багато води втекло, як я знову згадала про цей щоденник.

як я майстерно собі брехала. чи то ти собі й мені...
тебе я кинула. зрозуміла що в твоєму житті ще присутня минула, а я так... хіба що аби відволіктись.

на жаль, свій світ я все ж залишила...
відвернутись від звички до тебе мені допоміг Діма, але і його я залишила, бо не зуміла повернутись до себе тої.

зараз я з Юрою. усе добре.
не пишу віршів.
не пишу текстів.
хочеться йти до майстерної фотографії.
мій світ потонув, як Атлантида.
чи можливо пірнути до нього?

це біль. набуть лише він туди топить. але тепер я не відчуваю, я не дозволю собі відчувати його.
що ж робити?