Київ, на початку двадцятого сторіччя, складали дуже різні верстви населення. Їх перспективи в житті і можливості суттєво відрізнялися. Але цікавий той факт, що і у вищих колах були україномовні люди, з українськими іменами і прізвищами. Це і адвокат Яків Васильович Михайлюк і, викладач кількох дисциплін у вишах, Панас Павлович і майбутня оперна співачка Ганна Пилипівна Забережнв. Партнери Якова Васильовича по грі у карти, як ось, на приклад, Дмитро Сосніцький. Російська мова деколи проривається в людей з галузі обслуговування. Покоївки, чи двірники де-інколи копіювали імперський стиль розмови, підслухований десь на якихось дріжках, або лакаї, які приймають візитні картки, або капелюхи із рукавичками у передпокоях.

Романтичні мрії про революцію. А ще виклик суспільній моралі, зокрема інституту шлюбу, тій його формі, яка була тоді сталою традицією. Ця традиція часто псувала людям життя, але вони не могли по-іншому. І ось з'являється людина, весела і намішкувата, яка не злякалася носити маску циніка, але все робила по-своєму. Це Яків Михайлович. Від допомагав інколи друзям, переосмислити своє життя, вказував на причини їх нещастя, генерував ідеї для змін у житті.

Сам він був не з тих, звісно, людей, для яких відносини із жінкою є вже привідом одружитися. Взагалі Яків був менше за більшість людей підвладним маніпуляціям. Тож опинитися в такий ситуації як Панас Павлович, якого утримували в шлюбі виключно хитрощами, істериками і шантажем, не міг аж ніяк.

Яків Васильович Михайлюк був, при цьому, на справді, людиною дуже чуйною, і робив що міг для тих хто його любив, багато міг зробити, мотивуючись співчуттям, але тільки не принести в жертву власну свободу, емоційний комфорт і життя. Я думаю, що цей персонаж, головний в цій книзі, є прикладом втілення внутрішньої свободи, наслідком якої є усвідомлене прийняття рішень і також розуміння того, що за свої вчинки треба брати на себе відповідальність