Теоретична частина у книзі Джона Ділі «Основи семіотики» добігла до кінця, а після історичного аналізу розвитку цієї науки почалося прогнозування.

Усі приклади більш-менш запам'яталися. Як і протиставлення онтологічних типів зв'язків (між позначкою і позначенням) трансцендентним. Коли почалося пояснення тріадіческой структури із задіянням лінвістики, як частини загальної семіотичної системи, різноманіття можливих прикладів стало якось легше і ширше. Чим коли абстрактніше описувався фіто, боїсеміоз. Якщо можливість для об'єкта бути знаком не залежить від наявності спостерігача з когнітивними здібностями, а значить, дискурсу де цей знак є актуальним, то, як мені здається, лише за умови, що відсутність того хто считує знак тимчасова. Інакше кому нафіг тоді цей знак потрібний?

Чи з фізичним явищем пов'язаний знак або з віртуальним образом, вербальне, образне, тактильне, чи голосове, чи ще якесь позначення, але інтерпретантом може вважатися не суб'єкт, який сприймає, а його досвід сприйняття. І між досвідом, що відбувся, і ідеєю, що породжує знак, є деякий зазор.

Потенційно будь-яка річ може стати об'єктом (але ж для цього потрібен спостерігач, здатний сприймати об'єкт), а об'єкт тоді вже стає пізнаним.

Якщо, припустимо, річ знайде людина, яка не знається на науці, для якої важлива ця річ, або, наприклад, собака вченого, то хоч і вказана річ стає об'єктом сприйняття, але для того, щоб вона стала знаком потрібно, щоб річ побачив той, хто розуміється на науці, у контексті якої річ набуває особливого значення? Чи предмет і до того як його знайшли, є потенційний знаком, час розпізнавання якого ще не настав?

Якщо один об'єкт вчинив дію по відношенню до іншого об'єкта і у цієї дії виникло наслідок, то символом наслідку може бути і навіть тільки частина об'єкта, що вчинив дію. Для безпосереднього свідка дії зв'язок між знаком і об'єктом, що позначається, фізичний, онтологічний, а якщо я про це читаю в газеті, то зв'язок віртуальний, як і об'єкт, а значить, трансцендентальний.

Взагалі ці випадки, коли є властивості знака без спостерігача, часом вводили мене в ступор як і необхідність негайно з'ясовувати значення спеціальних термінів, доволі часто, але мало помалу моє ознайомлення з тереотичною частиною, у викладі Ділі, добігло кінця.

Перші спроби аналізу юніверсуму, саме з погляду семіотики, почалися ще в античності і навіть стоїки тут відіграли важливу роль. Але впевненіше напрямок філософії почав розвиватися в середньовіччя, а вже оформилося саме як семіотика завдяки Локку в сімнадцятому столітті.

Я планую читати Барта і Жака Дерріду. Але думаю чергувати таку літературу з художньою. Сподіваюся, швидкість читання книг із філософськими термінами буде хоча б порівнянна зі швидкістю читання художньої літератури. При тому, що я не можу регулярно виділяти однаковий час на читання. І ще непередбачувано те, чи буде легко шукати українською мовою та у безкоштовному доступі. Книгу Барта «Система моди» я знаходила тільки російською і за дуже дорогою ціною



Теоретическая часть в книге Джона Дили «Основы семиотики» подошла к концу, а после исторического анализа развития этой науки началось прогнозирование.

Все примеры боле или менее запомнились. Как и противопоставление онтологических типов связей (между означенным и означаемым) трансцендентным. Когда началось объяснение триадической структуры с задействованием линвистики, как части общей семиотической системы, многообразие возможных примеров стало как-то представляться легче и шире. Чем когда более абстрактно описывался фито, боисемиоз. Если возможность для объекта быть знаком не зависит от наличия наблюдателя с когнитивными способностями, а значит, дискурса где этот знак актуален, то, как мне представляется, только при условии, что отсутствие того кто считает знак, временно. Иначе кому нафиг тогда этот знак нужен?

С физическим ли явлением связан знак или с виртуальным образом, вербальное, образное, тактильное, голосовое ли или еще какое-то обозначение, но интерпретантом может считаться не субъект, который воспринимает, а его опыт восприятия. И между состоявшимся и полученным опытом и идеей, порождающей знак, есть некоторый зазор.

Потенциально любая вещь может стать объектом (но ведь для этого нужен наблюдатель, способный воспринимать объект), а объект тогда уже становится познанным.

Если, допустим, вещь найдет человек не разбирающийся в науке, для которой важна эта вещь, или, например, собака ученого, то хоть и указанная вещь становиться объектом восприятия, но для того чтобы она стала знаком нужно чтобы вещь увидел тот кто разбирается в науке, в контексте которой вещь обретает особенное значение? Или же предмет и до того как его нашли, потенциальный знак, время распознавания которого еще не пришло?

Если один объект совершил действие по отношению к другому объекту и у этого действия возникло последствие, то символом последствия может быть и даже только часть совершившего действие объекта. Для непосредственного свидетеля действия связь между знаком и обозначаемым объектом физическая, онтологическая, а если я про это читаю в газете, то связь виртуальная, как и объект, а значит, трансцендентальная.

Вообще это случаи, когда есть свойства знака без наблюдателя, временами вводили меня в ступор как и необходимость немедленно выяснять значение специальных терминов, довольно часто, но мало помалу мое ознакомление с тереотической частью, в изложении Дили, подошло к концу.

Первые попытки анализа юниверсума, именно с точки зрения семиотики, начались еще в античности и даже стоики тут сыграли важную роль. Но более уверенно направление философии начало развиваться в средние века, а совсем уж оформилось именно как семиотика благодаря Локку в семнадцатом столетии.

Я планирую читать Барта и Жака Дерриду. Но думаю чередовать такую литературу с художественной. Надеюсь, скорость чтения книг с философскими терминами будет хотя бы сопоставима со скоростью чтения художественной литературы. При том что я не могу регулярно выделять одинаковое время на чтение. И еще непредсказуемо то как будет легко искать на украинском языке и в бесплатном доступе. Книгу Барта «Система моды» я находила только на русском и по слишком дорогой цене