Тетяна Крижанівська — одна з найяскравіших поетес 80-х з виразним драматичним світовідчуттям. Вона близька до тієї традиції жіночої лірики, яка увиразнена іменем Ірини Жиленко. Але читацькі уподобання і стереотипи — химерна і вбивча річ для літератури. Читають Костенко, одиниці знають Жиленко.

Драматизм відчуттів у Крижанівської не апокаліптичного, а елегійного звучання. І це тим більше дивно, що вона одна із жінок свого покоління, яка впродовж короткого жіночого щастя неодноразово зазнавала втрат найрідніших.


Татьяна Крыжановская – одна из самых ярких поэтес 80-х с выразительным драматическим мироощущением. Она близка той традиции женской лирики, которая выражена именем Ирины Жиленко. Но читательские пристрастия и стереотипы — причудливая и убийственная вещь для литературы. Читают Костенко, единицы знают Жиленко.

Драматизм ощущений у Крыжановского не апокалиптического, а элегического звучания. И это тем более удивительно, что она одна из женщин своего поколения, которая на протяжении короткого женского счастья неоднократно несла потери самых родных.

Душа навчилася мовчати.
І вже не вірить, як колись,
словам легким, шляхетнуватим,
що з губ фальшивих пролились.
Душа навчилася чекати
не день, не місяць і не два.
І, як солдат, стоїть на чатах
при тій любові, що жива.


Душа навчилася любити
без бутафорій і без гриму.
Бо час мине – і тільки плити
із іменами дорогими.

(Тетяна Крижанівська. Біла блискавка. К. 1987)