В нашій компанії я дуже часто маю змогу спостерігати за «синдромом секретаря».

Проявляється це наступним чином – беруть в секретарі до одного з наших директорів таку собі дівчинку-замухришку. Перший місяць – тиха, виконавча, все робить, всім допомагає, чемна ввічлива.

Вона бачить, що її шеф займає ключову позицію в кампанії, вирішує серйозні питання, приймає ключові рішення… І вона сама починає пронизуватись цим значенням свого шефа… Починає екстраполювати значимість шефа на себе, починає думати, що вона також причетна до прийняття ключових рішень, що її вклад в це також є…

І тоді починається… Вона стає грізною і вередливою, відмовляється співпрацювати ти допомагати, починає кричати… Вона сама вже бачить себе великим керівником….

Жах!