Коли я черговий раз їздила прибирати дім свого діда, який не може повністю одужати тому що, артроз не є виліковним повністю, то згадала одну історію, яку він полюбляв розповідати ще з мого дитинства, та, звісно і раніше теж:-))

Він розповідав мені як було бідно і голодно жити після війни. Але ж у дітей з села, де мешкав дід з матусею, було перше вересня і початок навчального року. Вони прийшли до школи і кожен з них почав хизуватись перед іншими дітлахами тим, що у нього було. А один самий бідний хлопчик погладив себе по поголеній під нуль голові та сказав: "А мене батько підсриг!" :-)

Ось така одночасно смішна, та зворушлива історія, яку я ніколи вже не забуду, тим більш тому що, в Україні знов йде війна.