печаткою.

Після інституту “Нафти і газу” Сережа працював у Швачина. Це було невеличке, але інтенсивно виробляюче продукцію приватне підприємство. Робили блоки для обладнання, які мають упереджувальну дію проти замикання електрики.
Сергій почав товарищувати із Колею. Коля приїхав жити в місто з області. Десь в когось він жив, невисокий такий був на зріст. Але мав, як з'ясувалося пізніше, надзвичайні здібності. В розмові могло скластися враження, що Коля тупий, але коли бачили що він вміє, то могли повірити у мольфарів.

Але почалося все з того, що Ярослав Миколайович, покійний тато Сергія, попросив його відвезти авто на станцію техобслуговування.

А там чекали Печа і Боча. Статус майстрів спорту по боксу і, відповідно, боротьбі, вони заробили чесною працею. Послуги для авто Ярослава Миколайовича вони надавали безкоштовно. Адже він, чесна і порядна людина, допомагав їм сплачувати податки в адекватних розмірах. Боча, вже покійний, робив всі послуги на станції сам, Печа (від прізвища Печений) лише інколи відвідував станцію. Втім він теж був її власником. Поступово, у процесі постійного спілкування, почали з'являтися ідеї для бізнесу. Як зробити бізнес разом. Відкрили магазин, стали мов рідні люди, одна сім'я.

Продавали консерви з Німеччини, цукерки, печиво, снеки. Продавцем взяли Колю, з яким пов'язувала робота у Швачина. Коля, замість обслуговування покупців, робив вправи при них, з ушу чи айкідо, страшні і невідворотні паси руками. Але його ефективність протидії ворогам була доведена на практиці. На очах шокованої публіки людина могла відлетіти на чотири метри.

В місті був клуб з дискотекою, в самому центрі, де озеро. Неофіційна назва була “Турбаза”. Невід'ємною частиною нічного життя там були постійні бійки через жінок. Коля супроводжував Сергія і не давав його образити. Сергій ніколи нікого не бив. Але його поважали. І тому що всі знали його тата, начальника податкової, і тому що допомагало знайомство із Краховецьким. А ще був колишній боксер, армянин, Шота Васильович. Чому, при цьому, грузинське ім'я і українське по батькові я пояснити не можу. Але якщо ви недавно відкрили свій заклад в центрі Франківська, у 90-ті, і до вас зайшли пропонувати послуги даху, треба було лише сказати, що Шота Васильович зайшов до вас раніше за них. І все. Навіть просити Печу, чи навіть ще й Бочу, вічно заклопотаного у справах на станції, роз'яснювати якимось нетямущим, що дах вже є, не було ніякої необхідності.

Проходили дні і місяці, всі якось знаходили спільну мову. Всі власники крамничок і закладів знали один одного і віталися кожен ранок. Почувалися як одна сім'я. Як раптом до Сергія в бар зайшли люди, яких він раніше не бачив.
Коли вони вже вийшли, невдовзі Сергій почув від знайомих, що це приїхали маріупольські на Мітсубісі лансер. Хотіли контролювати центральний ринок. Всі власники ресторанів, барів, магазинів, з центру міста, майже миттєво згуртувалися проти них. В хід йшла вся зброя, що була в наявності. У тому числі, бейсбольні біти. В ночі, маріупольські хутко зникли на обрії. Більше їх, в Івано-Франківську, ніколи не бачили