Що в часах неолітичної культури хліборобство в східній Європі звісне, ми бачили теж. В крузі європейських мов для нього є вже значний запас термінів, і навіть скептичніші дослідники признають у європейської групи індоєвропейців досить розвинене хліборобство: що найменше три роду хліба – ячмінь, пшеницю й просо, терміни для оранки, сівби, жатви, мелення й відповідних прирядів.

„Жито“ – праслов’янське слово, що означає поживу (від сл. жити), служить заразом загальним означенням хліборобських продуктів, як головного предмета поживи.

у ріжних слов’янських народів воно спеціалізується, прикладаючись до головного роду хліба: таким чином, у нас і у західних слов’ян воно означає secale, у полудневих – пшеницю (а у резян навіть кукурудзу). На таке ж значення хліборобства як першого по значенню джерела поживи й достатку, вказують слова: збіжжя (українське й західно-слов’янське, споріднене з біг, багатий), що означає в нашій мові і рухоме майно, і хліб.

літописне обилие, що означає урожай хліба, хліб не зібраний (як в літописна і багатство (у всіх слов’янських групах); борошно (старосл. брашно), що значить в ріжних слов’янських діалектах то їжу взагалі (а навіть подекуди – майно), то спеціально муку.

Разом з загальними, праєвропейськими родами знаходимо праслов’янські назви для отсих родів збіжжя: pъжь (secale, праслов’янську назву витиснуло, у нас спеціалізувавшись загальне жито ), слово спільне всім північноєвропейським племенам (литовське rúgys, півн. німецьке růgr).

пшеница, від пхати – товкти, як і пшоно, – товчене зерно [Як triticum від terere.] – одно з небагатьох зв’язаних з хлібом слів, що сягають праіндоєвропейських часів (санскр. pish – розбивати)

Поруч з ним стоїть не тривке в своїм значенні але, своїми ваганнями власне інтересне, бо може власне в тім дає себе знати його архаїчність, старе праєвропейське пиро (грець. πυρός. лит. рurai – пшениця).

Ячмінь, ячмы (неясне слово). Просо (слово неясне) і поруч нього інша праслов’янська назва проса – бърь: один з найстарших і взагалі дуже цінний в старім господарстві (і у індоєвропейців і у турків), сей рід збіжжя мав, видно, важне значення і в слов’янськім господарстві, бо крім сих двох назв маємо праслов’янську назву ще й для товченого проса пшено.

Нарешті – овес, овьсъ (литов. aviźà, латин, avena, зв’язок не вповні ясний) хліб, як і жито, спеціально північноєвропейський

Всі сі рослини сіяно для зерна, старосл. зpъно (слово праєвропейське, лат. granum, ґот. kaúrn).

З рослин технічних маємо: лен (праєвропейське слово – грецк. λίνον, лат. linum, ірл. lín, ґот. lein, литов. lìnaі);

конопля (теж слово загальноєвропейське, – думають, що її перейняли з Скитії, бо її там бачив дику Геродот)

Для оброблення землі терміни: орати (праєвропейське, пор. 'αρόω. aro), ратай (всеслов., є і в давніх руських пам’ятках)

нивa, гp. νειός ; (поруч неї pілля – староруське, спільне з західними слов’янами);

назви для необробленої землі – ляда, цілина, угоp (схід. і захід., у полудн.-угор, крім того українське і західне – переліг) – се слова всеслов’янські, що належать правдоподібно всі до колишнього спільно-слов’янського пожиття

Назви для осіннього й весняного посіву – яp, ярина й озим, озимина повторяються у слов’ян східних, західних і деяких полудневих (сербів, словинців), так що сю господарську систему можна з певною правдоподібністю теж уважати ще праслов’янським здобутком.

Слово млин – праслов’янське (від лат. molina)

Праєвропейська рослина ще – мак (грец. μήχων верхненім. mâgo, прус. moke)

Слово овочі, овошти є, як і ягода (що подекуди, як і у нас, з загального значення спеціалізувалось, напр. для суниці) належать до праслов’янського запасу (старосл. агода. лит. ůga).

Груша – слов’яно-литовське (слов. груша і крушька, лит. kriáušia), як думає дехто, перейняте від іранців, з прикавказьких країв.

Загальнослов’янське черешня, сл. чрѣшьня, слово перейняте (грецьке κεράσιον гop. нім. chirsa), хоч самий овоч в дикім стані звісний в середній Європі від неолітичних часів.

Пізнішої дати мабуть і слово вишня, як думають – з пізньогрецького (візантійського) (грец. βυσσινήα, сл. вишня, горіш. нім wîchsela)