ЗАБУЗУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., діал. Засипати, заліпити чим-небудь сипким. Оце так снігопад! Уже в коліно завалив подвір'я, Забузував, забив сусідський сад (Іван Вирган, В розп. літа, 1959, 168)
НАЗАДГУ́ЗЬ, присл., діал. Зігнувшись. Панько сам не зчувся, коли нахилився, коли зняв руку понад голову й коли борзенько, назадгузь, висунувся з сіней (Лесь Мартович, Тв., 1954, 161); Кифір заточився і разом з мішком гримнув назадгузь на землю (Володимир Бабляк, Вишневий сад, 1960, 370).
ВЕРХОВИ́НА, и, ж.
1. Верхня, найвища частина чого-небудь (перев. гори, дерева). Нема садочка, ані города коло неї, тільки стара тиха груша з зломленою верховиною (Марко Вовчок, I, 1955, 288); А здалека заманячило їм щось високе — то там, то там... Підійшли ближче, побачили верховини церков (Панас Мирний, I, 1949, 220); Старі берестки глухо гули голими верховинами (Григорій Епік, Тв., 1958, 113); На Голій горі, на самій верховині, притулилася.. стара дерев'яна хата (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 3); * Образно. Вірю, прагну, будую! Ллю недаремно піт. На верховину йду я комуністичних літ (Микола Рудь, Дон. зорі, 1958, 55).
2. перен. Найвищий ступінь чого-небудь. Це він, «архангельський мужик», досяг силою свого генія таких наукових верховин (Максим Рильський, III, 1956, 9); Іде на життя верховини слов'янських народів сім'я (Володимир Сосюра, Щоб сади.., 1947, 145).
3. тільки одн. Назва високогірної місцевості в межах Українських Карпат. І почав Федькович пісню, аж усі зачудувались: хто ж це там на верховині про свободу нам співає? (Павло Тичина, II, 1957, 21); — Ти, як делегат верховини, .. мусиш знати і розповісти людям про все, що сталося в Хусті (Семен Скляренко, Карпати, II, 1954, 16).
Віталій Портников
[Print]
Та сама киянка