З інстаграмом Сергія Миронова я познайомилася ще до війни. Я була в захваті від того, що є такі кияни, які, незалежно від ціни, ладні відновлювати старий центр міста. В Сергія були послідовники і помічники, такі ж захоплені своєю справою люди. Коли почалося вторгнення орків в Україну, він пішов на фронт. Коли я дізналася що він загинув, було відчуття смерті того, кого знаєш особисто. Я колись постійно бачила його фото, відео, які передавали майже в реальному часі, що він зробив, ті прекрасні архітектурні деталі старих будинків, зокрема, двері, що реставрувалися його спілкою, а тепер цієї дивовижної людини вже нема. Спогади про процес створювання мають тепер крапку, яка нагадує чорну діру. Така ж нескінченно глибока як стародавність Києва