Невдовзі після подій у Бучі і Ірпені мене замовили персонажів. Чи то майбутні стікери, чи то рекламна ілюстрація. Але примусити себе працювати було дуже важко. Просто встати з ліжка було важко і припинити плакати. Але робота була необхідною щоб вижити. Тому я шукала в середині себе все саме веселе що залишилося в мені від дитинства, зверталася до дитячої складової моєї психіки. І якось, по-троху, воно почало виходити. Час є гроші, можливо, не вийшло зробити так швидко як мені зазвичай треба, але на виході вийшов саме той позитив що треба замовнику. Без домішок суму.

Так і пішло далі, робота стала саме в ту колію, яка характерна для мого фаху, якщо ти професіонал. Арт-терапія п'ять днів на тиждень і краще не озіратися по бокам