В нас в під'їзді, на першому поверсі, є поштомат. Для мешканців будинку. Не так давно я з нього забирала посилку. Заздалегідь включаю GPS, як тільки відкрився ліфт, заходжу в додаток Нової пошти, тисну "відкрити комірку" і, поки виймаю з комірки посилку, бачу що юнак-підліток сідає у ліфт. Усвідомлення що прийдеться чекати ліфта прийшло лише на половину, а юнак вже виглядає з все ще розкритих дверей і каже із посмішкою на устах: "Не поспішайте, я вас почекаю!" За що я йому одразу висловлюю велику подяку, теж із посмішкою! :-)) Ось такі чемні і привітні діти в нашому будинку, майбутні дорослі українці! Діти нашою сусідки зліва, які грають на скрипці і фоно, теж дуже чемні. І я думаю, тут справа не тільки в дещо примусовому відвідуванні їми католицької церкви, а в тому що потяг до доброго і прекрасного взагалі є в їх житті і в їх душах!
У нас в подъезде, на первом этаже, есть почтомат. Для жильцов дома. Не так давно я из него забирала посылку. Заранее включаю GPS, как только открылся лифт, захожу в приложение Новой почты, жму "открыть ячейку" и, пока вынимаю из ячейки посылку, вижу что юноша-подросток садится в лифт. Осознание что придется ждать лифта пришло только наполовину, а юноша уже выглядывает из все еще распахнутой двери и говорит с улыбкой на устах: "Не торопитесь, я вас подожду!" За что я ему сразу выражаю большую благодарность, тоже с улыбкой! :-)) Вот такие вежливые и приветливые дети в нашем доме, будущие взрослые украинцы! Дети нашей соседки слева, играющие на скрипке и фоно, тоже очень вежливы. И я думаю, здесь дело не только в несколько принудительном посещении ими католической церкви, а в том, что тяга к доброму и прекрасному вообще есть в их жизни и в их душах!
Віталій Портников
[Print]
Та сама киянка