Він викурив останню (мабудь останню, він так майже вирішив…) цигарку… Знову його руки доторкнулися до приємних та близьких йому літер на пластмассових прямокутниках…
- Доброго дня тобі, мій справжній, як справи? Що нового на твоїх зелених бінарних сторінках?
- Дарофф, нормально.. як ся маєш? В мене по суті, все ок… давно ти не писав… чув, що ногу зламав… живеш життям, прикутим до квартири, та, якщо можна так сказати, прикутим до ліжка, білої стелі та своїх роздумів…
- Так.. є така штука… прикутий, бо багато над чим подумати тре… були справи… багато над чим голову ломав.. багато над чим зараз міркую… роблю висновки…. Надіюсь змінююсь потрошки… зустрічі, розтавання, розчарування… кохання…
- Кохання? Да ти шо, чувак, невже? Невже ти знову можеш віддатися цьому почуттю повнісстю й безповортно, як колись давно? Невже ти знову можеш вірити? Невже тобі знову приємно відчувати ЇЇ, бачити її очі, щиро посміхатись, і радіти такому чудовому слову «МИ»… Знову в тобі оселилася віра? Знову тобі хочеться бігати по вулицям, як маленький хлопчисько? Хочеться піднятися на улюблену вершину Марамороша, та прокричати на Весь Світ ЇЇ Ім’я? Давно від тебе не було чути таких слів... Давно... якщо це дісно так, то я за тебе радий.. настільки щиро, наскільки собі може позволити зелена сторінка, виткана с одиничок та нуликів...
- Так.. знаєш... все це чудово..все це мені хочеться... Але я бовдур, мій зелений, бовдур та дурень... ти думаєш чого я валяюся зараз в ліжку, та ноги мої нікуди мене не несуть? Так, як казала колись Ірка, моя дуже хороша подруга, якщо щось не те з ногами, подумай головою.. може не туди йдеш...
- Резонно...
На зеленоватих сторінаках відчулося якесь потемніння, неначе не сподобався їм хід думок автора...
- То що, втратив? Втратив те, що людям посилається з великою надією.. те чого дех-то чекає десятиліттями? Недоумок...
- Ну, я ж тобі казав, що бовдур.. Знаєш, за що прикро? Прикро, що я сам закохався, а в Неї це кохання вбив... або майже вбив... я не впевнений... Прикро, що тоді, коли я вже почав її потроху розуміти, тоді коли я повністю почав хвилюватися її проблемами... коли я почав виправлятся... А знаєш, як тяжко було зламати ту огорожу, що колись виросла, як засіб замозбереження та захисту? Так ось, коли це все почалось виправлятись, коли я знову в похмурому небі грудня почав бачити сонце, що відбивалося на її посмішці та погляді, тоді, друже мій, набридло їй чекати, чогось не розгледіла, чогось ще сам повністтю не показав, а щось ще нагадувало Їй про колишні образи....
- Карочє, вона прийшла і сказала, що ви розходитесь?
- Ага... якраз майже так і сказала....
- Ідіот... єдине, що я тобі можу сказати – якщо дійсно кохаєш, саме кохаєш.... то я думаю з рештою зможеш розпалити ще вогонь в її душі...
О, чувак, а ти знаєш що в російскій мові є одне слово «любить», а в нас його два аналога «Любити» і «Кохати». Знаєш яка між ними різниця?
- Ну?
- Любити – це тілом, а кохати – це душею... хоча якщо ти кажеш, шо любиш, це зовсім не означає, що це тільки тілом... важливо, те що ти при цьому робиш, відчуваєш...
Нє, ну, конешно, як кажуть, Жінки люблять вухами... але... дії – це дії....
- Дякую тобі, мій особистий, а знаєш, що саме цікаве? Те, що як показали події та думки друзів, то я живу колишнім... і дуже багато йому приділяю... прикинь? Я й ніколи не думав так... я взагалі вважав, розказуючи про своє минуле, я даю можливість зрозуміти людині себе... я завжди вважав, що для того щоб зрозуміти теперішнє та майбутнє, треба знати минуле...
- Правильно вважав... тільки не в людських відносинах...В людських відносинах потрібно дуже фільтрувати своє минуле, особливо на початкових стадіях розвитку відносин... Нє, канешно, тебе зрозуміти можна... ти відкривався людині повністю... ти розказував самі таємні закутки своєй душі та того, що там зберігається... але.... Комусь може бути боляче... .Комусь може бути не приємно... Хтось може просто не зрозуміти цього.... а ще... я тобі нагадаю, що казав тобі колись Дімка «Психолог»... Люди в середньому до 19 років, а апогей приходиться на 16-18 років, можуть бути досить жорстокі та злі в відносинах... і це дуже дивно потім буває ім самим, коли вони виходять з цього переіоду... він ще тобі казав, чому саме так... але то вже в нього спитаєш...
- Дзенькую... В мене перший раз в житті було таке незвичне Різдво... Перший раз в житті я сидів за накритим на 5 персон різдвяним столом сам... Тільки одного разу я молився Богу так гаряче, як в це Різдво... Тільки одного разу я просив в Бога так палко та щиро, що навіть сльози текли по моїх щоках... В це Різдво, як 14 років назад, я молився так само... я не буду казати, про що я просив, та що я казав... тобі це й так, мабудь відомо...
18:19 09.01.2008 р.

Зараз: Так хочеться дихати... гіпс та бінти на душі та тілі заважають...