- Лише скажи мені своє ім'я... Невже я забагато хочу?..
У відповідь як завжди отримав тільки її чарівну посмішку.
- Я не питаю більше чому ти приходиш... Не питаю як... Боюсь дізнатись чому не чув ніколи твого голосу.
Промовляючи останнє слово він трохи підвищив тон. Дівчина, елегантно сидяча на камені, примружила злегка очі.
- ...бо ти єдина жива істота яка не вірить...,- він знов заговорив тихо і приємно,- не вірить, що я заслужив вічну самотність.
Дівчина опустила очі.
- Але ж я приречений...
Чоловік підійшов ближче до каменя, опустив голову...і раптом, різко кинувся до неї. Пролунав ледве чутний дівочий крик. Пролунав і одразу обірвався. А на місці де щойно була дівчина закружляла лише хмарка сріблястого пилу. Пил піднявся до гори і просочився крізь щілину в стелі. Вона полетіла далі з вільним вітерцем і сонячними променями. Все далі і далі, мабуть назавжди.
А на камені, сидів він, тримаючись рукою за голову:
- Принаймні, я почув її голос...

Current music ритмічна робота годинника
Состояние хреновое