Можна згадати вже після смерті Гоголя опублікований його ліричний етюд «1834», де він згадує про «мій прекрасний, стародавній, обітований Київ», в якому він мріяв зайняти кафедру історії в Київському університеті і працювати над створенням історії України як частини величезної праці з всесвітньої історії, яка має назву «Земля і люди». Цим часом датується лист, надісланий 2 липня 1833 р. другові Михайлові Максимовичу із закликом: «Киньте, справді, Кацапію та їдьте в гетьманщину. Я сам збираюсь те ж зробить й наступного року накивати звідси. Дурні ми, справді, як поміркувати добренько! Для чого й кому ми жертвуємо всім? Їдьмо!». Зрештою, можна послатись на запис М.В.Гоголя в книзі пацієнтів, який наводить Є.Маланчук, «Nicolas de Gogol-Ukrainien».
Гоголь визнавав: «Я сам не знаю, яка у мене душа, хохлацька чи російська. Знаю тільки, що ніяк би не дав переваги ні малоросіянинові перед російським, ні російському перед малоросіянином. Обидві природи щедро обдаровані Богом».
Костомаров : «Не любила Україна ні царя, ні пана і створила у себе козацтво, тобто братство, куди кожний вступаючи ставав братом іншим - чи був він раніше паном, чи невільником, або був він християнин, а були козаки між собою всі рівні, а старшини обиралися на зборах і мусили служити всім за словом Христовим, бо обіймали посаду примусово, як повинність, і не було ніякої панської величності і титулу між козаками».