Сніжить і пудрой замело
Все те, що так давно було.
Сліди ті, лишені ще вчора,
І дерево, що зацвіло...

Полярні сни, навколо тихо...
Здіймає пил до неба дико
Й реве весняний вітерець.
І зупинилась тануть крига.

Весна знов тугою пройнята,
Рання весна... А з неба - вата,
Все пада-пада, як говорить,
Що знов зима справляє свято.

Давно-давно так не світало,
Давно синиці не співали,
І голоси їх ніжним звуком
Над памороззю пролітали...

Все ожило і враз завмерло,
Неначе весні дух заперло
Й вона хитнулась, відступила -
Зима із неба сонце зтерла.

Хто дереву тепер повинний?
Чи дух життя його нетлінний?
В надіях рано розцвіло,
Вперед перевело годинник...

Поблідли бруньки в непогоді,
Проте, наперекір природі,
Воно підняло гілля вище
Й заграло кришталями льоду...

Вже вечір, марно сутеніє,
На небі ледве Місяць мріє,
А дерево живе з надії,
Що вдень все сонце обігріє...

Сніжить і пудрой замело
Все те, що так давно було.
Сліди ті, лишені ще вчора
І дерево, що зацвіло...

03 марта 2010