Взятись за перо мене змусила бліда неміч аргументів деяких дослідників, які не є достатньо переконливими щодо того, що Голодомор був геноцидом саме етнічних українців. Я – росіянин, що народився на Кубані після голодомору.

Як відомо, на початку 1790-х років запорожці куренями переселялись на Кубань і засновували козацькі курені, що згодом ставали станицями з тими ж назвами, що й курені. Був Кущівський курінь – постала станиця Кущівка на річці Єя, а також станиці Шкуринська, Канелівська, Старо-Мінська.

Козацькі поселення – станиці – розкинулися на великій території від Дону до Чорного моря, від Азовського моря до самої Адигеї.

Тут козаки мали великі привілеї перед "городовиками" – росіянами, які після реформи 1861 року великими масами "розбавили" етнічних українців. В числі російських переселенців були і мої пращури, які, залишившись без земельних наділів у Калузькій та Воронезькій губерніях, прийшли на кубанські чорноземи.

Але землі вони не отримали і тут (як максимум їм дозволяли оренду), тому годувалися торгівлею та ремісництвом. Кожна з двох великих етнічних груп впродовж багатьох десятиліть співіснування зберігала свою мову та звичаї – українці залишалися українцями.

Аж тут настала пора колективізації та звірської експропріації не тільки земель та худоби, але й самої їжі до останньої крихти.

читать подробнее
Анатолій Долгальов, кандидат хім. наук, м. Київ для УП

отредактировано: 10-12-2007 15:56 - Ocean